Народитися знову
Духовне переродження бере свій початок у вірі в Ісуса Христа, благодаттю Якого ми змінюємося.
П’ятнадцять років тому я вперше стояв за кафедрою у Скинії, як новопокликаний сімдесятник. Мені було 48 років. У мене тоді ще було густе русяве волосся. Я думав, що знаю, що таке відчувати власну неадекватність. В кінці мого п’ятихвилинного виступу моя сорочка просякла потом. Це був неначе судний день. Сьогодні, згадуючи ті переживання, вони здаються мені порівняно приємними.
Коли президент Дітер Ф. Ухтдорф і старійшина Девід А. Беднар були підтримані як члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, під час тієї сесії до мене прийшло свідчення про божественну природу їхнього покликання. У той момент я також здобув розуміння переважаючої усе святості цього покликання і служіння апостола Господа Ісуса Христа. У мене немає слів, щоби висловити те розуміння, бо воно передавалося від Духа до духа без слів. Думаючи про це зараз, я поринаю в такі глибини смирення, до яких ніколи раніше не доходив, я умовляю мого Небесного Батька підтримати мене, як Він завжди це робив, щоби я міг піднятися до чогось, що далеко перевищує мої уроджені здібності, щоби я міг зосередитися на тому, що оточує мене, щоб я забув себе, служачи вам. Я довіряю Йому, і я знаю, що Його благодать є достатньою, і зараз я беззаперечно присвячую все, що в мене є, і все, ким я є, Богу та Його Улюбленому Сину. Я також присвячую себе, мою вірність, моє служіння і мою любов Першому Президентству і моїм братам у Кворумі Дванадцятьох.
У моєму патріаршому благословенні, отриманому від мого любого дідуся у віці 13 років, є такі слова: “[Твій Небесний Батько] послав тебе [на землю] в цьому останньому і славетному розподілі євангелії, щоби ти міг народитися в новому і вічному завіті від порядних, праведних батьків”. З найглибшою вдячністю я визнаю, що це було великим, фундаментальним благословенням мого життя. Я складаю данину шани моїм батькам і з любов’ю завдячую їм, і їхнім батькам, і попереднім поколінням. Невдовзі після мого покликання сімдесятником я стояв на цвинтарі біля могили одного з моїх предків, який помер задовго до мого народження. Коли я думав про жертви, на які йшов він і його сім’я після прийняття відновленої євангелії Ісуса Христа, моє серце затопили вдячність і рішучій намір шанувати його жертвування і жертвування тих, які приходили після нього—вшанувати, живучи праведно, у вірності Богу і євангельським завітам.
Визнаючи мої благословення, я хочу згадати моїх дорогих братів і їхніх дружин, які, як водиться, присутні тут сьогодні. У нас з дружиною четверо синів і дочка, і всі вони мають чудові подружжя, а мій молодший син невдовзі одружиться з прекрасною молодою жінкою. Ми любимо їх і наших онуків і вдячні їм за те, як вони благословляють наше життя своєю вірністю Спасителю і Його євангелії. А вінцем мого життя є моя дружина Кеті, творець нашого дому, світло мого життя, надійна і мудра супутниця, сповнена духовної інтуїції, прекрасного почуття гумору, доброти й милосердя. Я не можу висловити, як я люблю її, і я сподіваюся, що зможу більш переконливо виявляти це в ті дні й роки, що чекають на нас у майбутньому.
Моїм благословенням було служіння в Аргентині на місії повного дня в мої юні роки—під проводом двох надзвичайних президентів місії та їхніх дружин. Я дякую Богу за те, як довго відчуваю в собі їхній вплив. Після закінчення юридичної школи ми з Кеті з нашими дітьми жили в Меріленді, Теннессі, Вірджинії, Північній Кароліні, а тепер ми живемо в Юті. Три незабутніх роки прожито в Мексиці. В усіх цих місцях ми мали благословення—дорогих друзів, членів Церкви і тих, хто до Церкви не належав, які навчали нас і наших дітей і допомагали нам; вони й зараз роблять це. Я користуюся цією нагодою, щоби публічно висловити свою вдячність їм усім.
Моя любов і повага до братів-сімдесятників і до Верховного єпископату є безмежною. Я радію, що продовження мого служіння дозволить мені бути поруч з ними і що у нас буде багато нагод служити разом. Одкровення, що надходять у наш час, визначили місце сімдесятників у Церкві, створюючи одне з найзначущих і, мабуть, недооцінених чудес в історії Господньої роботи в останні дні. Сімдесятники є ключем до успіху цієї роботи зараз і в майбутні роки, і для мене це незрівнянна честь—що моє ім’я було серед їхніх імен. Нехай Бог благословляє вас, мої брати.
Я хочу свідчити вам про Ісуса Христа, Сина Божого, і силу Його безкінечної, спокутної жертви. Роблячи це, мені хочеться згадати одну подію з тих років, коли ми жили у штаті Теннессі. Якось увечері мені додому зателефонував один чоловік, з яким я знайомим не був. Він відрекомендувався як священик іншої віри. Він сказав що вже на пенсії і попросив мене зустрітися з ним приватно наступної неділі. Коли ми зустрілися, мій гість відверто сказав, що прийшов до мене, бо його непокоїть благополуччя моєї душі. Він витяг зі свого портфеля досить довгий перелік цитат з Нового Завіту і сказав, що хоче розглянути ці вірші разом зі мною і подивитися, чи зможе він допомогти мені спастися. Я був трохи здивований такою прямотою, але побачив, що він це робить щиро, і мене зворушило те, що я йому справді не байдужий.
Ми розмовляли більше години, і він був відкритий для моїх пояснень деяких моментів моєї віри і також читав зі мною деякі вчення з Книги Мормона, яких він не знав. Ми знайшли, що багато в чому наші віросповідання схожі, але в певних речах—не схожі. Ми мали дружні почуття одне до одного, і перш ніж він пішов, ми разом помолилися. Зі мною залишилися спогади про те, як ми обговорювали те, що необхідно народитися знову. І саме духовне відродження через Ісуса Христа є складовою частиною мого свідчення про Нього.
Ісус стверджував, що для того, аби ввійти в царство Боже, треба народитися знову—народитися від води і Духа (див. Іван 3:3–5). Його вчення про фізичне і духовне хрищення допомагають нам зрозуміти, що для цього перетворювального переродження—для того, щоби тілесна людина перетворилася на святого—необхідні і наші дії, і втручання божественної сили (Мосія 3:19). Павло описав це нове народження цими простими словами: “Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове” (2 Коринтянам 5:17).
Згадайте два приклади з Книги Мормона. Приблизно за століття до народження Христа цар Веніямин навчав свій народ про пришестя Спасителя і Спокуту. Дух Господа спричинив таку сильну зміну в людях, що вони “вже не [мали] бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2). Маючи віру в Христа, вони казали: “Ми бажаємо увійти в завіт з нашим Богом, щоб виконувати його волю, і бути послушними його заповідям… у всі наші дні, що залишилися” (Мосія 5:5; курсив додано). Цар відповів: “Через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, Його синами, і Його дочками; бо знайте, цього дня Він духовно народив вас; бо ви кажете, що ваші серця змінилися через віру в його ім’я” (Мосія 5:7; див. також УЗ 76:24).
Також повчальним є те, що сталося з Алмою. Він зі своїми приятелями ходив скрізь, намагаючись знищити Церкву Христа, аж коли їм докорив ангел. Тоді Алма пережив три дні і три ночі, під час яких, як він сам описував це, він “був виснажений вічним катуванням… Так, я [пам’ятав усі свої гріхи й] беззаконня, за які я був [катований] муками пекла” (див. Мосія 27:28). Зрештою, після того як він “покаявся майже перед смертю”, як він це описував (див. Мосія 27:28), до його свідомості дійшло чудесне послання про Ісуса Христа і Його Спокуту. Алма благав: “О Ісусе, ти, Сину Божий, змилуйся наді мною, бо я у жовчі гіркій і оточений навколо вічними путами смерті” (Алма 36:18). Прощення прийшло до нього, і він підвівся і публічно сповідався:
“Я покаявся у моїх гріхах, і був спокутуваний Господом; бачите, я народився від Духа.
І Господь сказав мені: Не дивуйся, що все людство, так, чоловіки і жінки, всі народи, коліна, язики і люди, повинні народитися знову; так, народитися від Бога, змінити свій тілесний і занепалий стан на стан праведності, будучи спокутуваними Богом, стаючи Його синами і дочками.
І так вони стають новими створіннями” (Мосія 27:24–26).
Коли ми замислюємося над цими прикладами та іншими місцями в Писаннях, стає очевидним, що духовне переродження бере свій початок у вірі в Ісуса Христа, благодаттю Якого ми змінюємося. Точніше кажучи, це віра в Христа як у Творця Спокути, Викупителя, Який може очистити від гріха і освятити (див. Мосія 4:2–3).
Коли ця істинна віра вкорінюється в людині, то це неминуче веде до покаяння. Амулек навчав, що Спасителева жертва “принесе спасіння усім тим, хто повірить в Його ім’я; це й буде метою цієї останньої жертви, викликати надра милості, яка [пересилює правосуддя], і дає засоби людям, щоб вони могли мати віру в покаяння” (Алма 34:15, курсив додано).
Однак, щоби покаяння було повним, воно вимагає укладання завіту послушності. Це завіт, який люди Веніямина описували так: “Виконувати [Божу] волю і бути послушними Його заповідям” (Мосія 5:5). Це завіт, засвідчений водним хрищенням (Мосія 18:10), яке в Писаннях іноді називають “хрищенням покаяння” або “хрищенням на покаяння”, бо це є кульмінаційним кроком, вінцем нашого покаяння (див. наприклад, Дії 19:4; Алма 7:14; 9:27; УЗ 107:20).
Тоді, як було обіцяно, Господь охрищує нас вогнем і Святим Духом (3 Нефій 9:20). Нефій так казав про це: “Бо ворота, якими ви маєте увійти, це є покаяння і хрищення водою; а тоді приходить відпущення ваших гріхів вогнем і Святим Духом” (2 Нефій 31:17)1. Покладаючись, таким чином, “на заслуги Того, Хто владний спасати” (2 Нефій 31:19), ми “оживлені” у “чоловікові внутрішнім” (Мойсей 6:65) і навіть якщо ми ще не народилися знову повністю, то, безумовно, зробили великий крок на шляху духовного переродження.
Господь застерігає нас, щоб ми були пильними, бо “є можливість, що людина може відпасти від благодаті” (УЗ 20:32)—навіть освячена (див. вв. 32–34). Як радив Нефій: “Ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей. Отже, якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя” (2 Нефій 31:20).
Ви можете спитати: “Чому ця могутня зміна не відбувається зі мною швидше?” Ви маєте пам’ятати, що ті видатні приклади народу царя Веніямина, Алми,—а також деякі інші гідні цитування приклади з Писань—є реальними, але не типовими2. Для більшості з нас ці зміни відбуваються не так швидко; для цього потрібен час. На відміну від фізичного народження, духовне переродження є швидше процесом, ніж подією. І залучення до цього процесу є головною метою смертного життя.
У той самий час не виправдовуймо свій рух “упівсили”. Не вважаймо це прийнятним, якщо в нас залишається деяка схильність до поганих вчинків. Причащаймося гідно щотижня і продовжуймо наближатися до Святого Духа, щоби викорінити останні залишки нечистоти в нас. Я свідчу, що якщо ви продовжите свій шлях стежиною духовного переродження, тоді спокутна благодать Ісуса Христа забере ваші гріхи і нечистоту тих гріхів, що залишили в вас свій відбиток, тоді спокуси втратять свою привабливість і через Христа ви станете святими, як Він і наш Батько святі.
Я знаю, що Ісус Христос є живим, воскреслим Сином Бога.
“[Я] знаю, що виправдання через благодать нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа є справдливим та істинним;
І [Я] також знаю, що освячення через благодать нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа є справедливим та істинним для всіх тих, хто служить Йому з усією своєю могутністю, розумом і силою” (УЗ 20:30–31; див. також Мороній 10:32–33).
Я радію в тому, що залишок свого життя я зможу постійно свідчити про Христа, нести добру звістку про Христа в усьому світі. Я свідчу про реальність і любов Бога, нашого Небесного Батька, якому Ісус віддав усю славу. Я люблю пророка Джозефа Сміта і свідчу про нього. Завдяки особистому спілкуванню з Господом, переклад і видання Книги Мормона, а також запечатування свого свідчення власною кров’ю мученика, Джозеф став видатним одкровителем істинної особистості Ісуса Христа як божественного Викупителя. У Ісуса не було більшого свідка, ні кращого друга, ніж Джозеф Сміт. Я проголошую моє свідчення про покликання Президента Томаса С. Монсона як Пророка і Президента Церкви Ісуса Христа в цей час і присягаю йому на вірність у цій його священній ролі. Я молюся, щоб Вони постійно благословляли нас усіх. В ім’я Ісуса Христа, амінь.