Не лякайтесь, тільки віруйте

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Вечір зі старійшиною Джеффрі Р. Холландом Звернення до працівників релігійної освіти ЦСО • 6 лютого 2015 р. • Солт-Лейкська Скинія

Мої любі колеги з Церковної системи освіти, дякую за цей привілей бути з вами. Як було згадано у вступному слові, це для мене схоже на повернення додому. “Колись давно, у далекій-далекій галактиці”¹, я починав, як я гадав, кар’єру усього свого життя у Церковній системі освіти. Але, як сказав хтось: “Якщо хочеш розсмішити Небесного Батька, розкажи Йому про свої плани”. Мої плани---і єдині реальні професійні плани, які у мене будь-коли були---полягали в тому, щоб стати учителем ЦСО, що я ніколи не виходитиму з класу релігійної освіти, і помру зі шматочком крейди у руці. Я щасливий сказати, що дійсно провів кілька років у класній кімнаті, але Брати витягли мене звідти, доки я не наробив великої шкоди. У будь-якому випадку, будь-ласка, знайте, що я досі відчуваю себе одним з вас, і дуже пишаюся тим, що ви робите для молоді і неодружених дорослих Церкви, і дуже вдячний за благословення, які ми отримали з Пат, коли були з вами у ЦСО, і я усвідомлюю, що виступаю сьогодні перед глобальною аудиторією, далеко за межами Солт-Лейкської Скинії. Якою ж великою стала ця система! Ми з Пат завжди будемо відчувати, що ми “з вами” поряд---пліч-о-пліч---у цій найвеличнішій з усіх справ.

У цьому дусі можна я також приділю час тому, щоб подякувати зростаючій кількості тих, хто прийняв покликання служити у ЦСО у різних ролях у багатьох куточках світу. Учителі, супервайзери, адміністративні помічники та всі інші, хто має різні можливості для служіння, благословляють зараз наші семінарії, інститути, школи Церкви і заклади вищої освіти. Мабуть ніхто в цій величезній команді не заслуговує на наше захоплення і подяку більше, ніж учителі ранкової семінарії. Дорогі друзі, на небесах для вас є особливий трон! Рік за роком (для декого з вас десятиріччя за десятиріччям) ви вночі готуєтеся, ставите будильник на ранок, стогнете, коли він дзвенить, і потім або їдете кудись у темряву, або вітаєте у своїй вітальні групу вдягнених у піжами, непричесаних, заспаних студентів. Яку ж святу роботу ви виконуєте, і який щит віри ви і ваші попередники давали студентам ранкової семінарії протягом двох третин століття. І ніколи не недооцінюйте те, що чують, і що відчувають ті студенти попри те, як вони виглядають. Будьте благословенні ви, і нехай будуть благословенні вони за один з видатних прикладів відданості, виявлених у цій Церкві---в програмі, яка не припиняє вражати провідників, батьків та адміністраторів з інших релігій, які дізнаються про ранкову семінарію. Та я відхилився. Я дякую усім вам, де б ви не були---штатним працівникам і волонтерам, тим, хто навчає школярів чи студентів коледжу, і далі до класів початкової школи, у тих місцях, де вони досі є, хоч і в невеликій кількості.

Дозвольте мені висловити ще одну дуже важливу подяку. Я особливо дякую подружжям, які приєдналися до нас тут цього вечора по всьому світу, без яких Церковна система освіти не мала б успіху. Сестра Холланд мала дуже серйозну хворобу і досі лікується, тому вона не може бути зі мною цього вечора, але мабуть через це навіть більш доречно дякувати їй та усім іншим подружжям у цій системі. Я знаю, що це мабуть звучить як кліше: “Не знаю, де я був би сьогодні увечері, якби не вона”, але у будь-якому випадку це абсолютна правда після більш ніж 50 років її проводу, її любові та її незмінного впливу на мене і на важливі рішення, які ми приймали разом, включаючи рішення навчати в Церковній системі освіти. Я кажу про неї те, що сказав Адам у Марка Твена про Єву: “[Де б] вона не була, там був [рай]”².

Тому дружини---і чоловіки, де це доречно---дякую вам за вашу відданість, ваші жертви, ваш приклад і вашу віру. Чоловіки---і дружини, де це доречно---не чекайте поки вам виповниться 74 роки, і ви будете виступати перед працівниками ЦСО, аби подякувати вашим подружжям за те, що зробили можливим таке благословенне життя. Будьте добрими одне до одного, будьте щасливі разом, і будьте вдячні за такий благословенний спосіб заробляти на життя.

Коли я готувався до виступу на цьому вечорі, я попросив старійшину Пола Джонсона і брата Чада Уебба попросити декого з вас поставити запитання або підняти якісь питання, щоб я міг знати ваші думки. Коли надійшли коментарі, я був здивований, наскільки часто згадувалися страх, занепокоєння або тривога---в основному страхи і занепокоєння студентів, але іноді у той чи інший спосіб висловлювалися ваші тривоги. Тому за основу свого виступу я взяв випадок з життя молодого Гордона Б. Хінклі. Ви всі пам’ятаєте цей випадок. Мабуть ви ділилися ним з вашими учнями.

Коли юний старійшина Хінклі досяг місіонерського віку під час глибокої депресії 1930-х років, світ знаходився у фінансовій кризі, безробіття становило жахливі 35 відсотків і дуже мало місіонерів їхало на місію. Молодий Гордон, який щойно отримав ступінь бакалавра, дуже хотів продовжувати післядипломну освіту і потім якось знайти спосіб заробляти на життя. Його матір недавно померла; батько був самотній і самостійно ніс тягар економічних труднощів тієї доби.

Посеред цих переживань Гордон отримав покликання служити на місії в Англії---найдорожчій, на той час, місії світу, без жодного плану урівнювання коштів, який існує сьогодні. Коли він готувався до від’їзду, занепокоєний всіма тими почуттями і потенційними проблемами, його любий батько, Брайянт С. Хінклі, спокійно подав йому картку, де були записані лише чотири слова: “Не лякайсь,---було сказано там,---тільки віруй”³.

Я досі не знаю, чому ця коротка історія, розказана 20 років тому, настільки вразила мене, але це так. Тому, взявши за основу цю коротку пораду з Марк 5:36, я прошу вас і ваших студентів “не лякатися, тільки вірити”⁴. Маючи безкомпромісну довіру до Бога, я прошу вас зібрати усю свою впевненість в собі й допомогти студентам також розвинути впевненість, навчаючи з переконанням та оптимізмом, що євангелія Ісуса Христа є найпевнішою, найбезпечнішою, найнадійнішою і найкориснішою істиною на землі і на небесах у часі й у вічності. Я прошу вас навчати, що ніщо---жодна річ, людина чи вплив---не зупинить цю Церкву у виконанні її місії та реалізації її долі, встановленої від початку світу. Ми живемо в часи безпрограшного, непохитного і нездоланного розподілу повноти євангелії. У нашої молоді немає жодної причини боятися за себе або за своє майбутнє чи бути невпевненими щодо цього. Що їм слід робити---це вірити і підніматися, щоб використати якнайкраще дивовижний день, в який ми живемо.

Той імпульс, який бере початок у гаю в штаті Нью-Йорк два століття тому, продовжуватиме йти вперед, неослабно і беззаперечно---камінь Даниїла, що відірвався від гори сам, не через руки⁵. Те царство з Писань переможе і пошириться. Як жодна попередня ера до нас, цей розподіл не матиме відступництва на рівні організації; він не побачить втрати ключів священства; він не страждатиме через припинення одкровень голосу Всемогутнього Бога. Окремі особи будуть відступати, або можливо припинять прислухатися до небес, але ніколи знову увесь розподіл колективно не зробить цього. Яку безпеку вселяє ця думка! Який гарний час для життя! Який чудовий спосіб подолати страх чи легкодухість!

Не дивно, що пророк Джозеф навчав, що кожен пророк, священик і цар у всі часи “з радісним передчуттям чекали на день, в якому ми живемо і, запалені небесним і радісним очікуванням, вони співали і писали, і пророкували про наш день … . Ми вподобані люди, яких Бог обрав, щоб явити всю славу останніх днів”⁶.

Я люблю це проголошення, відоме кожному вчителю ЦСО в цій аудиторії. Ви мабуть цитували його своїм студентам. Я так сподіваюся. Воно “запалює” мене “небесним і радісним очікуванням”. Воно також додає мені смирення від думки, що ми живемо у благословенний Богом розподіл. Ми є тими, хто має здійснити цю “славу останніх днів”, про яку говориться⁷. Так багато всього покладено на наші плечі, але це буде славетний і успішний досвід. Якщо ваші студенти відчувають занепокоєння, або ви відчуваєте занепокоєння, запевніть усіх і кожного, що перемога цього останнього змагання уже була оголошена. Перемога вже записана у книгах---у цих книгах, в Писаннях!

Ми точно знаємо, що якщо і коли усе інше в останні дні впаде або буде вмирати, якщо уряди, економіки, промисловості та організації зруйнуються, якщо суспільства і культури стануть втіленням хаосу і незахищеності, то попри усе це євангелія Ісуса Христа і Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, яка несе цю євангелію у світ, стоятиме переможно. Вона стоятиме непохитно в руках Бога до того дня, коли Сам Син Бога прийде управляти і царювати як Господь над панами і Цар над царями. Немає нічого більш певного у цьому світі. Немає нічого більш надійного. Ніщо інше не може бути кращою протидією неспокою. Як проголосив пророк Джозеф і як гаряче повторюють покоління місіонерів: істина Божа пронесеться кожною країною і зазвучить у кожному вусі. Жодна нечиста рука не може зупинити прогрес цієї роботи⁸. І це досі істина.

У вступі до сучасних одкровень Господь чітко сказав:

“Ці заповіді … істинні й вірні, і пророцтва та обіцяння, які в них, буде всі здійснено.

Що Я, Господь, сказав, Я сказав і не відмовляюся; і хоч небеса й земля минуться, Моє слово не минеться, але все буде здійснено … .

Бо слухай і знай, Господь є Бог, … й істина перебуває на віки вічні”⁹.

І якщо на шляху зустрічатимуться якісь перешкоди, поки ми чекаємо на дотримання усіх обіцянь і виповнення кожного з пророцтв, то хай так і буде. Як написала дивовижна Елайза Р. Сноу:

“Тримайтесь добра, славні діти Сіону,
Із часом скорботи лихі проминуть.
Рушаймо вперед, до Господнього трону!
Бог слово тримає! Сміливо у путь!
Бог слово тримає! Сміливо у путь!”10

Цей дух розсікає збентеження наче мечем обосічним, яким завжди була істина Господа¹¹.

Тому, якщо ви ще не здогадалися, я оптиміст щодо останніх днів. Ні в що інше у мене немає більшої віри, ніж у Бога Вічного Батька; в Ісуса Христа, Його Сина; у Їхню викупительну євангелію; і в Церкву, якою Вони божественно керують. Тому, який наш борг перед нашими студентами щодо цього? Ми заборгували їм незрівнянне свідчення і життя “у доброму гуморі”¹². Спаситель так часто про це просив, що я особисто вважаю це заповіддю. Однак занепокоєння, страх, песимізм і роздратування можуть зруйнувати добрий гумор у будь-кого---у вас і в людей навколо вас. Тому прикрасьте своє обличчя усмішкою і цінуйте кожен день вашого життя! А тепер послухайте таке від того, колись молодого і боязкого місіонера, який тепер говорить з вершини багаторічного досвіду:

Президент Гордон Б. Хінклі: “Давайте не будемо боятися. Ісус наш провідник, наша сила і наш цар.

Зараз вік песимізму. Наша місія---місія віри. Звертаюся до братів і сестер повсюди: я закликаю вас зміцнити віру, щоб просувати цю роботу вперед по всьому світу. Ви можете посилювати її способом свого життя. Нехай євангелія буде вашим мечем і вашим щитом. Кожен з нас бере участь у найвеличнішій справі на землі”¹³.

“Що ми чуємо в євангелії, яку ми отримали?---запитав пророк Джозеф. І потім він же й відповів,---[Ми чуємо] голос радості! … Втішну новину великої радості. …

Нехай звеселяються ваші серця,---сказав він,---і радіють надзвичайно”¹⁴.

Дозвольте мені перелічити деякі конкретні речі, радіти яким, на мою думку, ви маєте навчати ваших учнів, а їм треба перестати їх боятися. Я, наприклад, назву укладання шлюбу, створення сімей і приведення дітей у цей світ. Ми, у верховних радах Церкви, занадто часто чуємо---і ви мабуть теж---що багато хто з нашої молоді і неодружених дорослих дуже бояться укладання шлюбу. У крайніх випадках вони бояться, що світ має скоро закінчити своє існування у крові та катастрофах---і вони не хочуть вести до цього подружжя чи дитину. У менш крайніх, більш звичайних випадках вони бояться, що світ просто стане більш складним, і що буде занадто важко знайти роботу, і що людина має закінчити навчання, виплатити борги, зробити кар’єру, і придбати будинок до того, як думати про шлюб.

Жах! Якби ми так думали, то й досі не були б одружені з сестрою Холланд! Серйозно, коли ми побралися, ми ще не закінчили навчатися в УБЯ, наші батьки ніяк не могли допомогти нам фінансово, ми не могли уявити, як будемо отримувати подальшу університетську освіту, яка на нас чекала, і в сумі наші спільні кошти у день весілля становили 300 доларів! Можливо це і не ідеальний спосіб почати шлюб, але який же чудовий він був, і що б ми втратили, якби відклали його хоча б на один день, щойно ми зрозуміли, що цей шлюб був правильним. Звичайно ж, ми йшли на жертви. Певно, тут була жертва; певно, були неспокійні дні, і тижні, і місяці, і певно була нічна праця. Але я тремчу навіть від думки, що ми могли б втратити, якби “радилися з нашими страхами”¹⁵, чого ні я ні хтось інший ніколи не повинні робити, як пізніше багаторазово казав мені президент Джеймс Е. Фауст. А якби ми надовго відклали наш шлюб? Що б ми втратили?

Я досі думаю, що найкраще визначення любові у шлюбі дав Джеймс Турбер, який сказав просто, що любов---це те, через що ви проходите разом¹⁶. Я буду навіки вдячний за те, через що Пат була готова пройти зі мною, що вона не вважала, що мені треба спочатку отримати освіту, а потім придбати машину і зробити кар’єру до того, як ми зможемо побратися.

І ми хотіли мати дітей одразу, як тільки могли їх мати, що у нашому випадку виявилося не так легко, як ми думали. В дійсності, якби ми не вирішили, що маємо почати сім’ю якомога скоріше, то могли б стати бездітною парою, якими є дехто з наших друзів і дехто з вас, хто не через вашу провину побачили, що такою є ваша доля. Ми чекали три роки, поки з’явилася наша перша дитина, ще три роки чекали на другу, і чотири на те, щоб мати третю. І потім все. Викидень на повному строку вагітності з четвертою дитиною назавжди закрив для нас ці двері, тому ми раділи тим трьом дітям, яких ми змогли виростити. Але яким би було наше життя, якби ми чекали або відкладали, або безпідставно непокоїлися про економічний бік усього цього? Від кого з наших дітей ми змогли б відмовитися? Від яких спогадів, чи любові, чи уроків, пов’язаними з кожним з них, ми б могли відмовитися? Я здригаюся, коли навіть думаю про таке.

Брати і сестри, я вважаю, що нам треба починати раніше навчати наших студентів про місце шлюбу і сім’ї у великому плані щастя. Очікування на досягнення ними підходящого для шлюбу віку зробить це навчання запізнілим. І мені не треба пояснювати вам, що соціальні тенденції, погіршення моральних норм і “нікчемні вигадки”¹⁷ популярних розваг будуть постійно суперечити цьому вченню.

Наприклад, викликає тривогу те, що за останні 50 років середній вік укладання шлюбу для чоловіків піднявся з 22-х років до 28-ми! Ця цифра відображає тенденцію світу, а не Церкви, але ми з часом багато в чому повторюємо соціальні тенденції світу. Додайте до цього такі різні впливи на молодь, як доступність контрацепції, руйнівний для моралі розквіт порнографії, масовий відхід від організованої релігії, розповсюджена гонитва за матеріальними речами, підйом пост-модерністської думки з її скептицизмом та суб’єктивізмом і ви побачите контекст, з якого витікає тривога і страх, які можуть відчувати молоде покоління. Такі вітри, які вриваються в їхнє життя, можуть завдавати шкоди ще до того, як почнеться доросле, сімейне життя.

Крім цього, так багато молодих людей, з якими я спілкуюся, побоюються, що коли вони укладуть шлюб, то цим лише поповнять статистику розлучень; вони будуть кимось іще, хто необачно пірнув у шлюб лише для того, щоб побачити, що у тому колодязі не було води. Поєднайте цю невпевненість в успішності шлюбу з крикливою, огидною і часто просто диявольською насмішкою над цнотливістю, вірністю і сімейним життям, що так часто зображуються у кінофільмах і на телебаченні, і ви побачите проблему.

Перед нами стоїть завдання зберегти і продовжити як святість, так і щастя шлюбу. Ви можете почати з того, що покажете благословення, нагороду і реальність щасливого шлюбу у вашому житті. Це не означає, що вам слід бути Поліаннами стосовно шлюбу; кожен шлюб вимагає праці, і ваш вимагатиме теж. Але, як завжди, вашими першими і найбільш глибокими уроками для ваших студентів будуть уроки вашого власного життя. Ви показуєте їм словом і ділом, що ваш шлюб і ваша сім’я означають для вас усе, оскільки вони мають---вони повинні бути такими. Допоможіть вашим студентам “не лякатися, тільки вірувати”¹⁸ в шлюб і сім’ю у ці останні дні. Люцифер зробить так, що цього буде все важче і важче досягти, особливо коли важливість цього постійно зростає.

Певна кількість з вас підняли тривожні питання сучасності---питання, які приводять до інших видів страху, які є випробуванням віри нашої молоді, іноді у досить агресивні способи. Один з вас сформулював це так: “Стає все важче і важче викладати вчення Церкви, не ображаючи студентів, які стали занадто толерантними до поглядів світу. Як нам залишатися вірними вченню і не ображати наших студентів?”

По-перше, я б сказав, що з більшою вірогідністю образу може викликати те, як ми представляємо вчення, а не саме вчення. Наше вчення не нове; і не можна сказати, що студенти не знають точно, якою буде наша позиція стосовно майже кожного нового модного гріха, який виникає. Отже, що слід робити вправному і чутливому вчителю або провіднику чи батькам,---це пересвідчитися в тому, що наше прагнення бути праведними не виглядає як бажання виглядати кращими за інших, оскільки наші студенти дуже швидко відчують різницю. Ось чому я кажу, що наші манери, наші методи, наше ставлення і співчуття зможуть, коли наші студенти їх зрозуміють, дозволити нам бути настільки прямими і непохитними, якими ми маємо бути у проголошенні заповідей Бога.

Більше того, я б попросив вас відкинути вагання щодо навчання істинному вченню лише через страх, що це може когось образити. Як сказано у 50-му розділі Учення і Завітів, якщо ми навчаємо істині Духом і студенти отримують істину через Духа, тоді “той, хто проповідує, і той, хто сприймає, розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються разом”¹⁹.

В таких ситуаціях ви мабуть чули, як студенти казали, і я теж чув, як вони кажуть щось на зразок такого: “Я знаю, як нам слід жити, але чи маємо ми нав’язувати якусь норму, поведінку чи певне вірування усім іншим?” І звичайно ж, відповідь на це буде: “Ні. Ми нікому не нав’язуємо норми, поведінку чи вірування”. Але ця Церква і ми, як учителі ЦСО, знаходимося під завітом навчати нормам поведінки, намічати вірний шлях, визначати безпечний курс, підняти прапора істини народам.

Кожен учитель в цій аудиторії пам’ятає легендарну історію про брата Карла Дж. Майзера, який узяв групу місіонерів і повів їх через Альпи, йдучи шляхом, позначеним непривабливими жердинами, встромленими у ключових місцях стежки, окреслюючи безпечний шлях. Жердини не були гарними, деякі з них мали неправильну форму, інші потемніли від дощу і вітру та потріскалися, нічого в них не було такого, про що варто було б писати додому---але їхнє розміщення, курс, який вони позначали, і беззвучне послання, яке доносила сама їхня присутність, були межею між життям і смертю. Урок брата Майзера того дня полягав у тому, що ці жердини символізували головуючих братів Церкви---деякі з них високі, інші малого зросту, зовсім звичайного вигляду, якщо казати про зовнішню привабливість---але йти їхнім шляхом---це йти шляхом безпеки²⁰. Я хочу сьогодні донести до вас, що саме цим служить для нас істинне вчення (а це те, чого нас навчають Брати) з ранку до вечора, щодня. Хтось має розмістити ці доктринальні скеровуючі жердини. Хтось має сказати: “Ось істина, i тут безпека”. Хтось має показати шлях тим, хто йде вузьким, часто небезпечним шляхом, можливо вперше, як це робитимуть багато наших старшокласників і молодих студентів університетів. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ви є серед цих дуже видатних “хтось”, кого Бог попросив окреслити шлях спасіння.

Тому нам слід вправно, співчутливо розповідати окремим студентам чи суспільству про курс безпеки, про той іноді вузький шлях істини, ту міцну основу, і те надійне місце, на яке вони, якщо стануть, то не впадуть. І студент не може стояти на такому надійному ґрунті, якщо він чи вона не знають, де він знаходиться, і вони не можуть знати, де він, якщо батьки, провідники і вчителі, як ви і я, не підведуть їх до нього, і не пройдуть разом з ними цим шляхом.

Міцна основа? Надійний шлях? “На камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога”²¹ кожен з нас, як молодий, так і старий має будувати. Чому? З якою метою? “Щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарить по вас [і по ваших студентах і по суспільству і по ваших власних сподіваннях і мріях, він, диявол], не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні нещастя і нескінченного горя, завдяки каменеві, на якому ви збудувалися, який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти”²².

Ця сила, брати і сестри, підкріплює нашу позицію щодо будь-якого питання стосовно вчення, історії чи практики Церкви, які можуть виникати і дійсно часто виникають у міру розгортання цієї роботи. Ви чули ці запитання. Вони не нові. Спочатку вони виникли серед жителів Пальміри, коли 14-річний Джозеф вперше розповів про його небесне видіння, і вони продовжують виникати в тому чи іншому вигляді до цього дня. Недавно ми відповідали на мабуть десяток тих питань в серії есе, бажаючи висловитись точно і ясно з позиції віри. Не на всі євангельські запитання є відповіді---поки що---але вони прийдуть.

А зараз у мене є запитання. Яке можна уявити питання, історичне, доктринальне чи процедурне, яке може виникнути у будь-якої групи, і яке могло б перекрити чиюсь щиросерду духовну переконаність стосовно Батькового милосердного плану спасіння; народження, місії, Спокути і Воскресіння Його Єдинонародженого Сина; реальності Першого Видіння; відновлення священства; отримання божественного одкровення для себе і для організації; формуючого душу духа і рушійної сили Книги Мормона; нашого захоплення храмовим ендаументом та його величчю; особистим захопленням справжніми чудесами і багато чого іншого? Мова йде про запитання! Для мене---таємниця, як хтось може відкласти чи повністю відкинути ці величні, вічні, першорядні істини, такі центральні у величі всього євангельського послання, заради зацикленості на складових другого, третього чи четвертого рівня цього цілого. Для мене це, за словами, які приписують Едіт Вартон, означає дійсно потрапити в пастку великої кількості дрібниць.

Я з готовністю визнаю дуже легітимні дослідження багатьох, хто є абсолютно чесними серцем. Я також з готовністю визнаю, що у кожного є якісь євангельські запитання, на які ще немає відповіді. Однак ми сподіваємося, що і для скептиків, і для віруючих, і для всіх, хто між ними, смирення, віра і вплив Святого Духа завжди будуть складовими кожного пошуку істини, що основоположні істини завжди будуть точкою відліку у цих пошуках, і що всі інші питання, які ще можуть потребувати вирішення, будуть досліджуватися “через навчання і також через віру”²³. Зрештою нам усім потрібно буде побачити різницю між більш важливими і менш важливими елементами нашого свідчення. Для мене більшими стовпами є ті величні істини, які я згадав раніше, їхня незамінна центральність в моєму житті й усвідомлення того, що я просто не міг би жити, я не міг би йти далі без них чи без благословень, які я пізнав, або без обіцянь, даних усім нам у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Тому, говорячи про запитання, напишіть оце, від апостола Павла, на дошці свого розуму і вкладіть це в серця ваших студентів: “Бо що ж, що не віру[ють] деякі? [Що, якщо не вірять?] Чи ж їхнє недовірство знищить віру Божу?”²⁴ Відповідь на це: “Ні!” Не в моєму житті! Ні за що! Не для мене і не для мого дому! Нічия відсутність віри, ніколи не “знищить” мою віру в Бога, мою любов до Христа, мою відданість цій Церкві, цій роботі останніх днів, ніколи не робила цього і не зможе зробити. Істинність цієї євангелії останніх днів існує і вона буде існувати доти, доки світить сонце і річки течуть до моря і вічно після цього. Не втрачайте ці благословення!

Сказавши це, я знову додаю свідчення того молодого студента інституту релігії, якого ми цитували, і який згодом став Президентом Церкви. Після цього буде свідчення його дивовижного наступника, нашого улюбленого Президента Томаса С. Монсона.

Президент Гордон Б. Хінклі: “Бог на чолі. Ніколи не сумнівайтеся в цьому. Коли ми зустрічаємося з протистоянням, Він відкриє двері там, де здається немає шляху. …

Не дозволяйте ніяким невдоволеним голосам непокоїти вас. Не дозволяйте критикам викликати у вас тривогу. Як сказав Алма у давнину: “Не довіряйте нікому бути ані вашим учителем, ані вашим священнослужителем, якщо він не є людиною від Бога, яка йде Його шляхами і виконує Його заповіді” (Мосія 23:14).

Істина в цій Церкві, … Як сказав автор Псалмів: “Не дрімає і не спить Сторож Ізраїлів” (Псалми 120:4).

Той, хто є нашим Спасителем, не дрімає і не спить, наглядаючи за Своїм царством”²⁵.

Президент Томас С. Монсон: “Я свідчу, що нам обіцяно незліченну кількість благословень. І хоча можуть збиратися грозові хмари, і дощі проливатимуться на нас, знання євангелії та любов до Небесного Батька і до нашого Спасителя будуть втішенням і підтримкою та принесуть радість нашим серцям, якщо ми будемо ходити в праведності й дотримуватися заповідей. Ніщо у цьому світі не здолає нас.

Мої дорогі брати і сестри, не бійтеся. Будьте в доброму гуморі. Майбутнє таке ж яскраве, як і ваша віра”²⁶.

З таким переконанням у моєму серці і вічною вдячністю у моїй душі за істинність відновленої євангелії Ісуса Христа, дозвольте мені завершити, повторивши пораду, яку Бог дав нам понад 100 разів у Писаннях---не боятися, бути в доброму гуморі. Це моє послання вам і послання, яке я прошу вас донести до ваших студентів:

“[Ось,] ви малі діти, і ви ще не зрозуміли, які великі благословення Батько … приготував для вас”²⁷.

“Не бійтеся … бо ви Мої, а Я подолав світ, і ви з тих, кого Батько дав Мені”²⁸.

“Ви не можете знести все тепер; проте, будьте в доброму гуморі, бо Я вестиму вас. Царство ваше, і благословення його ваші, і багатства вічності ваші”²⁹.

“Отже, Я є посеред вас, і Я є добрий пастир і скеля Ізраїля. Той, хто будує на цій скелі, ніколи не впаде.

І прийде день, коли ви почуєте Мій голос і побачите Мене, і пізнаєте, що Я є”³⁰.

Те благословення, виголошене Спасителем світу, я повторюю сьогодні і проголошую його на кожного з вас так, наче мої руки покладено на вашу голову. Як Бог є свідком божественності цієї роботи, так і я є Його свідком цього. Це істина. У цій Церкві ви і я задіяні у роботі викуплення євангелії Ісуса Христа, яка прискорюється. Учення тут, обряди тут, одкровення тут, майбутнє тут. Це---єдиний надійний, безпечний шлях, яким можуть іти діти Бога, так само як і Його вчителі ЦСО та їхні студенти. Я радію, що маю привілей йти вперед пліч-о-пліч з вами таким надійним, певним, священним шляхом. “Не лякай[тесь], тільки віруй[те]”³¹. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

© 2015 належить Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 12/14. Переклад затверджено: 12/14. Назва оригіналу: “Be Not Afraid, Only Believe”, Ukrainian. PD10053224 192