Що сталося потім?
Розмарі М. Уіксом
Генеральний президент Початкового товариства
Щасливого Різдва!
Це Різдвяна пора, і діти доносять до наших сердець чарівність цього свята. Ми щось втрачаємо, якщо не дивимося на Різдво очима дитини, бо діти бачать вогники, чують музику, відчувають запах різдвяної ялинки і солодощів зі щирими сподіваннями. Ми бачимо їхні рум’яні щічки і маленькі носики, які вони притискають до вітрин магазинів, мріючи про ранок Різдва, і їхні маленькі пальчики відраховують кількість днів до 25 грудня. Батьки також рахують дні до 25 грудня. Вони мріють про те, щоб бути готовими до різдвяного ранку, плануючи і готуючи сюрпризи для своїх дітей.
Коли я була дитиною, моя мама часто шила різдвяну несподіванку для мене і для моєї сестри-близнючки. Вона ставила у своїй спальні швейну машину і починала роботу за місяць наперед, уважно стежачи за тим, щоб під час її роботи двері до її спальні були зачинені. Коли наближався день Різдва, вона шила до пізньої ночі. Коли те, що вона шила, було майже готове---залишалося лише приміряти це на нас і відмітити довжину---вона планувала спосіб зберегти цей сюрприз. Саме тоді використовувалась пов’язка на очі. Наша мама по черзі зав’язувала нам очі, заводила у свою кімнату, одягала нам щось через голову, стежачи, щоб пов’язку не було зрушено з місця. Це їй вдавалося …, окрім того випадку, коли в іншій кімнаті подзвонив телефон.
Перед тим як вийти, вона сказала: “Я зараз повернуся, а ви не смійте підглядати”. У вас може виникнути запитання: “Що сталося потім?”
Я вам скажу: то був червоний вельветовий сарафан.
Дозвольте мені розповісти, як це запитання: “Що сталося потім?” дійсно стосується Різдва.
Це було в середині грудня, у той день, коли Емі Джонстон, начальник загону бойскаутів-вовченят у Гілберті, шт. Аризона, вирішила навчати групу енергійних восьмирічних хлопчиків про народження Ісуса. Вона відчула, що їй слід відкласти заплановане нею бойскаутське заняття і поговорити з її бойскаутами-вовченятами про перше Різдво. Вона зібрала хлопчиків навколо себе на підлозі своєї вітальні і прочитала кілька віршів прямо з Писань, показуючи малюнки під час розповіді священної історії про Марію та Йосипа, про пастухів, зірку і народження немовляти Ісуса у хліві у Віфлеємі.
Вона прочитала:
“Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм; …
щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. …
І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його,---бо в заїзді місця не стало для них …
А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою.
Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим.
Та Ангол промовив до них: “Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім.
Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”1.
Коли вона говорила про народження Ісуса, вона помітила, що усі хлопчики слухали лише час від часу, але один з них, Джон, ловив кожне її слово. Джон був життєрадісним хлопчиком, який майже ніколи спокійно не сидів, але під час розповіді історії, він уважно слухав, а потім запитав: “Ну, і що сталося потім?”
Тому вона продовжувала розповідати хлопчикам про дитинство Ісуса. Вона сказала: “Ісус був хлопчиком, майже таким, як і ви. Йому подобалося бігати і гратися. Але він також зростав та зміцнявся Духом2. Вона розповіла, що коли Ісусу було лише 12 років, він пішов зі своєю сім’єю до Єрусалима. Коли Марія та Йосип поверталися додому, вони побачили, що сина з ними не було. Вони негайно повернулися до Єрусалима і знайшли Ісуса в храмі, де Той розмовляв з ученими і вчителями, які ставили Йому запитання, і в Писаннях сказано, що всі, хто Його чув: “дивувалися розумові та Його відповідям”3.
“Що сталося потім?”---запитав Джон. Емі розповіла хлопчикам про служіння Ісуса Христа, як Він був сповнений Духом Господа. Ми читаємо в Біблії, що Він навчав євангелії бідних, Він творив чудеса, Він зцілював сліпих і хворих, і Він навіть піднімав людей з мертвих. Він навчав: “Любіть своїх ворогів, [і] добро робіть тим, хто ненавидить вас”4.
Джон явно захопився сказаним і хотів знати більше. Знову він запитав: “І що сталося потім?” Вона розповіла хлопчикам, що деякі люди відкинули Ісуса і Він їм не подобався. Вони навіть планували вбити Його. Вона розповіла цим маленьким бойскаутам-вовченятам про Останню вечерю, Гефсиманський сад і те, як Ісуса розіп’яли, а потім Він воскрес. Їй було ясно, що усі ці історії були нові для Джона, який дуже хотів знати більше.
Потім у неї було сильне відчуття, що їй слід зупинитися, назвати кожного хлопця по імені і сказати: “Ісус Христос помер за тебе”. Джон уважно слухав, коли вона зверталася до кожного хлопчика особисто. Потім вона подивилася на нього і сказала: “Джоне, Ісус Христос помер за тебе”. Він подивився на неї і потім здивовано запитав: “Він зробив це для мене?”
Емі сказала: “У нашій вітальні панував сильний Дух того дня, коли юний хлопчик відчув вплив Святого Духа мабуть вперше”. Вона також сказала: “Не знаю, що чекає в майбутньому на Джона, чия сім’я з тих пір переїхала. Але я молюся, щоб насіння, посаджене на зборах загону бойскаутів-вовченят за два тижні до Різдва, виросло і одного дня донесло до нього світло євангелії у всій повноті”.
Після того, як закінчиться свято, будуть прибрані різдвяні вогники, хвойний запах розвіється у повітрі і по радіо більше не звучатиме різдвяна музика, ми, як і Джон, можемо запитати: “Що станеться потім?”
Захоплення і трепет, якими нас наповнює Різдво---це лише початок. Різдво нагадує нам, що немовля, народжене у Віфлеємі, дало нам мету життя, і те, що станеться з нами потім, великою мірою залежить від того, як ми приймаємо нашого Спасителя, Ісуса Христа, і слідуємо за Ним. Щодня ми запрошуємо Його Дух у наші життя. Ми бачимо світло в інших; ми чуємо радість дитячих голосів, що приносять надію і очікування на майбутнє. Ми шукаємо привід зібратися, запросити приєднатися, служити і надихати, у той час як пізнаємо, що в дійсності означає знати нашого Спасителя, Ісуса Христа. Ми виявляємо, що рахуємо дні до тих подій у нашому житті, під час яких ми сильніше відчуваємо Його вплив, таких як народження немовляти, хрищення дитини, від’їзд місіонера, укладання шлюбу в храмі і щотижневе прийняття причастя. З дитячою вірою, подібною до Христової, ми шукаємо Його і відчуваємо Його вплив.
“Коли не … станете як ті діти,---не ввійдете в Царство Небесне”5.
Це прекрасний план, створений нашим Батьком, завдяки якому через Його Сина, нашого Спасителя Ісуса Христа, ми можемо повернутися і жити з Ним та насолоджуватися усім, що є у нашого Батька, бо у цьому міститься найголовніша відповідь на запитання: “Що станеться потім?” Спаситель сказав: “А той, хто приймає Мене, приймає Мого Батька; а той, хто приймає Мого Батька, приймає царство Мого Батька; отже, усе, що має Мій Батько, буде дано йому”6.
Готовність прийняти Його наділяє новим сенсом готовність до 25 грудня.
Джоне, де б ти не був, сучасні апостоли сказали: “Ми урочисто свідчимо, що … життя [нашого Спасителя], яке є головною подією людської історії, не почалося у Віфлеємі і не закінчилося на Череповищі. Він був Першонародженим від Батька, Єдинонародженим Сином у плоті, Викупителем світу”7.
Джоне, Його дар для нас---це те, що станеться потім.
Це правда, і Він зробив це для тебе. Про цю величну істину я свідчу в Його ім’я, Ісуса Христа, амінь.