1 Я, Зениф, навчившись усієї мови Нефійців, і маючи знання про землю Нефія, або про землю першого успадкування наших батьків, і був посланий розвідником до Ламанійців, щоб дізнатися про їхні сили, аби наше військо могло несподівано напасти на них і знищити їх,—але коли я побачив те, що було хорошого серед них, я захотів, щоб їх не було знищено.

2 Отже, я сперечався з моїми братами в пустині, бо я хотів, щоб наш правитель уклав угоду з ними; але він, будучи суворою і кровожерливою людиною, наказав, щоб мене вбили; але мене врятувало велике кровопролиття; бо батько бився проти батька, і брат проти брата, аж поки більша частина нашого війська не була знищена в пустині; і ми повернулися, ті з нас, хто вижив, до землі Зарагемлі, щоб передати цю історію їхнім жінкам і їхнім дітям.

3 І все-таки я, надзвичайно бажаючи успадкувати землю наших батьків, зібрав усіх, хто хотів піти, щоб оволодіти землею, і знову вирушив у наші мандри до пустині, щоб дійти до землі; але нас було покарано голодом і тяжкими скорботами; бо ми не дуже поспішали згадувати Господа Бога нашого.

4 Проте після багатоденних мандрів у пустині ми поставили наші намети на тому місці, де наших братів було вбито, і яке було недалеко від землі наших батьків.

5 І сталося, що я знову пішов з чотирма моїми людьми до міста, прямо до царя, щоб я міг знати ставлення царя, і щоб я міг знати, чи зможу я увійти туди з моїми людьми і оволодіти землею миром.

6 І я увійшов до царя, і він склав завіт зі мною, що я можу володіти землею Легія-Нефія, і землею Шилома.

7 І він також наказав, щоб його народ пішов з цієї землі, а я та мій народ увійшли на землю, щоб володіти нею.

8 І ми почали будувати будинки і ремонтувати стіни міста, так, саме стіни міста Легія-Нефія, і міста Шилома.

9 І ми почали обробляти землю, так, саме з усіляким насінням, насінням кукурудзи, і пшениці, і ячменю, і ніасом, і шіумом, і насінням усіх сортів плодів; і ми почали розмножуватися і процвітати на цій землі.

10 Отже, це була підступність і хитрість царя Ламана: щоб привести мій народ у залежність, він віддав нам землю, щоб ми могли володіти нею.

11 Тому сталося, що після того як ми прожили на цій землі протягом дванадцяти років, цар Ламан почав непокоїтися, щоб ні в якому разі мої люди не стали сильними на цій землі, і щоб вони не пересилили їх і не привели їх у залежність.

12 Тож були вони лінивим і ідолопоклонним народом; ось чому вони хотіли привести нас у залежність, щоб вони могли насичуватися трудами наших рук; так, щоб вони могли вдосита споживати від отар наших полів.

13 Тому сталося, що цар Ламан почав спонукати свій народ, щоб вони сварилися з моїм народом; тому почалися війни і суперечки на цій землі.

14 Бо, на тринадцятий рік мого царювання на землі Нефія, далеко на південь від землі Шилома, коли мої люди напували і годували свої отари, і обробляли свої землі, численне військо Ламанійців напало на них і почало вбивати їх і відбирати їхні отари та зерно з їхніх полів.

15 Так, і сталося, що вони втекли, всі, хто не був схоплений, саме в місто Нефій, і звернулися до мене за захистом.

16 І сталося, що я озброїв їх луками і стрілами, мечами і кривими шаблями, і палицями, і пращами, і всілякою зброєю, яку тільки ми змогли зробити, і я та мої люди вийшли битися проти Ламанійців.

17 Так, з силою Господа ми вийшли битися проти Ламанійців; бо я і мої люди волали сильно до Господа, щоб Він визволив нас з рук наших ворогів, бо в нас були пробуджені спогади про визволення наших батьків.

18 І Бог почув наше волання і відповів на наші молитви; і ми вийшли з Його силою; так, ми вийшли проти Ламанійців, і за один день і одну ніч ми вбили три тисячі і сорока трьох; ми вбивали їх до тих пір, поки не вигнали їх з нашої землі.

19 І я сам, власноруч допоміг поховати їхніх мертвих. І знайте, до нашого великого смутку і туги, двісті і сімдесят девʼять з наших братів було вбито.