Був, Ізраїль, ти в полоні
Старійшина Джеффрі Р. Холланд
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Вітаємо вас на цій трансляції вогнику, де б ви не були у цій великій, всесвітній Церкві. Дякую вам усім за те, що потурбувалися прийти, включаючи тих, хто зараз знаходиться у студмістечку Державного коледжу Діксі, у моєму рідному місті.
Було багато закликів залишити Вавілон
Для того, щоб запросити Духа Господа перебувати з нами, я попросив, щоб ми почали ці збори з гімну: “Був, Ізраїль, ти в полоні”. Це один з тих класичних гімнів Відновлення, на який я буду спиратися багато в чому з того, що хочу вам сказати сьогодні. Ми б могли з тією ж метою додати “Ізраїль, старійшин збирай”. Я обожнюю слухати, як місіонери по всьому світу голосно затягують: “О Вавилон, розлуки час настав, прощавай; Єфрем жити в гори нас кличе, бувай!”1. Думка цих двох гімнів по суті однакова, що Бог завжди кличе дітей Ізраїля до місця, де зрештою все буде добре.
Був, Ізраїль, ти в полоні---
Зараз Бог додому зве,
Бо для башти Вавилону
Час розплати настає.
Поспішайте до Сіону,
Доки Бог Свій гнів не ллє. …
Поспішайте до Сіону,
Заспівайте гімн хвали2.
По суті такою була історія Ізраїлю протягом віків. Коли оточення ставало занадто грішним, або у суспільстві занадто зростала безбожність, або життя поряд з іновірцями руйнувало моральні засади і заповіді, дані Богом, дітей завіту посилали тікати крізь пустелю, щоб знову побудувати Сіон і все почати з самого початку.
У Старозавітні часи Авраам, батько такого завіту, мав тікати заради спасіння свого життя з Халдеї---буквально Вавилонії---у пошуках освяченого життя в Ханаані (місце, яке ми сьогодні називаємо Свята Земля)3. Не пройшло багато поколінь, як нащадки Авраама (й Ісаак та Яків)---на той час вже відомі як Ізраїльтяни---втратили свій Сіон і були в полоні у далекому язичницькому Єгипті4. Тому треба було прикликати Мойсея, щоб вивести дітей обіцяння знову в пустелю---цього разу посеред ночі, не залишаючи часу навіть на те, щоб піднялося тісто для їхнього хліба! Немає сумнівів, що якимись своїми словами вони співали: “Слухай, обраний народе, Те, що твій Господь сказав”5.
Не пройшло багато століть, як відбувся випадок, який становить для нас особливий інтерес, коли одна з тих ізраїльських сімей, на чолі з пророком Легієм, отримала наказ тікати навіть з улюбленого Єрусалима, оскільки, на жаль, Вавилон знову стукав у двері6. І знову те саме! Вони навіть не знали, що будуть подорожувати до абсолютно нового континенту, щоб встановити абсолютно нову концепцію Сіону7, але так воно і буде, і вони не знали, що подібне сталося раніше з групою їхніх попередників, яких звали Яредійці8.
Як уже згадувалося, це всесвітня трансляція до все більш інтернаціональної Церкви, але всім, хто радіє Відновленню євангелії, цікаво знати, що колонізація Америки почалася з групи людей, яка тікала зі своєї батьківщини, аби поклонятися так, як вони бажали. Видатний дослідник пуританських поселень в Америці описував це, як християнську “подорож у пустелю”, як намагання сучасних Ізраїльтян звільнитися від безбожності Старого Світу і по-новому шукати небесний спосіб життя у новій землі9.
Заради мети сьогоднішнього вечора, я нагадаю вам про одну останню втечу, втечу, про яку в дійсності було написано гімн, який ми виконували цього вечора. Це була наша Церква, яку вели наші пророки, і вели вони наших релігійних предків. З Джозефом Смітом, якого гнали крізь штати Нью-Йорк, Пенсільванія, Огайо та Міссурі і зрештою вбили в Іллінойсі, ми мали побачити повторення сценарію в останні дні, коли діти Ізраїля знову шукають притулок. Бригам Янг, американський Мойсей, як його із захопленням називали, вів святих до долин між горами, як співали ці втомлені переходом Святі:
В західний край завітний Свій народ
Сам Господь приведе
Там Божий люд спочине від скорбот,
Мир і спокій знайде10.
Сіон. Обіцяна земля. Новий Єрусалим. Де він? Ми не впевнені, але ми його знайдемо. Понад 4000 років завітної історії порядок був таким: тікайте і шукайте. Біжіть і поселяйтеся. Тікайте з Вавилону. Будуйте захисні стіни Сіону.
Дотепер. До сьогодні. До цього нашого дня.
Наше завдання---побудувати Сіон там, де ми живемо
Одна з багатьох унікальних ознак нашого розподілу часів, а це розподіл повноти часів, останній і найбільший з усіх розподілів---це зміни у способі побудови царства Бога на землі. Як бачите, одна із найрадісніших ознак цього розподілу є та, що настав час величезних змін, які пришвидшуються. І одна з таких змін---це що Церкві Бога більше не треба тікати. Вона більше не залишатиме Ур, щоб піти з Харану, щоб піти з Канаану, щоб піти з Єрусалима, щоб піти з Англії, щоб піти з Кертленда, щоб піти з Наву, щоб піти невідомо куди. Ні, як сказав за всіх нас Бригам Янг: “Нас викинули із пательні у вогонь, з вогню посеред кімнати, і тут ми тепер є, і тут ми і залишимось”11.
Звичайно ж, цей коментар не стосувався Долини Солоного озера або навіть гряди гір Восач загалом; він стосувався усіх членів Церкви по всьому світу. В ці останні дні, у цьому нашому розподілі ми достатньо подорослішаємо, щоб припинити бігти. Ми будемо достатньо дорослими, щоб укорінити наші ступні і наші сім’ї і наш фундамент серед кожного народу, коліна, язика і всіх людей назавжди. Сіон буде скрізь---де б не була Церква. І з такою зміною---однією з величезних змін останніх днів---ми більше не думаємо про Сіон з огляду на те, де нам жити; ми думаємо про нього з огляду на те, як нам жити.
Три випадки, які ведуть до трьох уроків
Для того, щоб трохи описати це нове завдання, я хочу використати сьогодні три випадки, які трапилися зі мною і сестрою Холланд у недавньому минулому. Якби дозволяв час, то я розповів би набагато більше випадків, і впевнений, що ви б змогли також.
Перший: Кілька років тому, один мій молодий друг---колишній місіонер---грав у одній баскетбольній команді в Юті. Це був чудовий юнак і він добре володів м’ячем, але грав не так багато, як сподівався. Його конкретні таланти і навички не були тими, яких потребувала його команда на тих стадіях його чи її розвитку. Таке буває в спорті. Тому, за повної підтримки і з найкращими побажаннями своїх тренерів і членів його команди, мій молодий друг перейшов до іншої школи, де сподівався зробити трошки більший внесок.
І так склалося, що в новій школі у нього все вдалося, і мій друг скоро став брати участь в іграх у початковому складі команди. І знаєте, що було потім---за планом, визначеним за кілька років до подій, які сталися, цей юнак мав повернутися і грати проти своєї попередньої команди у Солт-Лейк-Сіті, на майданчику, який знаходився у тодішньому Дельта-центрі.
Те, що сталося на тій грі, непокоїть мене до цього дня. І я використовую цей незвичайний момент для того, щоб скинути з себе цей тягар. Дошкульні образи, які посипалися того вечора з трибун на цього юнака---святого останніх днів, колишнього місіонера, який щойно одружився, платив свою десятину, служив у кворумі старійшин, милосердно служив молоді своєї громади, який з радістю чекав на народження у них з дружиною дитини---те, що було сказано і зроблено і вилито того вечора на нього, на його дружину і на їхні сім’ї, ніколи не повинно було бути вчинено щодо жодної людської істоти, будь-де, будь-коли, яким би видом спорту вона не займалася, в якому б університеті не навчалася, і якими б не були її особисті рішення щодо них.
Але ось що було найгіршим. Тренер цієї гостьової команди, досить легендарна особа у професійних колах, повернувся до нього після яскравої гри і сказав: “Що тут відбувається? Ти місцевий хлопчик, який досяг успіху. Це твої люди. Це твої друзі”. Але найгірше те, що він додав у повному здивуванні потім: “Хіба не є більшість цих людей членами твоєї Церкви?”
Другий випадок: Мене запросили виступати на вогнику для неодруженої молоді колу---для людей, хто є старшими за 18. Коли я увійшов через тильний вхід до центру колу, приблизно в той же час до будівлі увійшла молода жінка віком 30 з хвостиком. Навіть серед натовпу людей, які рухалися до будівлі, важко було її не помітити. Як пригадую, у неї була пара татуювань, кілька сережок у вухах і в носі, колюче волосся усіх відомих кольорів, занадто коротка спідниця, і блузка із занадто низьким вирізом.
У голові виникли три запитання: Може душа цієї жінки знаходиться в пошуках, і вона, будучи не нашої віри, випадково опинилася тут; або, навіть краще, її хтось привів на цей вогник під скеруванням Господа, щоб допомогти їй знайти спокій і спрямування, яких вона потребувала, і які євангелія принесла б в її життя? Або: Це член Церкви, яка трохи відійшла від сподівань і стандартів Церкви, дотримуватися яких заохочують її членів, але яка, на щастя, все ще з нами і вирішила прийти того вечора на цей Церковний захід? Або третій варіант: А може це президент Товариства допомоги колу? (Хоча чомусь я був переконаний, що це було не так).
І ось мій третій приклад: Беручи кілька місяців тому участь у посвяченні храму в Канзас-Сіті, штат Міссурі, ми з сестрою Холланд були вдома у брата Ісаака Фрістоуна, офіцера поліції за професією і чудового первосвященика колу Ліберті, шт. Міссурі. Під час нашої розмови він розповів, як одного вечора його покликали розслідувати скаргу в особливо неблагополучному районі міста. Серед гучної музики і запаху маріхуани, який стояв у повітрі, він знайшов одну жінку і кількох чоловіків, які пили і промовляли непристойності, не звертаючи жодної уваги на п’ятьох дітей, віком від двох до 8 років---які збилися докупи в одній кімнаті, намагаючись заснути на брудній підлозі без ліжок, матраців, подушок, без нічого. Брат Фрістоун заглянув у шафи на кухні, і в холодильник, щоб знайти бодай якусь банку консервів чи коробку будь-якої їжі---але не міг зовсім нічого знайти. Він сказав, що пес, який гавкав надворі, мав більше їжі, ніж ці діти.
В спальні у матері він знайшов голий матрац, єдиний на увесь дім. Він довго шукав, доки не знайшов якісь простирадла (якщо це можна було так назвати), поклав їх на матрац і вклав усіх п’ятьох дітей на це тимчасове ліжко. Зі сльозами на очах він потім став на коліна, помолився Небесному Батькові про їхній захист і побажав їм добраніч.
Коли він підвівся і пішов до дверей, одна дитина, котрій було близько шести років, вистрибнула з ліжка, підбігла до нього, схопила за руку і благала: “Будь ласка, ви всиновите мене?” З очима, які ще більше сповнилися сльозами, він повернув дитину у ліжко, потім знайшов матір, задурманену наркотиками (чоловіки на той час вже давно повтікали) і сказав їй: “Завтра я повернуся, і хай небеса допоможуть вам, якщо я, прийшовши завтра, не побачу якихось змін. І після цього буде ще більше змін. Ручаюся”12.
Що спільного у цих трьох випадках? Небагато, окрім того що вони трапилися зі мною і сестрою Холланд у недавньому минулому. І вони дають три крихітні дуже різні приклади Вавилону з реального життя, один: особистий і дурний, як та жалюгідна поведінка під час гри в баскетбол, інший---більше стосується культурних відмінностей, в якому зображено зустрічі один-на-один з тими, хто живе не так, як ми, і третій---дуже велика і дуже серйозна справа, з кримінальними наслідками й історією настільки складною, що здається жоден з нас не в силах її вирішити.
Поставивши ці три виклики, я свідомо не використовував сенсаційні випадки сексуального гріха, фізичної жорстокості чи залежності від порнографії, хоча це могло б виявитися ближчим для деяких з вас, ніж приклади, використані мною. Але ви досить розумні, щоб самостійно застосувати це й до тих випадків.
Урок 1: Ніколи “не залишайте нашу релігію за дверима”
Перше, давайте завершимо історію про баскетбольну гру. Через день після тієї гри, коли відбулося публічне обговорення і заклик до покаяння, пов’язані з цим випадком, один молодий чоловік сказав по суті: “Слухайте. Зараз ми говоримо про баскетбол, а не про недільну школу. Якщо ви не витримуєте жару, виходьте з кухні. Ми платимо непогані гроші за те, щоб дивитися ці ігри. Ми можемо поводитися, як забажаємо. Ми залишаємо нашу релігію за дверима”.
“Ми залишаємо нашу релігію за дверима”? Урок перший для встановлення Сіону в 21 сторіччі: Ви ніколи не “залишаєте вашу релігію за дверима”. За жодних обставин.
Мої дорогі друзі, такого учнівства не існує---бо це не учнівство взагалі. Як навчав пророк Алма молодих жінок Церкви проголошувати кожного тижня в девізі Товариства молодих жінок, ми маємо “бути свідками Бога в усі часи і у всьому, і в усіх місцях, де ви можете бути”13не лише час від часу, чи не лише в певних місцях, чи за умови, що наша команда перемагає з відривом.
“Залиште вашу релігію за дверима”! Мене це розлютило.
Урок 2: Виказуйте співчуття, але залишайтеся вірними заповідям
Але давайте зупинимося на цьому на хвилинку, оскільки тут з’являється і другий урок. Цей другий урок сьогоднішнього пошуку Сіону полягає в тому, що у моєму праведному обуренні (принаймні ми завжди кажемо, що воно праведне), я маю переконатися, що зрештою не роблю того, у чому звинувачував цього молодого вболівальника---не гніваюся, не дію безглуздо, не втрачаю самоконтроль, не кричу зі злістю, не бажаю прикласти до нього руки---бажано навколо горла---бо, як я знаю, я залишу свою релігію за дверима! Ні, хтось у житті, хтось у 21 столітті, хтось у всіх цих ситуаціях має жити за своєю релігією, оскільки в іншому випадку ми всі станемо купкою ідіотів, які поводяться як моральні пігмеї.
Легко бути праведними, коли все спокійно і в житті все добре і гладко. Перевірка настає із появою справжнього випробування чи спокуси, коли є тиск і виснаження, гнів і страх, або можливість справжнього гріха. Чи можемо ми бути вірними тоді? Ось це і є актуальне запитання, оскільки, Ізраїлю, “Зараз Бог додому зве”. Така цілісність, звичайно, як і велич слів “Отче, відпусти їм,---бо не знають, що чинять вони”14---справедлива, коли пробачення і розуміння і милість до тих, хто вас розпинає---це останнє, хто менш досконалий, ніж Спаситель світу, захоче робити. Але нам слід намагатися хотіти бути настільки сильними. Яка б не була ситуація чи провокація чи проблема, жоден істинний учень Христа не може “залишити релігію за дверима”.
Це підводить мене до розмови про жінку з волоссям кольору веселки і з багатьма красивими кільцями. Як би ми не розмовляли з тією молодою жінкою, правило завжди таке, це має відображати наші релігійні переконання і нашу відданість євангелії. Тому те, як ми реагуватимемо у будь-якій ситуації, має покращувати, а не погіршувати її. Ми не можемо діяти і реагувати так, щоб стати винними у цій ситуації в більшому гріху, ніж вона. Це не означає, що у нас немає переконань, що у нас немає стандартів, що ми якимсь чином повністю зневажаємо небесні заповіді стосовно того, що нам слід і чого не слід робити у житті. Але це означає, що нам слід жити за цими стандартами і захищати їх праведним шляхом якнайкраще, як ми тільки можемо, як за ними жив і як їх захищав Спаситель. І Він завжди робив те, що мав зробити для покращення ситуації---від того, що навчав істині, до пробачення грішників, до очищення храму. Це не малий дар,---знати, як зробити це правильним способом!
Тому з нашою новою знайомою з незвичним стандартом одягатися і зачісуватися ми почнемо з того, що згадаємо, що вона дочка Бога і має вічну цінність. Ми почнемо, згадавши, що вона чиясь дочка тут, на землі, і могла б за інших обставин бути і моєю дочкою. Ми почнемо з того, що будемо вдячні за те, що вона відвідала Церковний захід і не уникала його. Коротше кажучи, ми будемо старатися поводитися якнайкраще у цій ситуації, маючи бажання допомогти їй бути якнайкращою. Ми продовжуємо мовчки молитися: що буде правильним зробити у цьому випадку? І що буде правильним сказати? Що зрештою покращить цю ситуацію і цю жінку? Якщо ми поставимо ці запитання і будемо дійсно намагатися робити те, що б зробив Спаситель, я думаю саме це Він мав на увазі, коли сказав: “Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть”15.
Після всього сказаного, нагадаю всім нам, що у той час, як ми допомагаємо повернутися ягняті, яке заблукало, ми також маємо всебічну відповідальність перед 99, які не заблукали, і також перед побажаннями і волею Пастиря. Є отара, і ми маємо бути в ній, не кажучи про безпеку і благословення, які приходять до нас, хто в ній знаходиться. Мої юні брати і сестри, ця Церква ніколи не може понизити стандарти своїх учень заради досягнення відповідності соціальним вимогам чи політичній необхідності, чи з будь-якої іншої причини. Лише високий рівень істини, отриманої через одкровення, дає нам якусь основу, стоячи на якій ми зможемо піднімати інших, хто почувається стурбованим або полишеним. Наше співчуття і наша любов---основні характеристики і вимоги нашого християнства---ніколи не повинні виглядати, як компроміс із виконанням заповідей. Як сказав колись чудовий Джордж Мак-Дональд, що у таких обставинах “ми не лише зобов’язані сказати усе, в що ми [віримо], але ми зобов’язані навіть не виглядати так, [наче] ми не [віримо]”16.
Судіть праведним судом
Цей заклик---мати співчуття і бути вірними заповідям---може іноді неправильно сприйматися, особливо молодими людьми, які можуть думати, що нам не слід судити будь-що, що ми ніколи не можемо нічого оцінювати. Нам треба допомагати один одному з цим, оскільки Спаситель дуже чітко показує, що у деяких ситуаціях ми повинні судити, на нас лежить обов’язок судити---як тоді, коли Він сказав: “Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми”17. Для мене це звучить, як суд. Альтернативою цього будуть уступки моральному релятивізму деконструкционістського суспільства постмодерну, яке за певних умов заявляє, що зрештою немає нічого вічно істинного або особливо священного, і тому жодна позиція стосовно жодного питання не є важливішою за іншу. Але це просто не так.
У цьому процесі оцінювання нас не закликають засуджувати інших, але закликають щодня приймати рішення, які відображатимуть судження---і, як ми сподіваємося, правильне судження. Старійшина Даллін Х. Оукс колись говорив про ці рішення, як про “попереднє судження”, яке ми часто маємо робити заради власної безпеки чи безпеки інших, на противагу того, що ми називаємо “остаточне судження”, яке може зробити лише Бог, який знає усі факти18. (Пам’ятайте, що в уривку, процитованому раніше, Спаситель сказав, що це має бути “праведним судженням”, а не судженням для підкреслення власної праведності, оскільки то зовсім інша річ).
Наприклад, батькам слід кожного дня свого життя застосовувати правильне судження стосовно безпеки та благополуччя їхніх дітей. Ніхто не звинуватить жодного батька, який скаже, що діти мають їсти овочі, або не дає дитині вибігти на дорогу, де їздять машини. Тому чому звинувачують батьків, які переймаються у трохи пізнішому віці тим, о котрій годині ці діти приходять додому увечері, або які стандарти моралі чи поведінки мають їхні друзі, або в якому віці вони ходять на побачення, або чи вони експериментують з наркотиками, чи порнографією або залучені до сексуальних гріхів? Ні, ми приймаємо рішення і займаємо позицію і засвідчуємо наші цінності---коротше кажучи, робимо “попередні судження”---увесь час, принаймні маємо це робити.
Деякі питання і закони мають вічні наслідки
Коли ми стикаємося з такими ситуаціями важких соціальних питань у демократичному суспільстві, це може бути дуже складним і для декого заплутаним. Молоді люди можуть запитувати про ту чи іншу позицію чи політику, яку зайняла чи прийняла Церква, і казати: “Ну добре, ми віримо, що маємо жити чи вести себе певним способом, але чому ми маємо змушувати інших робити, як і ми? Хіба в них немає власної свободи вибору? Хіба ми не стаємо самовдоволеними і засуджуючими, поширюючи наші вірування на інших, вимагаючи, щоб вони діяли певним чином?” В таких ситуаціях ви повинні вміти тактовно пояснити, чому певні принципи слід захищати, і чому певним гріхам треба протистояти, де б ми з ними не стикалися, оскільки питання і закони, задіяні тут, не лише соціальні чи політичні, але мають вічні наслідки. І хоча ми не бажаємо образити тих, хто вірить не так, як ми, ми ще більше піклуємося про те, щоб не образити Бога, або, як сказано в Писаннях, “щоб ви не образили Того, Хто є вашим Законодавцем”19---і я тут говорю про серйозні моральні закони.
Але для того, щоб пояснити мою думку, дозвольте мені використати приклад меншого закону. Це трошки схоже на ситуацію, коли людина підліткового віку каже: “Тепер, коли я маю водійські права, я знаю, що маю зупинятися на червоне світло, але чи ми дійсно повинні судити і намагатися примусити всіх зупинятися на червоному світлі? Хіба кожен має робити те, що ми робимо? Хіба в інших немає їх свободи вибору? Чи повинні вони поводитися, як ми?” Тоді вам слід пояснити, чому так, ми дійсно сподіваємося, що вони всі зупиняться на червоне світло. І вам треба зробити це не зневажаючи тих, хто грішить або хто вірить не так, як ви, оскільки, так, вони дійсно мають моральну свободу вибору.
Мої юні друзі, у цьому світі багато переконань і є моральна свобода вибору для всіх, але ніхто не має права діяти так, наче Бог німий щодо цих питань, або заповіді важливі лише тоді, коли суспільство з ними погоджується. У 21 сторіччі ми більше не можемо тікати. Нам треба буде боротися за закони, обставини і оточення, які дозволять вільно жити за релігією і у цьому світі. Це один із способів справитися із ситуацією, коли ми у Вавилоні, але не від нього.
Не знаю більш важливої здатності і більшої цілісності, які нам треба продемонструвати у світі, з якого ми не можемо втекти, ніж йти цим шляхом обережності---зайняти позицію в питаннях моралі згідно з тим, що проголосив Бог, і згідно із законами, які Він дав, але робити це зі співчуттям, із розумінням і великим милосердям. Поговоримо про складну справу---чітко розділяти гріх і грішника. Я знаю лише кілька інших відмінностей, які складніше знайти---або принаймні їх складніше висловити---але ми повинні з любов’ю намагатися зробити саме це. Вірте мені, брати і сестри, у світі, яким він скоро стане, у нас буде багато можливостей розвивати таку силу, проявляти таку сміливість і показувати таке милосердя---усе це одночасно. І я не говорю зараз про зачіски у стилі панк чи кільця в носі.
Урок 3: Використовуйте цінності євангелії на користь громад і країн
І нарешті складна історія з міста Канзаса: Небагато хто з нас буде працівниками поліції, агентами соціальних служб або суддями на лаві правосуддя, але ми всі маємо піклуватися про благополуччя інших і моральну безпеку наших місцевих громад. Старійшина Квентін Л. Кук з Кворуму дванадцятьох, два роки тому присвятив саме цій темі майже увесь виступ на генеральній конференції. Говорячи про нашу потребу впливати на суспільство за стінами наших домівок, він сказав:
“Окрім захисту своїх власних сімей, ми маємо бути джерелом світла у захисті своїх громад. Спаситель сказав: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” …
Нашому світові, що стає все більш нечестивим, важливо, щоб цінності, які основуються на релігійних віруваннях, були частиною громадських обговорень. …
Релігійне вірування є джерелом світла, знання й мудрості і приносить суспільству надзвичайну користь”20.
Якщо ми не донесемо благословення євангелії до наших суспільств і наших країн, то суть цього просто в тому, що у нас ніколи не буде достатньо полісменів---у нас не буде достатньо Ісааків Фрістоунів---для спонукання до моральної поведінки, якби її навіть можна було спонукати. Та це неможливо. Ті діти у тій домівці без їжі або одягу---сини і дочки Бога. Та матір більш винна, оскільки вона старша і має бути більш відповідальною, однак вона також дочка Бога. Такі ситуації можуть вимагати проявів строгої любові формальними, навіть законними методами. Але нам треба намагатися допомагати тоді, коли ми можемо, і там, де ми можемо, оскільки ми не залишаємо нашу релігію за дверима, якими б жалюгідними і безвідповідальними не були деякі двері.
Ми не збираємося вирішити тут цього вечора кожну особисту чи соціальну проблему в світі. Коли ми підемо звідси цього вечора, все ще залишатимуться бідність і невігластво і гріх, безробіття і погане поводження, жорстокість і страждання у наших суспільствах, містах і народах. Ні, ми не можемо зробити усього, але, як сказано в старій приказці, ми можемо зробити щось. Й у відповідь на заклик Бога, діти Ізраїля---це ті, хто має це зробити, не тікати в цей час із Вавилону, але напасти на нього. Без наївності і схожості з Поліанною, ми можемо жити за нашою релігією настільки широко й безпомилково, що знайдемо велику кількість можливостей допомогти сім’ям, благословити ближніх і захистити інших, включаючи підростаюче покоління.
Живіть життям, що віддзеркалює вашу любов до Ісуса Христа
У цьому контексті я не промовив слово місіонерство, боячись, що ви одразу згадаєте білі сорочки і таблички з іменами. Не обмежуйте мене цим. Не втрачайте бачення загальної картини---величезної потреби---ділитися євангелією завжди, де б ви не були, як місіонери чи не будучи на служінні. Святих останніх днів просять бути закваскою для хліба, сіллю, яка ніколи не втрачає своєї сили, світлом, яке поставили на верховину гори, і яке ніколи не сховається під посудину. І ваша вікова група---переважно від 18 до 30---це час у житті особи, коли ваші знайомі з найбільшою вірогідністю сприймуть євангелію, якщо їх з нею познайомлять. Ми знаємо це. Про це свідчать багато досліджень, проведених Церквою.
Тому починайте знайомити! Якщо ми робимо правильно і говоримо правильно і щедро ділимося нашими словами і ділами, тоді, коли Спаситель припинить Його роботу в праведності, сказавши, що часу більше немає в цьому останньому величному розподілі і потім прийде у Своїй славі, Він знайде нас---вас і мене, і всіх нас---у той час, як ми будемо докладати найкращих зусиль, намагатися жити за євангелією, намагатися покращувати наші життя і нашу Церкву і наше суспільство з усіх сил. Коли Він прийде, я так хочу, щоб Він застав мене за тим, що я живу за євангелією. Я хочу, щоб Його прихід здивував мене саме в момент, коли я розповсюджував віру і робив щось хороше. Я так хочу, щоб Спаситель сказав мені: “Джеффрі”,---а Він знає кожного з нас по імені,---“Я впізнав тебе не за твоїм званням, але по тому, яким ти намагаєшся жити життям і за стандартами, які ти прагнеш захищати. Я бачу в твоєму серці цілісність. Я знаю, що ти намагався все покращити спершу із себе, і потім проповідуючи Моє слово і захищаючи Мою євангелію перед іншими у наймилосердніший спосіб, яким лише міг.
Я знаю, ти не завжди був успішний,---скаже Він обов’язково,---з твоїми гріхами чи з обставинами інших, але Я вірю, що ти чесно старався. Я вірю, що у своєму серці ти щиро мене любив”.
Я хочу, щоб одного дня сталося щось подібне більше, ніж будь-чого іншого в цьому смертному житті. І я хочу того самого для вас. Я хочу цього для всіх нас. Ізраїль, Бог кличе нас жити за євангелією Ісуса Христа особисто і в малому, і у великому, а потім допомагати тим, хто можливо виглядає, одягається чи поводиться не зовсім так, як ми, потім (там, де це можливо) виходьте за рамки цього, щоб служити якомога ширшому колу людей, які живуть поряд з нами.
Для того, щоб у цьому допомогти, я залишаю з моїм свідченням апостольське благословення на кожного з вас сьогодні. Я благословляю вас силою священства і тим дорученням, яке я отримав, щоб ви знали, що Бог любить вас, що ви Йому потрібні у цьому останньому і найвеличнішому розподілі часів, коли все пришвидшується і очікування зростають. Я благословляю вас апостольською владою, щоб ви отримали відповіді на ваші молитви, промовлені в праведності, щоб ваші особисті страхи були забрані від вас, щоб ваші спини і ваші плечі і ваші серця були сильними і могли винести тягарі, які будуть покладені на них. Я благословляю вас у вашому прагненні бути чистими серцем, віддаючи себе Богу, щоб бути знаряддям в Його руках для встановлення Сіону в ці останні дні, де б ви не були. Я благословляю, щоб ви були вірними один одному, а також тим, хто не з вашого кола, кому нам слід допомагати. Понад усе, я благословляю вас бути друзями Спасителя світу, знати Його особисто і бути впевненими у Його супроводі.
Я люблю Господа Ісуса Христа, Чиїм слугою я намагаюся бути. І я люблю нашого Небесного Батька, який достатньо турбувався, що віддав Його за нас. Говорячи про цей дар, я знаю, що Бог звертається з закликом до Ізраїля у ці останні дні і Він очікує, що ми відгукнемося і будемо більше схожими на Христа, будемо більш святими, ніж ми зараз є у нашій рішимості жити за євангелією і встановити Сіон. Я також знаю, що Він дасть нам і силу і святість бути вірними учнями, якщо ми будемо просити про це. Я свідчу про божественність цієї роботи, про любов і велич Всемогутнього Бога і нескінченну Спокуту Господа Ісуса Христа, навіть для найостаннішого з нас. Я благословляю вас цією надією на щастя і святість сьогодні і завтра і назавжди у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.
© 2012 надано Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 5/12. Переклад затверджено: 5/12. Назва оригіналу: Israel, Israel, God Is Calling. Ukrainian. PD50039052 192