Господь допоможе нам у розбудові Його Царства
Всесвітній духовний вечір для дорослої молоді
12 січня 2020 р.
Дякую вам, учасники хору, за цей прекрасний гімн. Це наш улюблений. Дякую за такий прекрасний спів. Мої дорогі брати і сестри, я така щаслива, що можу звертатися до вас цього вечора. Останнім часом я багато розмірковувала про те, що зміцнювало мою віру протягом мого життя. Я зрозуміла одну істину: наш Батько Небесний дійсно допомагає нам, особливо, якщо ми намагаємося робити усе можливе, аби виконувати Його заповіді і розбудовувати Його царство тут, на землі.
Пророк Нефій виявляв таку віру протягом усього свого життя. Хоча він переніс багато страждань і протистояння, він завжди залишався непохитним і завжди дякував Богу за Його благословення. Після восьми років блукання у безлюдній пустині він сказав:
“Якщо діти людські будуть виконувати заповіді Божі, Він буде живити їх, і зміцнювати їх, і забезпечувати засобами, з допомогою яких вони зможуть виконати те, що Він їм наказав; отже, Він забезпечив нас усім необхідним, коли ми перебували в пустині”1.
Я знаю, що цей принцип істинний. Я хочу розповісти випадок з історії Церкви. У другій половині 1830-х років більшість членів Церкви зібралися у штаті Міссурі, де вони сподівалися заснувати Сіон. Але в 1839 році зловмисники змусили їх покинути штат. Після того, як було зруйновано їхні домівки та вкрадено їхню домашню худобу і майно, вони подорожували у північно-східному напрямку до Іллінойсу. Там вони оселилися у болотистій місцевості на берегах річки Міссісіпі. Вони осушили болото і заснували чудове місто, яке назвали Наву. Але негативні настрої щодо Церкви зберігалися, і Пророка Джозефа Сміта вбили разом з його братом Гайрумом лише через 5 років по тому. Щойно вони побудували храм, як їх знову вигнали у лютому 1846 року, коли їм довелося тікати через річку Міссісіпі посеред зими. Серед них був чоловік на ім’я Бенджамін Ф. Джонсон, мій прапрапрадідусь, і його сім’я з малими дітьми. Він так описав ті часи у своїй автобіографії:
“І ось ми вирушили посеред зими без жодного долара, не знаючи довжини і тривалості подорожі, … маючи достатньо харчів у кращому випадку лише на кілька тижнів, і з поганим здоров’ям, яке протягом минулого року, або й довше, було дуже хитким. Я часто страждав від гострого ріжучого болю у животі, через який у мене іноді з кожної пори виступав піт. … Через це та інші проблеми з травленням я був нездатний переносити тягарі цієї подорожі. Навіть піклування про стадо тварин та виконання інших обов’язків у таборі, здавалися мені непосильними. …
Після кількох днів перебування у таборі дехто почав скаржитися на труднощі і погану їжу, але Президент Бригам Янг суворо і відверто сказав їм, що всім, хто не міг тоді почати жити на вареній квасолі та кукурудзі, слід довіряти Богу і бути вдячними за те, що вони мали, або негайно повертатися, бо табір святих буде для них поганим місцем. Я сприйняв це, як слово Господа, але що мені було робити? Довгий час я не міг вживати кукурудзяний хліб чи квасолю, бо вони викликали у мене цей нестерпний біль у животі. Як я міг продовжувати йти далі, якщо це була майже єдина наша їжа---кукурудза і квасоля? Я відчував, що для мене це було питанням життя і смерті”.
Я перерву зараз цю розповідь і поясню, що за кілька років до цього його 22-річна сестра померла від подібних проблем зі шлунком, тому він, мабуть, не перебільшував свої страхи. Далі він сказав:
“Я поговорив про це з членами моєї сім’ї. Я сказав їм, що я був тут, аби довіряти Господу, і що якщо Його не було з нами, то Його точно не було позаду нас, і тому мені не слід повертатися. Я був готовий їсти наявну їжу і бути вдячним за неї. І якщо Господь не потурбується про нас зараз, то чим скоріше ми всі помремо, тим краще, бо ми самі не зможемо піклуватися про себе чи зберегти свої життя на цьому шляху”.
Через місяць він написав у своєму щоденнику таке:
“Тепер я міг із задоволенням споживати квасолю і кукурудзу, яких раніше не міг їсти, і з того часу під час подорожі колишні симптоми до мене не поверталися. Я сказав Господу те, що сказав Його слуга, що з Його допомогою я виконаю всі вимоги, і якщо то була Його воля, що я маю жити і бути Його слугою, Він має зробити так, щоб моя їжа підійшла моєму шлунку, і я знаю, що Він це зробив”.
Віра моїх предків і приклад пророків зміцнили мене в моєму житті і допомогли мені довіряти Господу навіть у складні часи. Я пам’ятаю той час на початку нашого шлюбу, коли коштів нам особливо не вистачало. Протягом трьох років, поки старійшина Крістофферсон навчався в університеті, у нас народилося двоє дітей. Ми вирішили, що після того, як у нас з’являться діти, я не буду працювати поза домівкою, тому я намагалася робити все можливе вдома, аби заробити трохи коштів, щоб це підтримало нас. У мого чоловіка також було кілька робіт з частковою зайнятістю і робота влітку, що було основним джерелом нашого доходу. Однак, ми мали небагато. Ми казали, що якщо це не їжа, оренда або пальне для нашої старої машини, нам не треба цього купувати.
Якось у неділю, лише за кілька місяців до закінчення навчання старійшини Крістофферсона, наш єпископ презентував план фінансування ремонту нашого старіючого дому зборів. Для цього від кожної родини вимагалося сплатити певну суму для покриття витрат. Зараз такого фонду не існує, але у ті дні приходи і коли допомагали частково покривати витрати на будівництво або ремонт будинків зборів додатково до сплати десятини, яку ми також сплачували.
Як і інші члени приходу, ми зустрілися з єпископом, аби обговорити, яку суму ми могли би пожертвувати, виходячи з розміру наших доходів. Запропонована нам сума була невелика, але тоді у нас залишалося дуже мало грошей. Деякі студенти-випускники у ситуації, подібній до нашої, які невдовзі від’їздили, вважали, що робити цей внесок було несправедливо, оскільки їх тут не буде, коли ремонт буде завершено. Однак, ми вирішили сплатити пожертвування у фонд будівництва, хоча і не знали, як покриємо наші витрати до кінця навчального року. Зараз ви можете подумати, що ми могли просто дістати нашу кредитну картку і сплатити наші місячні витрати, а потім з часом їх повернути, але ми жили в інші часи. У ті дні ви не могли отримати кредитну картку, якщо у вас не було доказів працевлаштування на повну зайнятість і ваші доходи були нижче певного рівня. Тому ми не могли отримати кредитну картку. Це може здаватися жорстоким, але більш суворі правила щодо того, хто може отримати кредитну картку сьогодні, могли би врятувати багатьох від проблем з боргами, які вони зараз мають.
І ось одного вечора, лише через пару тижнів по тому, коли ми їхали безлюдною вулицею, ми зупинилися на знаку “Стоп”. Саме тоді ми почули позаду вищання гальм, і в нашу стару машину ззаду хтось врізався. Старійшина Крістофферсон пішов дізнатися, що сталося, поки я залишалася в машині. Через певний час він повернувся, і я запитала його про те, що сталося. Він сказав, що пошкоджено лише бампер. Чоловік, який врізався в нас, був комівояжером і жив в іншому місті. Той знав, що його гальма були у поганому стані, але не знав, що настільки. Йому потрібна була машина для роботи і він сподівався владнати це питання приватним чином, щоб не викликати підвищення страхових виплат і не реєструвати порушення, за яке він також мав би сплатити штраф. Зрештою, ніхто ж не постраждав. Гадаю, що він сам мав досить скромний бюджет. Він сказав, що якщо ми отримаємо попередню оцінку вартості ремонту у письмовому вигляді і принесемо до його номеру в мотелі, що на краю міста, він сам нам заплатить.
Але я не вчора народилася. Я вважала, що мій любий чоловік, якому я в усьому довіряла, у цьому випадку повівся занадто довірливо. Чи він дійсно думав, що той чоловік дотримається свого обіцяння? Які були шанси того, що він не втече з міста? Але старійшина Крістофферсон дійсно отримав попередню оцінку необхідних коштів для ремонту, поїхав до того мотелю і знайшов того чоловіка. Той чоловік виписав чек на потрібну суму і, як ви гадаєте, що було далі? Ми змогли отримати кошти за тим чеком!
Ось решта історії. Сума на тому чеку була майже така, як і сума нашої пожертви на ремонт будинку зборів. Ми легко могли відкласти ремонт машини до часів, коли мій чоловік отримає стабільну зарплату, а до того часу ми змогли прожити на наявні у нас кошти, у чому спочатку сумнівалися. Для нас це було свідченням про те, що Господь дійсно, як сказав Нефій, “забезпечує нас засобами, з допомогою яких ми можемо виконати те, що Він наказав”2. Я дізналася, що часто виявити віру означає зробити крок у темряву, але якщо ми це зробимо, я знаю, що Господь освітить шлях попереду нас. Я вдячна за люблячого Небесного Батька, Який наглядає за нами і піклується про нас. Я знаю, що це Його Церква, і наш Спаситель живе. Я вдячна Господу за благословення, які принесла євангелія у наше життя. В ім’я Ісуса Христа, амінь.