Світло Його любові
Небесний Батько розуміє нас індивідуально. Він знає, як любити кожного з нас так, як ми цього найбільше потребуємо.
Коли мені було дев’ять років, наша сім’я переїхала в будинок з незакінченим першим поверхом, де ми з сестрою спали. Іноді ввечері, коли я лягала в ліжко і намагалася заснути, недороблені стіни здавалися мені примарами. Ці фігури навіювали на мене страшні сни. Час від часу уві сні я ходила по будинку і раптом прокидалася у незнайомому місці.
Якось уночі після ходіння уві сні, я прокинулася цілком збентежена і налякана. Я намагалася закричати про допомогу, але з уст не сходило жодного звуку. Було дуже темно, я навіть не могла побачити свою піднесену до обличчя руку. Раптом хтось ввімкнув світло, і я побачила, де знаходилася. Мама, певно, почула, як я уві сні ходила, і спустилася вниз, щоб перевірити, чи все зі мною гаразд. Не знайшовши мене в ліжку, вона ввімкнула світло, щоб мене знайти.
Один простий дотик до вимикача—і я ясно зрозуміла, де знаходилася, наскільки сильно мама мене любила, а також як повернутися під затишну ковдру. Через те, що тіні мене лякали, я попросила маму не вимикати світло. Вона погодилася. Я вдячна, що мама мене так любила, що спустилася вниз і ввімкнула світло.
Сьогодні ми відчували, як усередині нас теж запалало світло, це сталося, коли ми слухали, як дитячий хор співав слова: «Господь любов дарував мені» («З вірою ітиму за Ним», Ліягона, лютий 2003, Д16). Саме завдяки цим почуттям ми щонеділі йдемо до Церкви й співаємо пісні та гімни Початкового товариства, іноді одні й ті ж самі, знову і знову. Нам відомі слова, але несподівано вони сповнюють наші серця світлом і любов’ю. Так ми неначе згадуємо, ким насправді є. Тому що ми діти Небесного Батька—це так, наче Він сходить і вмикає для нас світло.
Це світло, яке ми відчуваємо в церкві, таке ж саме, як відчуття любові й безпеки, яке мене охопило, коли моя мама ввімкнула світло [тієї ночі].
Доктор на ім’я Рейчел Ремен розповідає правдиву історію про красивого, молодого гравця в американський футбол, який втратив почуття любові, що приносить це світло. Він жив гарним життям: були друзі, атлетична статура. Потім у нього в нозі знайшли рак. Ногу потрібно було ампутувати вище коліна. Гра у футбол і вся слава залишилися в минулому. Він став злим, перетворюючи своє життя на темряву і плутанину. Йому було важко збагнути, ким він є.
Доктор Ремен попросила цього юнака намалювати, як виглядає його тіло. Він намалював простий ескіз вази. Тоді узяв товстий чорний олівець і провів глибоку тріщину вздовж усієї вази. Було зрозуміло, що він вважає, наче його тіло схоже на розбиту вазу, яка ніколи вже не буде потрібна. Це було не зовсім так. Йому зробили протез, щоб він міг ходити. Але в його серці була така безвихідь, від якої тіло не одужувало.
Потім він поспілкувався з кількома людьми зі схожими проблемами. Він зрозумів їхні почуття. Він почав допомагати іншим людям бути щасливішими. В його серце увійшло світло, і він почав одужувати.
Він зустрів дівчину зі схожими проблемами. Її серце було сповнене смутку. Коли він вперше увійшов до її лікарняної палати, вона відмовилася дивитися на нього і лежала в ліжку із заплющеними очима. Він намагався зробити все, що міг, щоб «завести» її. Він прикидався радіо, розповідав жарти і, зрештою, зняв свій протез і кинув його на підлогу. Від переляку вона розплющила очі і вперше побачила його, як він почав танцювати по палаті, клацаючи пальцями в такт музики. Вона зайшлася сміхом і сказала: «Якщо ти можеш танцювати, цілком імовірно, що я можу співати». Вони стали друзями. Вони ділилися своїми побоюваннями і допомагали одне одному не втрачати надію.
Під час останнього відвідування лікаря він подивився на свій давній малюнок вази з тріщиною і сказав: «Цей мій образ ще не закінчений». Узявши жовтий олівець, він намалював лінії, які йшли з тріщини до країв паперу. Він показав пальцем на страшну чорну тріщину і сказав: «Сюдою проходить світло» (Див. Kitchen Table Wisdom, [1996] 114–118). Я впевнена, він мав на увазі те, що похмурі й тяжкі події життя допомагають нам відчувати світло любові Небесного Батька.
Тієї ночі, коли я ходила уві сні по нашому поверху й прокинулася від переляку, я весь час знаходилася поруч зі своєю сестрою. З нею все було гаразд, але мені потрібен хтось, щоб допомогти знайти світло.
Таке трапляється з усіма нами. І диво не в тому, що ми всі маємо різні ситуації, а в тому, що Небесний Батько розуміє нас індивідуально. Він знає, як любити кожного з нас так, як ми цього найбільше потребуємо. Іноді ми відчуваємо Його любов через наших батьків, учителів і друзів. Іноді ми відчуваємо Його любов через підказки Святого Духа. Іноді ми відчуваємо Його любов через музику і обійми, Писання і молитви. Він може оточити нас Своїм світлом, коли ми потребуємо цього, тому що ми Його діти.
Я знаю, що Небесний Батько любить кожного з нас. Якщо ми маємо «любов Бога у [наших] серцях» (див. Алма 13:29), це дає нам впевненість робити те, що нелегко. Я відчуваю цю любов, звертаючись до вас сьогодні. Я сподіваюся, що ви пам’ятатимете свої почуття, коли будете чути свідчення про любов Небесного Батька до вас, а також намагатися бути в тих місцях, де зможете відчувати світло Його любові.
Я молюся, щоб усі діти могли відчувати і плекати любов нашого Небесного Батька. В ім’я Ісуса Христа, амінь.