Тиждень до зарплати
Несучи на руках двох малих дітей, нам з чоловіком не відразу вдалося знайти вільний столик у великому студентському обідньому залі. Ми вийняли зроблені вдома бутерброди й почали обговорювати свою невтішну фінансову ситуацію.
У нас не було грошей, а до зарплати потрібно було прожити ще тиждень. Ми не хотіли просити допомоги у батьків. У нас були кредитні картки, але якщо ми почнемо ними користуватися, то як тоді зупинимося? Ми вірно сплачували десятину і сподівалися, що Небесний Батько благословить нас.
Поки ми обговорювали свої варіанти, я помітила одного чоловіка, який сидів за кілька столиків і посміхався нам. Наші діти були шумними й непосидючими, тож я звикла, що люди звертають на нас увагу. Я не надавала його увазі ніякого значення, поки він до нас не підійшов. Поклавши на столі складений аркуш паперу, він поплескав мого чоловіка по спині й сказав з посмішкою: “Мені здається, вам це не завадить”.
Потім він відійшов і швидко зник у натовпі. Ми розгорнули аркуш і прочитали: “Успіхів! Ви добре справляєтеся”. У складеному аркуші було достатньо грошей, щоб прожити наступний тиждень і навіть більше.
Зі сльозами на очах я відчула спокійне запевнення Духа, що то і була відповідь на наші молитви і благословення за сплату десятини. У ту мить я знала, що Небесний Батько особисто знав нашу маленьку сім’ю і що Він не залишить нас напризволяще.
Я зберегла ту записку і протягом останніх кількох років часто перечитувала її. Я впевнена, що щедрий незнайомець не розумів повною мірою впливу свого вчинку. Але для нашої сім’ї той випадок був поворотним моментом—він повернув нас до більшого послуху, віри і вдячності.
Духовне спонукання, щедрий незнайомець з бажанням допомогти і підбадьорююча записка навіки благословили нашу сім’ю.