12НІЛЬСОН‑0
Різдвяний духовний вечір з Першим Президентством
6 грудня 2020 р.
Князь миру
(Ісая 9:5)
Старійшина Брент Х. Нільсон
З президентства сімдесятників
Колись давно, в інші часи, і далеко-далеко звідси, мій батько, Норман Нільсон, ще юнаком перебував на військовій службі у Тихоокеанському театрі воєнних дій Другої світової війни. То був другий рік його чотирирічного служіння. На цій фотографії він стоїть перед своїм наметом. Він був спеціалістом з ППО і жив у джунглях Папуа Нової Гвінеї. На Різдво 1943 року він написав цього листа додому своїй овдовілій матері: “Як ти бачиш з дати цього листа, сьогодні Рідзво. Я прокинувся о 7-й ранку, поснідав, працював до 3-ї по обіді, потім пішов до струмка, аби випрати свій одяг і помитися. На вечерю сьогодні у нас була дуже маленька порція індички, трохи батату, кукурудзи, соусу і пиріг із родзинками. Я б дуже хотів зараз бути вдома з тобою і сім’єю, сидіти за столом, і знову їсти все те, що ми їли кілька років тому, коли були разом. Нас засмутило те, що наші різдвяні подарунки не прибули до Різдва. Багато хто з нас нічого на Різдво не отримав. Я пам’ятаю, як ти багато разів мені казала, що ми ніколи не цінуємо воду так сильно, як тоді, коли пересихає криниця”.
Цього року моя дружина, Марсія, і моя сестра, Сюзан, написали історичну розповідь про чотири роки перебування мого батька на військовій службі під час Другої світової війни. Вони зібрали усі листи, які він написав додому матері. Маю визнати, що коли я читав цього сумного різдвяного листа, мені було важко у це повірити. Хоча вам це може здаватися неважливим, оскільки це про мого тата, якого я люблю, мені так хотілося якось змінити події того Різдвяного дня. З глибоким співчуттям я запитував: “Скільки страждань випало на долю цього юнака з Айдахо?!” Коли йому було лише 12, він втратив свого батька, який помер від інфаркту. Його виховувала лише матір. Його призвали служити до армії, і тепер він жив у джунглях посеред жахливих бойових дій. Чи не міг він хоча б отримати подарунок на Різдво? Коли я обмірковував цю ситуацію, я відчув, як до мене промовив Дух: “Бренте, ти знаєш кінець цієї історії. Твій тато, зрештою, отримав найважливіший дар і продовжував жити сповненим віри життям, в якому Різдво було його улюбленим часом року”.
Читаючи далі історичну розповідь про мого батька, я дійшов до одного з його останніх листів додому своїй матері у лютому 1945 року. За чотири роки служби під керівництвом генерала Дугласа Макартура він пройшов бойовий шлях від Дарвіна, Австралія, до Папуа-Нової Гвінеї, потім до затоки Лейте на Філіппінах і, зрештою, до Маніли, де він закінчив свою військову службу і повернувся додому. Більшість часу його служіння в армії під час війни він не мав змоги відвідувати збори Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але коли під кінець своєї служби він потрапив до Філіппін, то знайшов місце проведення таких зборів. Відвідавши їх, він написав додому матері такий цікавий лист: “Учора я ходив до Церкви, але я не дуже переймався виступами. Мамо, зараз багато такого, що колись здавалося мені дуже важливим, втратило свою цінність. Я маю на увазі не свою віру в Бога, вона, мабуть, така ж сильна, як і завжди, але я бачу Бога як особу, яка любить і здатна зрозуміти, а не таку [яка] завжди стоїть над тобою, з готовністю покарати тебе за кожну твою помилку”.
Що я дізнався від Духа, так це те, що через надзвичайно важкі випробування і участь у жахливій війні, де по обидва боки конфлікту загинули багато солдатів, медсестер, моряків, пілотів та невинних мирних жителів, мій батько знайшов дар—він знайшов справжній дух Різдва. Він дізнався, що у нього був люблячий Небесний Батько, Який розумів його і піклувався про нього. Найважливіший із засвоєних ним уроків життя, звучить так: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”1. Під час складних випробувань, коли він дійшов до межі своєї здатності витримати їх, мій батько знайшов люблячого, милосердного Небесного Батька. Це дало йому спокій, радість і щастя у світі, сповненому плутанини, болю і страждання. Залишивши війну позаду, він приніс цей дар з собою додому.
Я не впевнений, що зміг би вижити у тих складних умовах, в яких мій батько провів ті три Різдва далеко від домівки, але я знаю, що урок, який засвоїв він і засвоїв я, полягає у тому, що справжнім подарунком на Різдво, даним нашим Батьком на Небесах, є Спаситель Ісус Христос. Цього Різдва, через стан нинішнього світу, дехто з нас опинився в обставинах, коли ми далеко від членів сім’ї або ізольовані від них, навіть якщо вони живуть поруч. Дехто з нас може почуватися цього року, як мій тато на Різдво 1943-го. Ми можемо навіть запитувати, чому ми не отримали жодного подарунку або чому ніхто до нас не завітав. Але якщо ми будемо жити, сподіваючись на Бога, ми зрозуміємо, що найбільшим даром є Ісус Христос. Якщо ми відкриємо для себе такий дарунок, це дасть нам ключ до чудового, сповненого спокоєм життя.
У 4-му розділі Євангелії від Марка, у Новому Завіті, написано, як учні Спасителя пережили дещо, що їх налякало. Вони були на човні зі Спасителем на Галілейському морі, коли піднявся величезний шторм. Учні злякалися, а Спаситель промовив до них, сказавши: “Чого ви такі полохливі? Де ваша віра?”2 Своїм наказом Спаситель змусив вітри і хвилі зупинитися. Потім учні поставили проникливе запитання, яке я прошу вас обдумати цього Різдва: “Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?”3 Я спробую відповісти на нього. Ісус Христос це “Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру”4. “Ним, і через Нього, і від Нього світи є та було створено”5. Він наш Спаситель і наш Викупитель, Він—Першонароджений від Батька.
Ісая описав Спасителя такими словами: “Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний—Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його. … Ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати—і не потомляться, будуть ходити—і не помучаться!”6
Саме на фоні цього Спаситель запрошує всіх нас у цю Різдвяну пору і завжди: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою! … Бo Я тихий і серцем покірливий,—і “знайдете спокій душам своїм”. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”7 Його запрошення нам звучить так: “прийдіть”.
Сподіваюся, що у цю Різдвяну пору, якими б не були наші обставини, де б ми не були, і як би не були відокремлені від нашої сім’ї чи друзів, ми будемо пам’ятати, що Він, Спаситель Ісус Христос,—це дар; що якщо ми прийдемо до Нього, Він полегшить наші тягарі, і що ми знайдемо Його, як і мій батько посеред жахливої війни. Спаситель сказав: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!”8 Якщо ми покладаємо на Нього нашу довіру, ми знайдемо мир і щастя, якими б не були наші нинішні обставини.
Я бажаю всім вам щасливого Різдва і молюся, щоб цього року, коли стомлений світ радітиме, ви прийняли і виявили вдячність за дар, який люблячий Батько дав нам, коли дозволив здійснення жертви Свого Єдинонародженого Сина. Я приношу своє особисте свідчення про цього люблячого Небесного Батька і Його досконалого Сина, Князя Миру. В ім’я Ісуса Христа, амінь.