Батьки: головні вчителі євангелії для своїх дітей
Тед Р. Каллістер
Генеральний президент Недільної школи
Врешті-решт, домівка є досконалим середовищем для викладання євангелії Ісуса Христа.
Бен Карсон згадував про себе: “Я був найгіршим учнем у всьому своєму п’ятому класі”. Одного разу Бен складав тест з математики, в якому було 30 завдань. Учень позаду нього виправив дещо в ньому і повернув його назад. Вчителька, пані Уільямсон, почала викликати кожного учня, щоб той назвав свою оцінку. Нарешті вона дійшла до Бена. Через сором він ледь пробурмотів відповідь. Пані Уільямсон, думаючи, що Бен сказав “9”, відповіла, що для Бена оцінка 9 із 30—чудовий прогрес. Учень позаду Бена тоді вигукнув: “Не дев’ять! … У нього жодної … правильної відповіді”. Бен зізнався, що йому хотілося провалитися крізь підлогу.
В той час мати Бена, Соня, мала свої труднощі. Вона була однією з 24 дітей у сім’ї, мала лише три класи освіти, і не вміла читати. Вона вийшла заміж у віці 13 років, розлучилася, мала двох синів, яких виховувала у гетто Детройта. Тим не менш, вона затято покладалася на власні сили і мала тверде переконання, що Бог допоможе їй та її синам, якщо вони виконуватимуть свою частку.
Одного дня стався поворотний момент в її житті й житті її синів. Її осінило, що успішні люди, у яких вона прибиралася, мали бібліотеки—бо вони часто читають. Після роботи вона пішла додому і вимкнула телевізор, який дивилися Бен і його брат. Вона сказала по суті таке: ви, хлопчики, забагато дивитеся телевізор. Відтепер ви можете дивитися три програми на тиждень. У свій вільний час ви будете ходити до бібліотеки—читати по дві книги на тиждень і переказувати мені.
Хлопці були шоковані. Бен сказав, що за все своє життя він не прочитав жодної книги, за винятком шкільної програми. Вони заперечували, вони скаржилися, вони сперечалися, але все безрезультатно. Потім Бен поміркував: “Вона встановила правило. Воно мені не сподобалося, але її рішучість побачити, як ми стаємо кращими, змінила напрямок мого життя”.
І як це все змінило! У сьомому класі він став найкращим учнем. Далі Бен навчався в Єльському університеті та отримував стипендію, потім в медичній школі Джонса Хопкінса, де у віці 33 років він став головним лікарем дитячої нейрохірургії та всесвітньо відомим хірургом. Як таке стало можливим? В основному, завдяки матері, яка, не маючи багато переваг в житті, звеличувала своє покликання матері1.
Писання говорять про роль батьків,—що їхній обов’язок навчати своїх дітей “вченн[ю] про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа” (УЗ 68:25).
Як батьки, ми маємо бути головними вчителями євангелії і прикладами для наших дітей—ні єпископ, ні Недільна школа, Товариство молодих жінок або молодих чоловіків, а саме батьки. Як їхні головні вчителі євангелії, ми можемо навчити їх силі і дійсності Спокути—про їхню сутність і божественну долю—і таким чином закласти міцну основу для розвитку. Врешті-решт, саме домівка є ідеальним середовищем для викладання євангелії Ісуса Христа.
Десь рік тому я був у відрядженні в Бейруті, Ливан. Перебуваючи там, я дізнався про 12-річну дівчину, Сару. Її батьки і двоє старших братів і сестер навернулися до Церкви в Румунії, але потім мали повернутися на свою батьківщину, коли Сарі було лише 7 років. У них на батьківщині не було Церкви, жодного організованого підрозділу, жодної Недільної школи або програми для молодих жінок. Через п’ять років ця сім’я дізналася про філію у Бейруті і якраз перед тим, як я приїхав, послала свою 12-річну дочку Сару, у супроводі старших дітей, прийняти хрищення. Перебуваючи там, я провів духовний вечір на тему плану спасіння. Час від часу Сара підіймала руку і відповідала на запитання.
Після зустрічі, знаючи, що вплив Церкви на неї був дуже обмежений, я підійшов до неї і запитав: “Сара, як ти знала відповіді на ті запитання?” Вона відразу ж відповіла: “Мама навчила мене”. Вони не мали Церкви в своїй громаді, але вони дійсно мали євангелію у своїй домівці. Її мати була її головним вчителем євангелії.
Саме Енош сказав: “Слова, які я часто чув від мого батька про вічне життя, і про радість святих, запали глибоко в моє серце” (Енош 1:3). Немає ніякого сумніву, хто був головним вчителем євангелії для Еноша.
Я пам’ятаю, як мій батько лягав на підлогу біля каміна, і читав Писання та інші хороші книги, а я лягав біля нього. Я пам’ятаю, як у кишені своєї сорочки він зберігав картки з цитатами з Писань і творів Шекспіра та нові слова, які він хотів запам’ятати і вивчити. Я пам’ятаю про євангельські запитання та обговорення за обіднім столом. Я пам’ятаю, як багато разів мій батько брав мене відвідувати людей похилого віку—як ми брали морозиво для одного з них або приносили вечерю з курки для іншого, або його прощальне потискання руки з грошима на додачу. Я пам’ятаю гарне почуття і бажання бути схожим на нього.
Я пам’ятаю свою матір, коли їй було під 90 років, яка готувала на кухні у своїй квартирі, а потім йшла з тацею, повної їжі. Якось я спитав її, куди вона йде. Вона відповіла: “Ой, я віднесу дещо для стареньких людей”. Я подумав: “Мамо, ти і є старенька”. Я ніколи не зможу повністю віддячити своїм батькам, які були моїми головними вчителями євангелії.
Серед найголовнішого, що ми, батьки, можемо робити,—так це навчити наших дітей і привчити їх молитися. Коли мені було років 17, я став навколішки біля мого ліжка, промовляючи свою вечірню молитву. Я не знав, що моя мати стояла біля дверей. Коли я закінчив, вона сказала: “Теде, а ти просиш Господа допомогти тобі знайти гарну дружину?”
Її запитання захопило мене зненацька. Це було останнє, про що я думав. Я роздумував про баскетбол і навчання. І тому я відповів: “Ні”, на що вона сказала: “Знаєш, а слід було б, синку; це буде найважливіше рішення, яке ти приймеш”. Ті слова глибоко запали в моє серце, і тому протягом наступних шести років я молився, аби Бог допоміг мені знайти хорошу дружину. І, о як Він відповів на цю молитву.
Як батьки, ми можемо навчити наших дітей молитися про те, що має вічні наслідки—молитися про силу бути морально чистими у дуже складному світі, бути послушними і мати мужність стояти за правду.
Без сумніву, більша частина нашої молоді молиться щовечора, але, може, багато хто з них не має звички молитися наодинці вранці. Як батьки, як їхні головні вчителі євангелії, ми можемо виправити це. Хто з батьків у часи Книги Мормона дозволив би своїм синам вирушити на битву без нагрудника, щита й меча, які б захистили їх від потенційно смертельних ударів ворога? Але скільки з нас дозволяють щоранку нашим дітям йти на вулицю у найбільш небезпечну з усіх битв, щоб постати перед Сатаною і його незліченними спокусами без їхнього духовного нагрудника, і щита й меча, що отримуються через захисну силу молитви? Господь сказав: “Молись завжди, … щоб ти міг перемогти Сатану” (УЗ 10:5). Як батьки, ми можемо допомогти прищепити нашим дітям звичку і силу ранкової молитви.
Ми також можемо навчити наших дітей використовувати свій час мудро. Часом, як Соня Карсон, ми маємо твердо, але з любов’ю стояти на своєму, аби обмежувати час дітей біля телевізора та інших електронних пристроїв, які в багатьох випадках заволодівають їхніми життями. Замість цього нам, можливо, треба буде спрямувати їхній час на більш продуктивну роботу, зосереджену на євангелії. Спочатку буде деяка протидія, скарги, але, як Соня Карсон, ми маємо розуміти це і дотримуватися цього. Одного дня наші діти зрозуміють і оцінять те, що ми зробили. Якщо не ми, то хто?
Ми можемо всі запитати себе: чи отримують наші діти найкраще в духовному, інтелектуальному та творчому плані, або вони отримують недоїдки нашого часу і талантів, які ми повністю віддаємо нашому покликанню в Церкві або кар’єрним досягненням? Я не знаю, чи будуть в прийдешньому житті такі звання, як єпископ чи президент Товариства допомоги, але я знаю, що звання чоловік і дружина, батько і мати, залишаться і шануватимуться вічно. Це одна з причин, чому так важливо шанувати наші батьківські обов’язки тут, на землі, щоб ми могли підготуватися до тих ще величніших, але схожих обов’язків в майбутньому житті.
Як батьки ми можемо продовжувати простувати далі з упевненістю, що Бог ніколи не залишить нас наодинці. Бог ніколи не дає нам обов’язків без отримання божественної допомоги—про це я можу свідчити. Станьмо ж в наших божественних ролях батьків та у співпраці з Богом головними вчителями євангелії і прикладами для наших дітей, про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.