Послання Першого Президентства
Шлях до безпеки—у пораді пророків
Спаситель завжди був захисником тих, хто мав бажання прийняти Його захист. Він неодноразово казав: “Скільки разів Я хотів зібрати вас, як квочка збирає своїх курчаток, а ви не хотіли” (3 Нефій 10:5; див. також, наприклад, Матвій 23:37; УЗ 29:2).
З таким же сумом Господь говорив і в нашому розподілі часів, коли розповідав, до яких тільки засобів Він не вдавався, щоб вивести нас на безпечний шлях: “Як часто Я волав до вас устами Моїх слуг, і священнослужінням ангелів, і Своїм власним голосом, і голосом громів, і голосом блискавиць, і голосом бур, і голосом землетрусів, і великих злив з градом, і голосом голоду і пошестей усякого роду, і великим звуком сурми, і голосом суду, і голосом милості протягом цілого дня, і голосом слави і шани, і багатств вічного життя, і спас би вас вічним спасінням, але ви не хотіли!” (УЗ 43:25).
Немає меж Спасителевому бажанню вести нас до безпечного місця, і Він з непохитною рішучістю показує нам шлях. Він вдається до багатьох засобів, щоб вплинути на тих, хто готовий прислухатися. І серед цих засобів є один незмінний: послання, донесене вустами Його пророків, якщо люди гідні того, щоб пророки Бога були серед них. Цим уповноваженим слугам завжди наказано попереджати людей, вказуючи їм шлях до безпеки.
Пророче застереження
Коли восени 1838 року на півночі штату Міссурі посилилося переслідування святих, пророк Джозеф Сміт закликав їх зібратися у Фар-Уесті, де можна було знайти захист. Багато святих жили ізольовано на фермах чи у віддалених поселеннях. Пророк дав особливу пораду Джейкобу Хону, засновнику маленького поселення, названого Хонс-Мілл. У записах того часу читаємо таке: “Брат Джозеф послав повідомлення до Хона, який був власником млина, попросивши його переказати братам, які там жили, щоб вони залишили поселення і приїхали до Фар-Уесту, але пан Хон не передав послання”1. Пізніше пророк Джозеф зробив такий запис у своєму літописі: “До цього дня Бог давав мені мудрість рятувати людей, які приймали пораду. Нікого не було вбито з тих, хто прислухався до моєї поради”2. Потім пророк записав сумну правду про те, що якби його пораду було прийнято й виконано, невинні життя в Хонс-Міллі можна було б врятувати.
У наш час ми отримуємо пораду, де знайти безпечне місце, щоб уберегтися від гріха і смутку. Однією з підказок до того, як розпізнати ці застереження, є їхня повторюваність. Наприклад, неодноразово на генеральних конференціях ви чуєте, як наш пророк цитує одного з попередніх пророків, таким чином будучи другим свідком, а інколи і третім. Кожен з нас, хто досягнув відповідного віку, чув, як Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) говорив про важливість того, щоб мати залишалася вдома, а потім ми чули, як Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) цитував його. А тепер ми чули, як Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) цитував їх обох3.
Апостол Павло писав: “Кожна справа хай станеться вироком двох чи трьох свідків” (2 Коринтянам 13:1). Один зі способів знати про те, що застереження йде від Господа—це застосування закону свідків, уповноважених свідків. Коли нам здається, що слова пророків повторюються, це має привернути нашу увагу і сповнити наші серця вдячністю за те, що ми живемо у такі благословенні часи.
Пошуки дороги до безпеки, яку гарантуює порада пророків, мають сенс за умови наявності міцної віри. Коли говорить пророк, то люди слабкої віри вважають, що чують лише мудру людину, яка дає хорошу пораду. І якщо порада зручна для них, і здається розумною, та співпадає з їхніми бажаннями, то вони її приймають. Але у протилежному випадку вони або вважають пораду хибною, або виправдовуються винятковими обставинами, через які не можуть прийняти пораду. Люди, які не мають віри, вважають, що чують лише чоловіків, що прагнуть поширити свій вплив, керуючись певними егоїстичними спонуканнями. Вони можуть глузувати й насміхатися так само, як і чоловік на ім’я Коригор у Книзі Мормона: “І таким чином [ви] ведете цей народ за безглуздими традиціями ваших батьків, і згідно з вашими власними бажаннями; і ви тримаєте їх у покорі, саме так, немов би в неволі, щоб ви могли насичуватися трудами їхніх рук, щоб вони не наважувалися підвести очі з сміливістю, і щоб вони не наважувалися користуватися своїми правами і привілеями” (Алма 30:27).
Коригор подібно до чоловіків і жінок з початку часів хибно намагався переконати, що прислухатися до поради Божих слуг—це зректися Богом даного права незалежності. Але ці доводи є хибними, оскільки спотворюють дійсність. Коли ми відкидаємо пораду, що дає Бог, то не можемо бути незалежними поза впливом цієї поради. Ми обираємо інший вплив. Ми відкидаємо захист Небесного Батька, який любить нас досконало, є всесильним і всезнаючим. Його основна мета, яка співпадає з метою Його Улюбленого Сина,—дати нам вічне життя, дати нам усе, що Він має, і руками Своєї любові знову повернути нас додому разом з нашими сім’ями. Відкидаючи Його пораду, ми обираємо інший вплив, мета якого—зробити нас нещасними, а рушійна сила—ненависть. Свобода волі є даром від Бога. Вона не дає право вибирати, чи можемо ми бути вільними від впливу. Натомість вона є невід’ємним правом підкоритися тому впливу, який ми обираємо.
Стояти в безпечному місці
До іншої помилки вдаються ті, хто вважає, що прийняти чи не прийняти пораду пророка—це не більше, ніж вирішити: прийняти хорошу пораду й отримати завдяки цьому переваги, чи залишатися там, де й був. Але вибір не приймати пророчу пораду змінює сам ґрунт, на якому ми стоїмо. Той ґрунт стає більш небезпечним. Не приймаючи пораду пророка, ми зменшуємо свою силу приймати натхненну пораду у майбутньому. Слушним часом, щоб прийняти рішення допомагати Ноєві будувати ковчег, був час, коли він уперше звернувся з проханням. Кожне його прохання, звернене після цього, кожна негативна відповідь зменшувала чутливість до Духа. І з кожним разом його прохання здавалося все більш безглуздим, аж поки не пішов дощ. А тоді вже було надто пізно.
Щоразу, коли я вирішував не брати до уваги натхненну пораду або вважав, що вона не для мене, я опинявся на небезпечній дорозі. Кожного разу, коли я дослухався до поради пророків, знаходив їй підтвердження в молитві, а потім виконував її, то знаходив себе на шляху до безпеки. Йдучи цим шляхом, я бачив, що він був підготовлений для мене, і що вибоїсті місця ставали рівненькими. Цим шляхом, підготовленим з ніжною турботою, іноді завчасно, Бог вів мене до безпеки.
Книгу Мормона відкриває розповідь про пророка Божого—Легія. Він у той же час був головою своєї сім’ї. Бог застеріг, що Легію слід вивести своїх рідних у безпечне місце. Те, що відбулося з Легієм, є прикладом того, що буває, коли Бог дає пораду через Своїх служителів. Лише ті члени сім’ї Легія, які мали віру й отримали для себе підтвердження через одкровення, бачили, у чому полягає небезпека і сам шлях до безпечного місця. Для тих, хто не мав віри, перехід у пустиню здавався не лише безглуздим, але і небезпечним. Як і всі пророки, до останнього дня свого життя Легій намагався показати своїй сім’ї, де можна знайти безпеку.
Він знав, що Спаситель покладає відповідальність на тих, кому передає ключі священства. Разом із ключами передається влада давати пораду, що покаже нам шлях до безпечного місця. Ті, хто володіють ключами, мають відповідальність застерігати, навіть якщо до їхньої поради не прислухаються.
Ключі передаються по лінії священства, яка йде від пророка, до тих, хто відповідає за менші групи членів Церкви, наближаючись безпосередньо до сімей і до окремих осіб. Це один зі способів, за допомогою якого Господь робить кіл місцем безпеки. Наприклад, ми з дружиною були на зборах батьків, скликаних нашим єпископом, де він застерігав нас про духовну небезпеку, що загрожує нашим дітям. Я чув не просто голос свого мудрого друга. Я чув служителя Ісуса Христа, який володіє ключами і виконує свій обов’язок застерегти і передати нам, батькам, відповідальність діяти. Коли, прислухаючись до поради, ми виявляємо повагу до ключів, які передаються по тій лінії священства, то під’єднуємо себе до рятівного тросу, що не обірветься у найсильніший шторм.
Небесний Батько любить нас. Він послав Свого Єдинонародженого Сина бути нашим Спасителем. Він знав, що у земному житті на нас чекає смертельна небезпека, а найсерйозніше в ній—спокуси жахливого супротивника. Саме це і є однією з причин того, чому Спаситель дав ключі священства: аби ті, хто має вуха, щоб почути, і віру, щоб послухатися, змогли йти в місця безпеки.
Вуха, щоб почути
Потрібно бути смиренним, аби мати вуха, щоб почути. Ви пам’ятаєте Господнє застереження Томасу Б. Маршу? У той час він був президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Господь знав, що президент Марш і Браття з Дванадцятьох пройдуть через випробування. Він дав пораду стосовно того, що слід приймати пораду. Господь сказав: “Будь смиренним; і Господь Бог твій вестиме тебе за руку і дасть тобі відповідь на твої молитви” (УЗ 112:10).
Господь дав застереження, звернене до всіх, хто йде за сучасним пророком: “Не підносьтеся; не бунтуйте проти Мого слуги Джозефа; бо істинно Я кажу вам, Я є з ним, і Моя рука буде над ним; і ключі, які Я дав йому, а також вам, не буде відібрано від нього, доки Я не прийду” (УЗ 112:15).
Бог дає нам пораду не лише заради нашої власної безпеки, але і заради безпеки Своїх інших дітей, яких нам слід любити. Ніщо не приносить більшої втіхи, ніж знання, що ми були знаряддям у руках Бога, ведучи когось до безпеки. Як правило, це благословення вимагає віри, щоб виконувати пораду, коли її важко виконувати.
Прикладом в історії Церкви є Реддік Ньютон Оллред. Він був в одному з рятівних загонів, посланих Президентом Бригамом Янгом (1801–1877), щоб врятувати загони з ручними візками Віллі та Мартіна. Командир Джордж Грант попросив Реддіка Оллреда залишитися біля річки Світвотер поблизу Південного перевалу з кількома чоловіками і возами та бути готовими допомогти, коли рятувальники повертатимуться з піонерами з ручними візками.
Рятувальники знайшли загін Віллі, занесений снігом. Люди замерзали, голодували і помирали. Кілька рятувальників продовжили пошуки загону Мартіна, у той час як інші допомагали загону Віллі здійснити важкий ривок до Скелястого гребня і подолати його. Відразу ж після облаштування табору Реддік Оллред і його люди почали надавати необхідну допомогу й продовольство.
Потім Оллред чекав на командира Гранта, який мав повернутися із загоном Мартіна. Минали тижні, але ніхто не з’являвся. Коли почалися сніговії, а погодні умови стали небезпечними для життя, двоє чоловіків вирішили, що залишатися—безглуздо. Вони подумали, що загін Мартіна або вирішив десь перезимувати або загинув. Вони вирішили повернутися до Долини Солоного озера і намагалися переконати всіх вчинити так само. Оллред відмовився вирушити з цього місця. Його загін було послано Президентом Янгом, а командир Грант, провідник священства Реддіка Оллреда, наказав чекати.
Ті, хто вирішили повернутися, взяли кілька возів, наповнили їх усім необхідним, і вирушили назад у Долину Солоного озера. Але що ще гірше—вони завернули 77 возів, які йшли з долини на допомогу. Деякі з цих возів пройшли весь шлях назад до Великої гори, перш ніж посланці, вислані Бригамом Янгом, перестріли їх і завернули назад.
Зрештою, коли минуло понад три тижні після того, як Реддік Оллред надав допомогу загону Віллі, командир Грант прибув із загоном Мартіна. Піонери того загону були ще в більшій скруті, а десятки з них—померли. Рятувальний загін командира Гранта був маленьким і запас провіанту був невеликим, а до Долини Солоного озера залишалося все ще 320 км. Але оскільки Реддік Оллред залишався вірним своєму призначенню навіть за дуже складних обставин, то він зміг надати життєво необхідну допомогу й продовольство4.
Надавати підтримку
Ви почуєте і прочитаєте натхненну пораду від Божих пророків надавати підтримку новим членам Церкви. Ті, хто мають віру Реддіка Ньютона Оллреда, пропонуватимуть свою дружбу навіть тоді, коли здаватиметься, що в цьому немає потреби або це не діє. Вони не здаватимуться. Коли новий член Церкви досягне моменту духовного виснаження, члени Церкви, сповнені віри, будуть поруч, щоб підтримати і словами, і дружбою. Вони зможуть відчути таке ж божественне схвалення, яке відчув брат Оллред, коли побачив, як піонери з ручними візками, долаючи втому, наближаються до нього. Він знав, що з ним вони знайдуть безпеку, бо він дотримувався поради, навіть коли це було важко.
Хоча в літописах про це нічого не сказано, але я впевнений, що брат Оллред молився, поки чекав. Я впевнений, що на його молитви прийшла відповідь. Він знав, що порада не рушати з місця йшла від Бога. Ми повинні молитися, щоб знати це. Я обіцяю вам, що на такі молитви віри надійде відповідь.
Настане час, коли ми отримаємо пораду, яку не зможемо зрозуміти, або нам буде здаватися, навіть після напружених молитов і обмірковувань, що це нас не стосується. Не відкидайте поради, але міцно за неї тримайтеся. Якби хтось, кому ви довіряєте, висипав вам у руки не що інше, як жменю піску, пообіцявши, що в ньому є золото, то ви б виявили мудрість, залишивши пісок у руках, легенько його потрушуючи. Кожного разу, коли я чинив так з порадою від пророка, з часом з’являлися золоті крупинки, і я був вдячний.
Ми маємо благословення жити в часи, коли на землі є ключі священства. Ми маємо благословення знати, куди дивитися і як прислухатися до голосу, який виповнить обіцяння Господа стосовно того, що Він виведе нас до безпечного місця. Я молюся, щоб у нас було смиренне серце, щоб ми слухали, молилися і чекали на визволення Господнє, яке обов’язково прийде, якщо ми будемо вірні.