Вибір і зобов’язання
Всесвітній духовний вечір для дорослої молоді
12 січня 2020 р.
Я дякую моєму Небесному Батькові за привілей бути з усіма вами цього вечора. І хочу подякувати моїй дружині та погодитися зі сказаним нею. Особлива подяка цьому чудовому хору. Вони є ще одним свідченням важливості Інституту. Я люблю Інститут. Сподіваюсь, що всі ви, у кого є можливість, не лише зареєструвалися на навчання в Інституті, але й відвідуєте його і берете активну участь. Це---одне з найкращого, що ми робимо в Церкві. Декому з вас можливо відомо, що номер, який хор виконав хвилину тому,---це гімн, написаний Президентом Расселом М. Нельсоном. Це його слова, і ці почуття й виразність сягають мого серця, як, сподіваюсь, і вашого. Я передаю вам його любов і вітання. Я також хотів би подякувати президенту Астрід Тумінез та адміністрації і персоналу Університету Долини Юти за їхню щиру гостинність сьогодні.
Кілька років тому старійшина Л. Том Перрі та я разом виконували доручення у місті Нью-Йорк. Знаходячись там, ми відвідали історичну синагогу в Брукліні. Та синагога являла собою величну будівлю, розташовану у місцевості, яка була і, скоріш за все, продовжує бути однією з найпрекрасніших у тому районі. Жінка, яка служила там рабином реформістської єврейської громади, сердечно привітала нас і провела екскурсію по цій історичній будівлі. Колись це була вишукана споруда, але зараз вона явно потребувала значного ремонту. Рабин сказала нам, що кількість людей у їхній громаді зменшилась і що коштів на догляд за синагогою та на діяльність її програм, включно з денною школою, не вистачає.
Під час нашої подальшої розмови вона зазначила, що, загалом кажучи, молодь була відданою своєму єврейському спадку, але, з якихось причин, вони не дуже хотіли приєднуватися і ставати відданими членами синагоги. Незважаючи на це, вони регулярно резервували тут приміщення для проведення соціальних заходів. Для них вона була місцем, де можна зібратися, і періодично вони часто робили пожертвування, щоб допомогти покрити витрати, пов’язані з використанням ними цього приміщення, але мало хто з них виявляв готовність стати членом громади, яка поклонялась там Богові.
Старійшина Перрі та я обговорили з рабином, чому це могло бути так. Вона сказала, що під час розмов з багатьма з цих юнаків та дівчат, здебільшого неодружених, помітила, що вони не вважають релігію важливим пріоритетом у своєму житті. Інші просто не хотіли брати на себе зобов’язання перед цією або будь-якою іншою синагогою. Старійшина Перрі висловив думку, чи не було це проявом славнозвісного (або сумнозвісного) “СВМ”---страху втраченої можливості---тобто, якщо вони візьмуть на себе ці зобов’язання, то можуть пропустити щось інше.
Такою, по суті, є тема, на яку я хотів би поговорити з вами цього вечора---вибір і зобов’язання.
Давайте зазначимо спочатку, що “страх втраченої можливості”, у деякій мірі, є доволі раціональним почуттям. Усі ми, наскільки це можливо, прагнемо отримати найкраще і зробити найліпший вибір у будь-якій сфері життя. Але відкладати, здавалось би, назавжди, вибір чи зобов’язання, оскільки їх прийняття може означати, що буде пропущено щось інше, можливо, краще,---не раціонально. Кожний вибір перекриває шлях для інших можливостей: якщо ви вибираєте піти на роботу або на навчання вранці, ви не можете водночас дивитися фільм на Нетфліксі (або можете?); якщо ви вступаєте до університету на будівельний факультет, то втратите можливість отримати освіту з історії, мистецтва чи біології або будь-яку іншу (якщо не залишитеся в університеті назавжди); якщо ви прямуєте зараз до водоспаду Вікторія в Африці, то не можете водночас подорожувати в будь-якому іншому напрямку і можете не потрапити в інші місця, які вам, можливо, хотілось відвідати; якщо ви робите вибір служити на місії, то на час служіння відмовляєтеся від багатьох соціальних заходів тощо. Але доки ви не зробите вибір і не зобов’яжетеся рухатися в певному напрямку, ваше життя буде доволі безладним і, зрештою, ви дійсно пропустите більшість з того, що є найкращим.
Як іноді каже моя дружина: “Неможливо мати все, бо куди ви все це покладете?” Ми не можемо мати все, що було б добре мати, і ми не в змозі зробити всього, що було б добре або цікаво зробити. Навіть якщо ви зможете вибирати тільки те, що “славнозвісне, гідне похвали”1, ви все одно не зможете мати або дізнатися всього. Для цього просто недостатньо часу, засобів або місця у смертному житті будь-якої людини. Тож ми повинні брати на себе зобов’язання, пов’язані з конкретними виборами, усвідомлюючи, що, чинячи так, ми неодмінно втрачаємо інші можливості, якими б гарними вони не були. Нам також слід пам’ятати, що надмірне зволікання з вибором може саме бути вибором.
Яскравим прикладом цього є шлюб. Вибравши одного партнера, ми забуваємо про всіх інших. Господь каже: “Люби свою дружину усім своїм серцем і припадай до неї і більше ні до кого”2. Через остаточність вибору дехто не хоче брати на себе зобов’язання перед кимось, хто їм дуже подобається, кого вони люблять і з ким вони можуть розвиватися щасливо і вічно, бо непокояться, що десь може бути ще більш досконала споріднена душа, яку вони не хочуть упустити. Я пригадую одного такого юнака, з яким був знайомий багато років тому. Він відмовився від чудової потенційної партнерки, бо вважав, що в її зубах надто багато пломб. Я відповів на це: “Ти прагнеш досконалості, якої не існує, і, до речі, чи ти вже перестав думати, що сам навіть і близько не є досконалою кандидатурою для вибору”?
Це зібрання дорослої молоді. І для більшості з вас наголос звучить на слові “дорослої”. Ви маєте обов’язки дорослих, досягнення дорослих і робите внески, як дорослі, або прагнете це робити, замість того, щоб зволікати з дорослим життям і прагнути жити, як на безкінечній вечірці. Десять років тому письменник і вчений Чарльз Мюррей говорив про значення фрази “добре прожите життя”. Він сказав: “Я говорю про те, що ми згадуємо у літньому віці, і завдяки чому можемо сказати, що пишаємося тим, ким ми були, і тим, що зробили”3.
Мюррей пригадав, як виступав перед аудиторією в Цюріху про глибоке задоволення, яке приносить добре прожите життя. Він сказав: “Після тієї промови кілька присутніх, яким було двадцять з чимось років, підійшли і відверто сказали, що фраза “добре прожите життя” для них не має сенсу. Вони чудово проводять час зі своїми нинішніми сексуальними партнерами і на новому БМВ та на віллі на Майорці й не бачать порожнеч у своєму житті, які слід заповнити. Це було вражаючим,---сказав Мюррей,---чути, як таке кажуть мені в очі, але це не дивувало. … Цей менталітет є приблизно таким: Людські істоти є сукупністю хімічних речовин, які активуються і, через деякий час, деактивуються. Мета життя полягає в тому, щоб провести цей проміжок часу якомога приємніше”4.
Наприкінці свого виступу Мюррей промовив таке проникливе твердження: “З точки зору споконвічної людської мудрості зрозуміло, що для того, щоб життя було добре прожитим, потрібна взаємодія з тими, хто оточує нас”5. Справжні дорослі це розуміють. Вони визнають, що особисте задоволення ніколи не може бути головним у житті та що воно не може бути метою життя. Ця істина лежить в основі двох великих заповідей: любити Бога усім своїм серцем, душею і розумом та любити свого ближнього, як самого себе6. Як сказав Ісус: “На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”7. Євангельський завіт8 з його обіцянням вічного життя ґрунтується на цих двох великих заповідях у наведеному порядку пріоритетності: перша й друга. Відданість цим двом великим заповідям визначає добре прожите життя і те, що означає бути дорослим.
Зрештою, не існує нейтрального шляху, яким можна йти без жодних зобов’язань, принаймні, коли це стосується того, що має вічні наслідки. Алма наголосив на цьому, коли навчав, що Христос, Добрий Пастир, кличе нас йти за Ним по шляху учнівства й радості:
“Тож я кажу вам, що добрий пастир кличе вас; так, і Своїм власним іменем Він вас кличе, яке є іменем Христа; і якщо ви не прислухаєтеся до голосу доброго пастиря, до імені, яким вас кличуть, знайте, ви не вівці доброго пастиря.
І от якщо ви не вівці доброго пастиря, з якої отари ви? Слухайте, я кажу вам, що диявол ваш пастир, і ви з його отари; і от, хто може заперечувати це?”9.
Алма навчає, що насправді є тільки два вибора, і що Христос---це єдина хороша альтернатива. Якщо ви не вибираєте Христа, то автоматично йдете за лжебогом, по хибному шляху, що веде, м’яко кажучи, до остаточного і навіть вічного розчарування. Тож, якщо ви не наслідуєте Спасителя, ви відкидаєте Його10.
Знаючи це, нам без жодних вагань слід стати відданими Господу і прагнути набути єдності з Ним. На Останній вечері Він молився про Своїх апостолів та всіх, хто повірить їхнім словам: “Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я---у Тобі, щоб одно були в Нас”11. Чи не саме цього ми хочемо досягнути? Навіщо ж тоді вагатися щодо цілковитої і беззастережної відданності? Навіщо озиратися назад, беручи Його ярмо на себе, якщо знаєте, що Його “ярмо … любе, а тягар [Його] легкий”?12.
Страх невдачі
Відповідаючи на своє запитання, я можу бачити, що, незважаючи на логіку і незважаючи на благання Духа, Який перемагається в нас, існує кілька причин, через які у людини все ще можуть бути певні вагання. Одна з них---це сумнів у своїй здатності дотримуватися такого далекосяжного зобов’язання. Чи дійсно ми зможемо довести справу до кінця і чи не краще б нам було не брати на себе зобов’язання, якщо ми можемо зазнати невдачі?
Це зрозуміле занепокоєння, але у відповідь я зазначу, що, у дуже важливому сенсі, ви вже перетнули цей міст. Коли у доземному світі ви зробили вибір прийняти план спасіння і піднесення, підготовлений Батьком та підтриманий Сином, ви вибрали Христа. Ваше фізичне народження є свідченням того факту, що ви вже прийняли зобов’язання. Ви зберегли ваш “перший стан”13, і тепер запитання в тому, чи дотримаєтеся ви того зобов’язання у цьому “другому стані” і чи “матим[ете] славу, додану на [ваші] голови на віки вічні”?14. Нам не слід боятися ще раз підтвердити наше доземне зобов’язання, особливо коли ми враховуємо, якою огидною є альтернатива.
І нам не потрібно жити, боячись невдачі. Ми не самотні. Нас не залишено без допомоги. Будь-яка людина, виявляючи справжню відданість Христу, аж до повного учнівства, не може зазнати невдачі. Якщо ми віддані Тому, Хто спустився нижче всього, Хто подолав усе і Хто нині має всю владу, ми не можемо зазнати невдачі15. Наш Небесний Батько і Спаситель не є просто байдужими спостерігачами, яким цікаво побачити, чи спрацює для нас що-небудь, або ні. Чи можете ви уявити, як Вони дивляться вниз з небес і кажуть: “Подивись на Сема. Минулого разу він наробив помилок у подібній ситуації і напевно, що він зробить це знову” або “Ось, подивись. Через своїх друзів Сандра потрапила у справжню халепу. Буде цікаво побачити, чи зможе вона з неї виплутатися”. Звичайно ж, це безглуздо. Вони активно залучені, постійно надають нам допомогу, скерування і ресурси й, можливо, надали б нам і більше, якби ми це прийняли.
Я сказав раніше, що коли ми шануємо завіти, які поєднують нас з Христом і Його силою, ми не можемо зазнати невдачі. Це є вірним у самому кінці, але я визнаю, що іноді всі ми зазнаємо невдач через наші власні помилки і гріхи та вплив, який іноді на нас мають помилки і гріхи інших людей. Але з дарами покаяння і прощення всі ці невдачі та помилки принаймні є тимчасовими. Жодна з них не в змозі позбавити нас вічного життя без нашої мовчазної згоди. Чому? Тому, що коли ми робимо все, що можемо для спасіння, то маємо доступ до милості Христа, щоб розв’язати і відновити все, що ми не в змозі. Пам’ятайте, що спокутна сила чи благодать Христа не лише очищує від провини гріха та помилки, але й також освячує і робить нас святими істотами, здатними жити у пристуності Бога16.
Отож я не кажу, що все це є легким. І вам, і мені відомо, що це життя повне боротьби і деяких дуже важких подій, навіть трагедій. І бути відданим учнем Ісуса Христа набагато легше на словах, ніж на ділі. Ісусу було зовсім не легко бути учнем Свого Батька і пити з Його “гіркої чаші”17. Але Він це зробив, і Він знає, як допомогти нам успішно йти шляхом учнівства. Крім того, Спаситель спроможний і готовий допомагати. Він буде з нами, допомагаючи нам в такому обсязі, який нам потрібен, і стільки часу, скільки нам треба. Він каже: “Так, і скільки Мої люди каятимуться, стільки Я прощатиму їм їхні гріхи проти Мене”18. Страх невдачі---це не причина, щоб не бути цілком і повністю відданими Христу. Просто продовжуйте каятися і докладати усіх зусиль---цього буде достатньо.
Жертва
Мені спадає на думку ще одна причина, з якої людина може виявляти небажання відгукнутися на заклик Доброго Пастиря і приєднатися до Його отари---це страх, що, можливо, потрібно буде жертвувати. Усі ви пам’ятаєте юнака, який абсолютно щиро запитав Ісуса: “Чого ще бракує мені?”, щоб стати гідним вічного життя19. Марк каже нам, що “Ісус же поглянув на нього з любов’ю” [думаю, це важливо] “і промовив йому: “Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста”20. Ви пам’ятаєте відповідь: “А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав!”21.
Сподіваюсь, що, все обміркувавши, цей багатий юнак відчув зміну серця і згодом прийняв запрошення Спасителя. У будь-якому випадку всі ми визнаємо, що для виявлення відданості Христу потрібно буде жертвувати. Одним з того, чим слід пожертвувати, буде “страх втраченої можливості”, адже ми знаємо, що насправді багато чого упустимо. Так багато можливостей у житті несумісні з учнівством і навіть багато чого хорошого може заздалегідь бути недоступним через вимоги, які учнівство накладає на наш час та ресурси заради того, що є кращим або найкращим.
Той щирий юнак, який запитав Спасителя: “Чого ще бракує мені?”, нині мертвий. Усіх багатств, які у нього були, скоріш за все більше не існує і, у будь-якому випадку, він їх не має і не може скористатися ними. І якою б значною не здавалася йому жертва у той час, чи був у нього кращий вибір, ніж прийняти запрошення Учителя? Чи могло щось із того, що він мав або міг набути своїми багатствами, порівнятися з тим, що йому зрештою пропонував Господь? Ми знаємо: будь-що, про що нас просить Спаситель, навіть саме наше життя, є незначним у порівнянні з піднесенням. Ми не можемо навіть уявити: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!”22.
Замість того, щоб боятися жертв учнівства, нам слід радіти нагоді зростати в духовній силі, відчувати глибшу радість та знайти, кожному з нас, справжній сенс у нашому житті. Жертва, особливо жертвування у справі Христовій, свідчить про серйозність---що ми дійсно збираємося дотримуватися двох великих заповідей: любити Бога і ближнього. Жертвування означає, що ми дійсно зробимо щось добре у світі.
Виявляючи любов до нашого Небесного Батька і Його Улюбленого Сина серцем, могутністю, розумом і силою, ми підтверджуємо собі чим і ким ми є. Це дає нам таку безпеку, що ми можемо припинити зосереджуватися тільки на собі та почати дивитися навколо, щоб насправді побачити інших---їхні потреби і реальність, з якою вони стикаються, з бажанням зрозуміти їх і допомагати їм. У притчі про доброго самарянина священик і левит помітили пораненого мандрівника на узбіччі дороги, але вони, насправді, не бачили його. Тільки самарянин по-справжньому бачив пораненого незнайомця і тому “змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани”23. Дуже багато людей постійно відчувають самотність. Завдяки нашим жертвам безперечно можуть статися зміни на краще.
Зобов’язання
Найважливішим зобов’язанням, яке гарантує радість тут і в прийдешньому, є відданість Богові, нашому Вічному Батькові, і Його Сину, Господу Ісусу Христу. У книзі Омнія ми знаходимо це палке благання:
“Я б хотів, щоб ви прийшли до Христа, Який є Святий Ізраїля, і скуштували від Його спасіння і сили Його викуплення. Так, прийдіть до Нього, і віддайте всю вашу душу як жертвоприношення Йому, і продовжуйте поститися і молитися, і терпіти до кінця; і як те, що Господь живий, ви будете спасенні”24.
Є історія про одного батька, який уклав свого маленького хлопчика в ліжко, а коли вийшов зі спальні, то почув глухий звук падіння. Повернувшись, він побачив свого сина на підлозі й запитав, як той випав з ліжка. Хлопчик відповів: “Я не зовсім потрапив у нього”. Будьте певні, з вашим зобов’язанням перед Богом ви зовсім потрапите туди, куди треба.
Ви є частиною тіла Христового25. Ви належите до нього. Будьте зовсім там, де маєте бути, вільно даючи і отримуючи. По-справжньому бачте тих, хто навколо вас, і будьте на видноті, щоб ваше життя було добре прожитим життям, сповненим служіння, благословень і радості. Життям, благословенним і освяченим Спасителем, Який подолав усе, і Чиєю милістю ви також подолаєте все.
Минулого літа на концерті до Дня піонерів, який давали Хор скинії і оркестр Храмової площі, виступала дуже талановита норвезька співачка Сіссел. Присутні, в тому числі і я, були глибоко зворушені тим, як благоговійно вона виконала пісню “Вгамуйтесь”, яка нагадала вірш з Псалмів: “Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я”26.
Я хотів би показати відеозапис зі співом Сіссел на тому концерті, і коли ви будете слухати, я прошу вас поміркувати над посланням, що ми можемо цілковито довіряти Богові та Його дивовижній любові й прагненню благословити і підтримати нас, що б не сталося. І подумайте над святістю присвячення вашого життя і самих себе Йому, що б не сталося.
Коли не знаю, що робити,
Коли не знаю, куди йти,
Коли думки мої не ясні,
Бог каже лагідно мені:
Не поспішай і заспокойся,
Відчуй Дух Господа в собі,
Не поспішай, Він промовляє,
І знай, що Він є Бог.
У часи випробування,
Коли вагаюсь дуже я,
Коли на мене тиснуть справи,
Спокійний, лагідний і чистий голос чую я.
Не поспішай і заспокойся, ти—Моє дитя,
Дух Господа відчуй,
Не поспішай, Він пропомовляє,
І знай, що Він є Бог.
І знай, що Він є Бог27.
Вгамуйтесь. Визначтесь і постановіть у серці своєму, що ви обираєте Бога. Знайдіть спокійний час, коли ви можете стати навколішки у затишному місці та сказати вашому Небесному Батькові, в ім’я Ісуса Христа, що ви Його, що ви віддані тілом і душею Йому, Його Синові та євангельському шляху. Потім прямуйте туди, куди Він веде, нині та протягом решти вашого життя. Більше не зволікайте або не вагайтеся, але зосередьтеся на своїй цілі та місії у житті. Смертне життя дуже коротке. Мудро розпоряджайтеся цим часом, щоб ваша вічність була сповнена радості, а не жалю. Хіба ви не відчуваєте, як Дух каже вам, що це правильно? І рушайте вперед із впевненістю.
Я обіцяю вам, що Господньою нагородою за те, що ви віддаєте все, буде все, що Він має дати “мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою”28. Реальність Його воскресіння є доказом того, що Він має всю силу, що Він може здійснити те, що пообіцяв, і що Він дійсно це здійснює. Він---це життя, і Він прийшов, щоб ми могли мати життя і “подостатком щоб мали”29. Я кажу це вам, як той, хто знає, що Ісус Христос є воскреслим Викупителем. Цей факт є визначальним у цьому світі та у вічності. Я пропоную Вам Його благословення і моє свідчення, в ім’я Ісуса Христа, амінь.