Молитва моїх дітей
Коли я брала слухавку, щоб відповісти на телефонний дзвінок у нашій каплиці в Візеу (Португалія), то дивувалася, хто міг дзвонити. Я була здивована, коли почула тремтячий голос свого восьмирічного сина.
“Мамо, Вівіану збила машина,—сказав він.—Вона жива, але з голови тече кров. Її везуть у лікарню”.
Я мало не зомліла. Що робити? На щастя, поруч була рідня—дві мої сестри. Одна з них поїхала зі мною до лікарні, а друга пішла додому, щоб побути з моїми трьома дітьми, та втішити їх.
Серед усього цього страждання я хотіла помолитися, але могла лише плакати. Однак по дорозі до лікарні мене раптом огорнуло почуття миру і впевненості. Я відчувала, що мені не слід непокоїтися. Все буде гаразд.
Моя сестра помітила цю переміну й запитала: “З тобою все добре?” Я кивнула головою. Вона знову запитала з недовірою: “Точно? З тобою все добре?”
“Так”, відповіла я, і поки ми не приїхали, була мовчазною.
Діставшись до лікарні, я побачила, що моя чотирирічна донька при свідомості, але має невеликі ушкодження. Після того як я її заспокоїла, мене на залишала думка про той спокій, який я відчувала.
За день Вівана повернулася з лікарні додому. Розмовляючи про цей випадок, сестра, яка залишалася з дітьми сказала: “Учора, коли від’їхала карета швидкої допомоги, Ванесса і Васко пішли в дім і разом помолилися”.
Я була дуже зворушена, дізнавшись, що серед усього того страху, який вони відчували, діти пам’ятали те, чого їх навчали вдома і в Початковому товаристві. Вони були віком шість та сім років, але мали віру в силу молитви. Вони знали, що Небесний Батько міг допомогти їхній маленькій сестричці.
Усю другу половину дня я думала про їхню віру. А потім у мене виникло запитання: коли я відчула спокій? Прикинувши, скільки часу треба добиратися до лікарні, я зрозуміла, що почуття спокою прийшло до мене у той самий час, коли Ванесса і Васко молилися.
Я знаю, що Небесний Батько почув ті милі голоси, які не лише благословляли мою дочку здоров’ям, але і благословляли мене спокоєм. Я ніколи не забуду, чого навчилася того дня від моїх дітей: у нас є люблячий Батько, який чує наші молитви і Він має “слова, що заспокоять” (“Будь у слабкостях смиренним”, Гімни, № 65).