Послання Першого Президентства
Найкраще Різдво
О цій порі року ефір наповнений Різдвяними мелодіями. Часто, коли я чую улюблені Різдвяні пісні, як, наприклад, цю, то всім своїм серцем лину додому:
Немає місця, кращого за дім.
В свята, куди б не занесла вас доля,
Щоб знов відчути щастя хоч на мить,
Думками повертайтеся додому.
Бо у свята вам серце защемить:
Немає місця, кращого за дім.1
Один письменник сказав: “Знову Різдво, незмінна точка, з якої ми починаємо свій відлік. Здається, що завдяки своїй таємничості, духовному настрою і чарівності це свято стоїть поза часом. Нас знову полонить усе, що є дорогим і незмінним: ми знову вдома”.2
Президент Девід О. Мак-Кей (1873–1970) сказав: “Ми отримуємо справжнє щастя лише тоді, коли робимо щасливими інших людей. Це і є практичне застосування Спасителевого вчення: ми здобуваємо життя, коли губимо його [в служінні іншим]. Одним словом, Дух Різва—це Дух Христа. Він запалює наші серця братерською любов’ю і дружбою та спонукає до служіння іншим.
Це—дух євангелії Ісуса Христа, послух якій принесе на землю мир, бо в усіх людях буде добра воля”.3
Дарувати, а не отримувати—саме в цьому розквітає дух Різдва. Ворогів прощають, друзів згадують, Бога слухаються. Дух Христа засвічує вікна нашої душі, і ми починаємо дивитися на заклопотаний світ та більше цікавитися людьми, а не речами. Щоб осягнути справжнє значення “духу Різдва”, нам треба написати “Дух Христа”.
Пам’ятати Його
Коли ми відчуваємо дух Різдва, то пам’ятаємо Того, Чиє народження святкується о цій порі року. Ми подумки звертаємося до того першого Різдва, передреченого пророками давнини. Як і я, ви пригадуєте слова Ісаї: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл”,4—що означатиме “З нами Бог”.
На Американському континенті пророки казали: “Час настає, і він вже не так далеко, що з силою Господь Вседержитель… буде жити в скинії з глини. … Він витерпить спокуси і біль. … І Його називатимуть Ісус Христос, Син Бога”.5
Потім настала та ніч ночей, коли пастухи залишилися на полях, і ангел Господа явився їм, проголошуючи народження Спасителя. Пізніше мудреці прийшли зі сходу до Єрусалима “і питали: “Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому”. …
А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.
І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну”.6
Часи змінюються, роки спливають, але Різдво незмінно залишається священним. У цьому чудесному розподілі повноти часів наші можливості служити іншим є насправді безмежними, але в той же час дуже скороминущими. Є серця, щоб їх звеселяти. Є добрі слова, щоб їх промовляти. Є подарунки, щоб їх дарувати. Є справи, щоб їх робити. Є душі, щоб їх спасати.
Різдвяний дар
На початку 1930-х років Маргарет Кисілевич разом зі своєю сестрою Неллі зробила Різдвяний подарунок своїм сусідам, сім’ї Козицьких. Члени цієї сім’ї пам’ятали про цей дар усе своє життя, і він став натхненням для їхніх власних сімей.
У ті часи Маргарет жила у невеличкому селі Ту-Хіллз, пров. Альберта, Канада, де мешкали переважно українські та польські емігранти. Як правило, вони мали великі сім’ї й були дуже бідними. То були часи Великої депресії.
У сім’ї Маргарет у матері й батька було 15 дітей. Мати Маргарет була працелюбною, а батько—дуже діяльним. Тож з усіма своїми дітьми вони були великою силою. Внаслідок цього у їхньому домі завжди було тепло і, незважаючи на скромні обставини, вони ніколи не голодували. Влітку вони обробляли величезний город, квасили капусту, робили сир, сметану, солили огірки і обмінювали все це на інші товари. Вони також вирощували курей, свиней і корів. У цих людей було мало готівки, але всі ці товари вони могли обмінювати на те, що не мали змоги виробити самостійно.
У матері Маргарет були друзі, з якими вона разом іммігрувала. Ті друзі були власниками універмагу, і в той магазин люди з навколишніх поселень зносили одяг і взуття, які або просто віддавали, або обмінювали на щось інше. Велика кількість того одягу передавалася в сім’ю Маргарет.
Зими в Альберті холодні, довгі й суворі. Однієї такої особливо холодної і важкої зими Маргарет і її сестра Неллі помітили, як збідніли їхні сусіди—сім’я Козицьких, ферма яких була розташована неподалік. Коли батько сім’ї Козицьких привозив дітей до школи на своїх саморобних санях, то завжди заходив у школу, щоб погрітися біля грубки, перш ніж повернутися додому. Взуттям у цій сім’ї слугували онучі та мішковина, порізана на смужки, якими поперемінно обмотували ноги, обкладаючи їх соломою, а потім все це перев’язували мотузками.
Маргарет і Неллі вирішили запросити Козицьких на Різдвяний обід, передавши запрошення через дітей. Вони також вирішили нікому не говорити про запрошення у своїй сім’ї.
Минув ранок Різдва і всі в сім’ї Маргарет були заклопотані підготовкою до Різдвяного обіду. Величезний шматок свинини запікався в духовці ще з вечора. Голубці, пончики, пиріжки з чорносливом, цукровий пунш—усе було приготовано заздалегідь. До меню також входила квашена капуста, солоні огірки та овочі. Маргарет і Неллі мали начистити свіжих овочів, а мати постійно запитувала, навіщо вони чистять так багато картоплі, моркви і буряків. Вони нічого не пояснювали, але продовжували чистити.
Батько перший помітив, як на дорозі, що вела до них, з’явилися сани, запряжені кіньми, а на санях 13 чоловік. Оскільки він любив коней, то ще здалеку впізнав, чиї то були коні. Він запитав свою дружину: “Куди це їдуть Козицькі?” “Не знаю”,—відповіла вона.
Гості приїхали, батько Маргарет допоміг пану Козицькому відвести коней в конюшню. Пані Козицька обняла маму Маргарет і подякувала за те, що їх запросили на Різдво. Потім усі гуртом вони зайшли до хати, і свято почалося.
Спочатку поїли дорослі. Після того, як помили тарілки та столові прибори, поступово погодували всіх дітей. То був надзвичайний обід. Він здавався ще кращим тому, що його розділили з ближніми. Коли всі наїлися, то почали співати колядки, а потім дорослі сіли окремо, щоб поговорити.
Милосердя в дії
Маргарет і Неллі повели дітей у спальню і з-під ліжок витягли кілька коробок, наповнених вже ношеним одягом, який передали їхній мамі друзі, власники універмагу. Там почався неймовірний шум і гам з миттєвим перевдяганням, де кожен вибирав той одяг і взуття, які йому сподобалися. Зчинився такий галас, що батько Маргарет зайшов, аби побачити, що стало причиною такого гамору. Побачивши, якими щасливими і радісними були діти Козицьких, отримавши “новий одяг”, він посміхнувся і сказав: “Продовжуйте”.
Невдовзі після обіду, поки не стало надто холодно й темно, як це буває після заходу сонця, сім’я Маргарет попрощалася з друзями, які залишили їхній дім добре нагодованими, добре одягненими і взутими.
Маргарет і Неллі ніколи нікому не розповідали про те, що запросили Козицьких, і це залишалося таємницею, поки в 1988 році Маргарет Кисілевич Райт не відсвяткувала своє 77 Різдво. Тоді-то вона і розповіла цю історію своїй сім’ї. Вона казала, що то було найкраще Різдво в її житті.
Якщо ми хочемо мати найкраще в своєму житті Різдво, то повинні намагатися почути кроки ніг, взутих у сандалі. Ми повинні дотягнутися до руки Теслі. Кожного разу, коли ми йдемо Його слідами, то позбуваємося сумнівів і здобуваємо істину.
Про Ісуса з Назарета було сказано, що Він “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”.7 Чи стачає нам рішучості чинити так само? Є рядок у Святому Письмі, де віддається данина Нашому Господу і Спасителю такими словами: “І ходив Він, добро чинячи, … бо Бог був із Ним”.8
Я молюся, щоб, святкуючи Різдво у цьому році та в наступні роки, ми йшли Його слідами. Тоді кожне Різдво буде найкращим Різдвом у житті.