“Мої слова … ніколи не припиняються”
Ми запрошуємо всіх дослідити те, що Бог сказав з біблійних часів і продовжує казати навіть у цей час.
Президенте Монсон, дозвольте один особистий сентимент.
Як той, кого запросили першим виступати після вашого незрівнянного звернення до Церкви цього ранку, дозвольте сказати дещо від імені всіх ваших Братів-генеральних авторитетів і навіть від імені всієї Церкви.
З усіх нагод, що були на цій історичній конференції, включаючи участь в урочистому зібранні, коли ми могли підводитися і підтримувати вас як пророка, провидця і одкровителя, я не можу не зазначити, що найважливішою була нагода особисто засвідчити, як пала на ваші плечі священна, пророча мантія, наче її поклали своїми руками ангели. Присутні на вчорашніх загальних зборах священства і під час трансляції ранкової сесії стали “самовидцями” цієї події. Від імені всіх присутніх тоді я виражаю вдячність за цю особливу мить. Я кажу це з любов’ю до Президента Монсона, а особливо до нашого Батька Небесного і вдячністю за чудову можливість бути “самовидцями Його величі” (2 Петра 1:16), як сказав колись апостол Павло.
Минулого жовтня на генеральній конференції я сказав, що існують дві основні причини, з яких Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів хибно звинувачують у “нехристиянстві”. Тоді я взявся розібрати одне з тих доктринальних питань—наш заснований на Писаннях погляд на Божество. Сьогодні я скажу про іншу важливу доктрину, характерну для нашої віри, яка декому стає поперек горла. А саме про сміливе твердження, що Бог продовжує давати Своє слово і відкривати Свою істину, давати одкровення, через що канон Писань не може вважатися закритим.
Деякі християни переважно через свою щиру любов до Біблії, заявляють, що, крім Біблії, іншого справжнього Священного Писання бути не може. Заявляючи цим про вичерпаність канону Писань, наші друзі з інших вірувань зачиняють двері перед божественним гласом, яким ми дорожимо в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів—Книгою Мормона, Ученням і Завітами, Дорогоцінною Перлиною та поточними настановами, отримуваними від Божих помазаників, пророків і апостолів. Не таячи злоби на тих, хто має таку точку зору, ми ввічливо, але рішучо відкидаємо таке безпідставне визначення істинного християнства.
Один з аргументів, що часто застосовується на захист вичерпаності канону, це вірш з Нового Завіту, Об’явлення 22:18: “Свідкую я кожному, хто чує слова … цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій”. Однак зараз практично всі дослідники Біблії напрочуд одностайні в думці, що ці слова стосуються тільки книги Об’явлення, а не всієї Біблії. Ці вчені сучасності визнають, що багато “книг” Нового Завіту однозначно були написані після того, як Іван отримав одкровення на острові Патмос. До таких можна віднести, щонайменше, книги 1 і 2 Петра, Юди, три послання Івана і, ймовірно, навіть уся Євангелія від Івана1. Мабуть, їх іще більше.
Але є простіше пояснення, чому цей уривок з останньої книги нинішнього Нового Завіту не може стосуватися Біблії в цілому. А тому, що вся Біблія, якою ми її знаємо—добірка текстів, складених в один том,—не існувала, коли писався цей вірш. Цілі століття після цих слів Івана книги Нового Завіту, одна окремо від іншої або в поєднанні з кількома іншими текстами, ходили по руках, але вони майже ніколи не складали повну збірку. З 5366 відомих грецьких біблійних рукописів Нового Завіту тільки 35 складають наш сучасний Новий Завіт, і 34 з них були складені разом після 1000 р. н. е.2
По суті, практично кожен пророк Старого і Нового Завіту додавав писання до отриманих від свого попередника. Якби слів Мойсея у Старому Завіті було достатньо, що декому помилково вважається істиною3, для чого, наприклад, подальші пророцтва Ісаї або Єремії, який говорив після нього? Не кажучи вже про Єзекіїля і Даниїла, Йоіла, Амоса та всіх інших. Якщо одного одкровення одному пророку в один момент часу достатньо на всі часи, чим виправдають себе всі вони? Їх виправдає те, що чітко сказав Сам Єгова, звертаючись до Мойсея: “Мої діяння без кінця, і … Мої слова … ніколи не припиняються”4.
Один вчений-протестант ефектно описав помилковість вчення про вичерпаний канон. Він каже: “З біблійної або історичної точки зору, чи зводилося одкровення Бога до писемних пам’яток, що їх церква зараз називає своєю Біблією? … Якщо Дух надихав тільки на написання документів у першому столітті, чи означає це, що той самий Дух безмовний у сьогоднішній церкві щодо питань великої значущості?”5 Ми смиренно ставимо ті самі питання.
Подальші одкровення ані применшують існуюче одкровення, ані підривають його репутацію. Старий Завіт не втрачає своєї цінності в наших очах, коли ми знайомимося з Новим Завітом, і Новий Завіт стає змістовнішим для нас, коли ми читаємо “Книгу Мормона—Ще одне свідчення про Ісуса Христа”. Говорячи про нові Писання, прийняті святими останніх днів, ми можемо запитати: ті перші християни, які десятиліття мали на руках тільки примітивну Євангелію від Марка (написану, як вважається, першою з усіх новозавітних Євангелій), чи обурилися вони, отримавши згодом детальніші розповіді у викладі Матвія і Луки, вже не кажучи про неповторні уривки і акцент на одкровеннях у ще пізнішій Євангелії від Івана? Певно, що вони раділи надходженню ще переконливіших доказів божественності Христа. Тож радіємо і ми.
Не зрозумійте неправильно. Ми любимо Біблію і шануємо її, як чітко про це заявив з цієї трибуни рівно рік тому старійшина М. Рассел Баллард6. Біблія є Словом Божим. Вона завжди іде першою в нашому каноні, наших “Головних трудах”. Саме п’ятий вірш першого розділу Якова, на який йому вказали небеса, привів Джозефа Сміта до видіння Батька і Сина з подальшим Відновленням євангелії Ісуса Христа в наш час. Та ще тоді Джозеф знав, що сама тільки Біблія не може відповісти на всі запитання щодо релігії, які були в нього і таких, як він. Як він сам казав, священики в його місцевості сперечалися через учення, часто із злістю. “Священик сперечався зі священиком, а навернений [сперечався] з наверненим, … у словесних баталіях і суперництві думок”,—казав він. Іронія в тому, що ледь не єдине, що було спільним в цих релігіях, це віра в Біблію, але як писав Джозеф: “Вчителі релігії з різних сект розуміли одні й ті ж уривки з Писань настільки по-різному, що руйнувалася впевненість у тому, що питання [про те, яка церква істинна] можна розв’язати через звертання до Біблії”7. Зрозуміло, що Біблія, яку в ті часи так часто називали “спільним ґрунтом”, насправді ним не була. На жаль, вона була “полем битви”.
Тож одна з головних цілей безперервного одкровення через сучасних пророків—проголошувати світові вустами інших свідків, що Біблія істинна. “Це написано,—казав давній пророк, говорячи про Книгу Мормона,—з наміром, щоб ви могли повірити в те”, тобто в Біблію8. В одному з найперших одкровень Джозефу Сміту Господь сказав: “Ось, Я не приношу її [Книгу Мормона], щоб знищити… [Біблію], але щоб розбудувати її”9.
Необхідно зробити ще одне зауваження. Оскільки очевидно, що християни були ще задовго до появи Нового Завіту або навіть добірки висловлювань Ісуса, з цього витікає неправомірність припущення, що Біблія робить людину християнином. Кажучи словами видатного дослідника Нового Завіту, Н.Т. Райта: “Воскреслий Ісус наприкінці Євангелії від Матвія не каже: “Дана книгам, які ви напишете, всяка влада на небі й на землі”, а натомість сказав: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі”10. Іншими словами: “Писання самі … відвертають від себе і вказують на те, що остаточна й істинна влада належить Самому Богові”11. Тож Писання, не є найвищим джерелом знання для святих останніх днів. Вони є проявами найвищого джерела. Найвище джерело знання і влади для святих останніх днів—це живий Бог. Бог передає ці дари у формі живого, тріпотливого, небесного одкровення12.
Це вчення лежить в самій основі Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і нашого послання світові. Воно ілюструє значущість вчорашніх урочистих зборів, на яких ми підтримали Томаса С. Монсона як пророка, провидця й одкровителя. Ми віримо в Бога, Який цікавиться нашим життям, Який не мовчить, не відлучається, на відміну від бога священиків Ваала, про якого Ілля казав, що він “або в дорозі, [або] він спить, то прокинеться!”13 У цій Церкві навіть малі діти Початкового товариства напам’ять розказують: “Ми віримо всьому, що Бог відкрив, усьому, що Він відкриває тепер, і ми віримо, що Він відкриє ще багато великого і важливого стосовно Царства Божого”14.
Заявляючи про нові Писання і безперервне одкровення, ми молимося, щоби не бути самовпевненими або нечутливими. Але після того як священне видіння в нині священному гаю дало ствердну відповідь на запитання “чи існує Бог?”, наступне запитання, перед яким нас неодмінно ставить Джозеф Сміт і Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, таке: “Чи Він промовляє?”. У нас є хороші новини—так, Він промовляє і промовляв. З усією своєю християнською любов’ю і дружбою ми запрошуємо всіх дослідити те, що Бог сказав з біблійних часів і продовжує казати навіть у цей час.
У певному розумінні Джозеф Сміт і його наступники, пророки в цій Церкві, є відповіддю на виклик Ральфа Уальдо Емерсона, сформульований студентам Факультету богослов’я Гарварда майже 170 років тому. Цей великий Конкордський мудрець благав ту групу найкращих і найосвіченіших протестантів учити “про Бога, Який є, а не Який був; Який промовляє, а не Який промовляв”15.
Я свідчу, що небеса відкриті. Я свідчу, що Джозеф Сміт був і є пророком, що Книга Мормона насправді є ще одним свідченням про Ісуса Христа, що Томас С. Монсон є Божим пророком, сучасним апостолом з ключами царства в руках; я сам бачив, як на плечі цього чоловіка, впала ця мантія. Я свідчу, що наявність такого вповноваженого, пророчого голосу і невичерпного канону одкровень лежить в самій основі християнського послання, коли б на землі не велося священнослужіння Христове. Я свідчу, що таке служіння знову ведеться на землі і що воно—в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
У нашій сердечній відданості Ісусу з Назарета, Сину Божому, Спасителю світу, ми запрошуємо всіх дослідити те, що ми отримали від Нього, приєднатися до нас і пити з глибокого “джерела тієї води, що тече в життя вічне”16,—цих постійних нагадувань, що Бог є, що Він любить нас і що Він промовляє. Я виражаю Йому найглибшу особисту подяку, що Його діяння без кінця і Його слова “ніколи не припиняються”. Я свідчу про цю ніжну небесну турботу і записи про неї у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.