Чотири звання
Я б хотів згадати про чотири звання, які … можуть допомогти зрозуміти кожному з нас свої особисті ролі у вічному Божому плані та наш потенціал носіїв священства.
Мої дорогі брати і улюблені друзі! Моє серце сповнюється вдячністю і радістю від того, що я разом з вами. Хвала вам, батьки і дідусі, які привели своїх синів і онуків. Вітання вам, молоді чоловіки, які вирішили сьогодні прийти сюди. Це місце саме для вас. Я сподіваюся, що ви відчуєте братерство, яке об’єднує нас, і я молюся, щоб тут, серед своїх братів, ви здобули відчуття приналежності, знайшли підтримку і дружбу.
Ми, чоловіки, іноді розрізняємо себе за званнями. Багато з нас має кілька звань, і кожне з них повідомляє щось важливе про нашу сутність. Наприклад: певні звання описують наші ролі у сім’ї, такі як син, чоловік і батько. Інші звання описують нашу професію, наприклад: лікар, солдат або художник. А деякі звання описують наші посади у Церкві.
Сьогодні я б хотів згадати про чотири звання, які, на мою думку, стосуються всіх носіїв священства по всьому світу—звання, що можуть допомогти зрозуміти кожному з нас свої особисті ролі у вічному Божому плані та наш потенціал носіїв священства у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Син Небесного Батька
Одне звання, яке дає всім нам найголовнішу характеристику, є таким: син Небесного Батька. Немає значення, ким іще ми є або чим займаємося в житті, ми ніколи не повинні забувати, що ми в буквальному розумінні є духовними дітьми Бога. Ми були Його дітьми до того, як прийшли у цей світ, і ми будемо Його дітьми навіки. Ця основоположна істина має змінювати те, як ми дивимося на себе, своїх братів і сестер та на саме життя.
На жаль, жоден з нас не живе відповідно до всіх вимог цього звання, бо “всі згрішили, і позбавлені Божої слави”1.
Іноді ми занепадаємо духом, оскільки знаємо, що значить бути сином Бога і не відповідаємо цьому. Супротивнику подобається грати на цих почуттях. Сатана хоче, щоб ви давали собі оцінку з огляду на ваші гріхи, а не з огляду на ваш божественний потенціал. Брати, не слухайте його.
Всі бачили, як малюк вчиться ходити. Він робить маленький крок і, похитуючись, іде. Він падає. Чи будете ви його сварити за цю спробу? Звичайно ж, ні. Який батько покарав би малюка за те, що той спіткнувся? Ми заохочуємо, ми аплодуємо, ми хвалимо, бо з кожним малесеньким кроком дитина стає більш схожою на батьків.
А тепер, брати, у порівнянні з досконалістю Бога ми, смертні, навряд чи кращі за незграбних, невпевнених малюків. Однак наш люблячий Небесний Батько хоче, аби ми стали більше схожими на Нього, і це, любі брати, повинно також стати нашою вічною метою. Бог розуміє, що ми досягнемо цього не миттєво, але роблячи один крок за іншим.
Я не вірю в Бога, Який встановив правила і заповіді лише для того, щоб почекавши, поки ми не справимося з ними, нас покарати. Я вірю в Небесного Батька, Який є люблячим і турботливим, Який радіє кожній нашій спробі розвиватися і наближатися до Нього. Навіть коли ми спотикаємося, Він переконує нас не занепадати духом—ніколи не здаватися, не втікати з призначеної нам для служіння ниви—але набратися відваги, знайти віру і спробувати ще раз і ще раз.
Наш Батько Небесний пильнує за своїми дітьми й часто посилає небачену небесну допомогу тим, хто хоче іти за Спасителем.
Учень Ісуса Христа
І це веде нас до наступного звання, яке притаманне всім нам: всі, хто щиро прагне наслідувати Христа, називаються Його учнями. Хоча ми розуміємо, що жоден з нас не є досконалим, ми не вважаємо цей факт приводом для того, щоб занижувати свої сподівання, жити нижче своїх привілеїв, відкладати день покаяння або відмовлятися ставати кращими, досконалішими, благороднішими послідовниками Учителя і Царя.
Пам’ятайте, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів встановлена не для чоловіків і жінок, які є досконалими або не піддаються впливу земних спокус—але натомість вона встановлена для саме таких людей, якими є ви і я. І вона збудована на камені нашого Викупителя, Господа Ісуса Христа2, чиєю Спокутою ми можемо очиститися і стати “співгорожа[нами] … для Бога”3.
Без Спокути Ісуса Христа життя закінчувалося б глухим кутом без надії або майбутнього. Зі Спокутою життя є облагороджуючою, надихаючою мандрівкою зростання і розвитку, яка веде до вічного життя в присутності нашого Небесного Батька.
Але в той час як Спокута має на меті допомогти усім нам стати більше подібними до Христа, вона не має на меті зробити нас всіх однаковими. Іноді ми плутаємо розбіжності в наших характерах з гріхом. Ми навіть можемо помилково думати, що оскільки хтось від нас відрізняється, це є вірною ознакою того, що ці люди не догоджають Богові. Такий спосіб мислення змушує декого вважати, що Церква хоче, аби кожен у ній був створений за однаковим шаблоном—аби кожен виглядав, відчував, думав і поводився, як усі інші. Це суперечило б геніальності Бога, Який створив кожного чоловіка так, щоб він відрізнявся від свого брата, кожного сина так, щоб він відрізнявся від свого батька. Навіть однояйцеві близнюки мають різні характери і духовні сутності.
Це також суперечить наміру й меті Церкви Ісуса Христа, яка визнає і захищає свободу волі—з усіма її далекосяжними наслідками—кожної дитини Бога. Як учні Ісуса Христа ми об’єднані у своєму свідченні про відновлену євангелію та обов’язку дотримуватися Божих заповідей. Однак ми маємо різні культурні, соціальні та політичні уподобання.
Церква процвітає, коли ми використовуємо ці відмінності і заохочуємо одне одного розвивати й використовувати таланти, аби підносити і зміцнювати своїх товаришів в учнівстві.
Брати, учнівство—це подорож у наслідуванні нашого Спасителя, що триває все життя. Упродовж нашого символічного шляху з Віфлеєма до Голгофи ми будемо мати багато можливостей зійти з дистанції. Іноді здаватиметься, що для подолання шляху вимагається більше, ніж нам хотілося б. Але як чоловіки, які мають священство, ми повинні мати сміливість наслідувати Викупителя, навіть коли здається, що наш хрест надто важкий.
На кожному кроці, який ми робимо, йдучи за Сином Бога, нам можуть нагадувати, що ми ще недосконалі. Але давайте бути наполегливими і незмінними послідовниками. Давайте не здаватися. Давайте бути вірними своїм завітам. Давайте не втрачати з поля зору нашого Заступника і Викупителя, поки ми на шляху до Нього робимо один недосконалий крок за іншим.
Цілитель душ
Брати, якщо ми дійсно хочемо наслідувати нашого Господа Ісуса Христа, то повинні мати третє звання: цілитель душ. Ми, хто був висвячений у священство Боже, покликані бути “цілителями”4.
Наша робота—розбудовувати, відновлювати, зміцнювати, надихати і зцілювати. Наше завдання—наслідувати приклад Спасителя і надавати допомогу стражденним. Ми “суму[ємо] з тими, хто сумує, … і співчув[аємо] тим, хто потребує співчуття”5. Ми перев’язуємо рани постраждалим. Ми допомагаємо слабким, піднімаємо руки, що опустилися, і зміцнюємо ослаблі коліна6.
Як домашні вчителі ми є цілителями. Як провідники священства ми є цілителями. Як батьки, сини, брати і чоловіки ми повинні бути самовідданими цілителями. В одній руці ми несемо пляшечку з освяченою олією для благословення хворого; у іншій ми несемо паляницю хліба, щоб нагодувати голодного. А у своєму серці ми несемо заспокійливе слово Бога, “яке зцілює поранену душу”7.
Це, носії священства, наша найперша і найголовніша відповідальність—і вона стосується як носіїв Ааронового, так і носіїв Мелхиседекового священства. Відновлена євангелія Ісуса Христа благословляє життя не лише тоді, коли ми віримо в неї, але набагато більше тоді, коли ми живемо за нею. Саме завдяки застосуванню євангельських принципів люди отримують духовний злет, а сім’ї зміцнюються. Наш привілей і відповідальність не лише в тому, щоб казати, що є правильним, але і роботи те, що є правильним.
Спаситель вершив чудеса. Він—великий Цілитель. Він—наш взірець, наше світло навіть у найтемніші миті, і Він показує нам правильний шлях.
Наслідуймо ж Його. Станьмо гідними нашої ролі й будьмо цілителями, служачи Богові та нашим ближнім.
Спадкоємець вічного життя
Четверте звання, яке маємо всі ми, повертає нас до першого звання у нашому переліку. Ми—сини нашого Небесного Батька, ми спадкоємці всього, що має Він.
“Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми—діти Божі.
А коли діти, той спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”8.
Подумайте про це, мої улюблені брати. Ми—співспадкоємці Христові!
То чи є сенс у тому, що багато серед нас марнують так багато дорогоцінного часу, думок, засобів та сил у гонитві за престижем чи багатством, або розвагами за допомогою найновіших і найкрутіших електронних гаджетів?
Господь дав нам божественне обіцяння, що всі, “хто вірністю отримують ці два священства, … і звеличують свої покликання, … [приймуть] Мене, каже Господь; … а той, хто приймає Мене, приймає Мого Батька; … отже, усе, що має Мій батько, буде дано йому”9.
Мені навіть важко уявити все, що включає в себе це обіцяння. Але я точно знаю, що воно є величним, божественним, вічним і гідним усіх наших життєвих зусиль.
Знаючи це, як ми можемо не мати бажання охоче і радісно служити Господу і ближнім та виконувати свої обов’язки у священстві Божому?
Це найблагородніша робота, для здійснення якої буде потрібне напруження всіх наших почуттів, всіх наших здібностей. Чи бажаємо ми побачити відкриті небеса і стати свідками того, як спонукання Святого Духа вказують нам шлях? Тоді візьмімося за серпи й пориньмо в цю величну роботу—цю справу, яка є величнішою за нас самих!
Служіння Богові та ближнім випробує нас і перетворить на щось більше, ніж ми навіть уявляли.
Можливо ви подумаєте, що ви не потрібні—що вас не помічають, що вас не хочуть, що ви—ніхто.
Мені щиро шкода, якщо хтось із носіїв священства думає так. Звичайно ж, що ви не є непоміченими або небажаними для Небесного Батька. Він любить вас. І я кажу вам з абсолютною впевненістю, що ви потрібні вашій Церкві.
Чи знаєте ви, що “Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне?”10
Можливо, правда в тому, що ми слабкі. Можливо, ми не є мудрими чи сильними. Але коли Бог діє через нас, ніхто і ніщо не може встояти проти нас11.
Ось чому ви потрібні. Ви маєте зробити свій внесок, і Бог може звеличити цей внесок неймовірним чином. Ваша здатність зробити внесок не залежить від вашого покликання у Церкві. Ваші можливості для служіння є безмежними. Якщо ви чекаєте на лаві запасних гравців, я заохочую вас залучатися до гри.
Не чекайте особливого покликання, перш ніж ви повною мірою залучитеся до розбудови царства Божого. Як носія священства вас уже покликано до роботи. Щодня вивчайте слово Бога, моліться Небесному Батькові кожного дня, застосовуйте принципи відновленої євангелії в житті, дякуйте Богові і просіть Його проводу. Потім живіть відповідно до того, що ви засвоїли, у першу чергу в своїй сім’ї, але також в усіх життєвих ситуаціях.
У симфонії величного Композитора вам відведена ваша особлива партія—лише ваші ноти, які ви маєте заспівати. Якщо ви їх не заспіваєте, безсумнівно, симфонія продовжить звучати. Але якщо ви підніметеся і приєднаєтеся до хору та дозволите силі Бога діяти через вас, ви побачите, як відкриваються “небесн[і] отвор[и]” і Він “вилл[є] вам благословення аж надмір”12. Підніміться до вашого справжнього потенціалу сина Божого, і ви можете стати у своїй сім’ї, своєму домі, своїй громаді, своїй країні й навіть у світі силою, яка несе добро.
І в процесі цього, коли ви погубите свою душу в служінні іншим13, ви будете зростати і розвиватися, поки не досягнете “зросту Христової повноти”14. Тоді ви будете готові успадкувати разом з Христом усе, що має Батько.
Ви важливі для Бога
Мої дорогі брати, мої дорогі друзі! Ви—важливі. Вас люблять. Ви—потрібні. Ця робота є істинною. Священство, носіями якого ви маєте привілей бути, дійсно є Божим.
Я молюся, щоб міркуючи над багатьма званнями гідного носія священства, ви відчули божественний вітер за своєю спиною, що піднімає вас вгору до того величного спадку, який приготував для вас Небесний Батько. Я залишаю вам це благословення і своє свідчення у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.