Інститутська подорож: ходити в інститут чи бути веденими інститутом?
З виступу на духовному вечорі для дорослої молоді Європейської та Африканської територій, 7 березня 2021 р.
Мої дорогі брати і сестри, доросла молодь з усієї цієї великої віртуальної аудиторії, для мене є дуже особистим привілеєм виступати перед вами сьогодні на цьому духовному вечорі. Однією з причин, чому мені так приємно це робити, є те, що цей вечір організований Інститутом релігії та присвячений церковній програмі інституту й, у певному сенсі, є “першим такого роду”. Сьогодні ми докладаємо зусиль, щоб вийти далеко за рамки того, як це робилося раніше.
У минулому зазвичай хтось один із генеральних авторитетів або генеральних чинів Церкви вирушав до якоїсь однієї будівлі інституту і виголошував своє послання тій одній аудиторії. Що ж, такий підхід був хорошим, коли Церква була малою, а інститутів було небагато. Але у міру зростання Церкви і збільшення кількості дорослої молоді ми маємо використовувати час наших братів і сестер значно ефективніше. Тому сьогодні ми навчаємо і свідчимо, звертаючись не лише до присутніх в одній будівлі інституту, але, завдяки можливостям технологій, ми ведемо трансляцію, звертаючись до однієї з найбільших аудиторій, яка у нас будь-коли була,—це усі інститути від Нью-Касла до Новосибірська, від Копенгагена до Кейптауна. Як чудово брати участь у цьому заході! Сьогодні ви стаєте учасниками історичної події.
Ще один особистий привілей сьогодні—це можливість бути з єпископом Джеральдом Коссе, сестрою Бонні Кордон і братом Чедом Уеббом. Їх було представлено вам як провідників Церкви, але я представлю їх вам як моїх дорогих і дуже особистих друзів.
І, зрештою, цей духовний вечір особливий для мене, бо 55 років тому я закінчив УБЯ та отримав свою першу справжню роботу на повну ставку. Хоча адміністратори Церковної системи освіти, можливо, вчинили доволі необачно, прийнявши мене на роботу вчителем і директором інституту. Мені сподобалась ця робота і відтоді я в захваті від програми інституту і з любов’ю ставлюся до студентів інституту.
Зараз, на самому початку, я хотів би ясно сказати, що ми—четверо—не збираємося палко закликати вас “відвідувати інститут” або, як каже дехто зі студентів, “ходити в інститут”. Ми не займаємося залученням студентів до програми інституту, і доросла молодь не повинна відчувати, ніби метою цього вечора є заповнення класів інституту або, власно кажучи, ніби це є метою самої програми інституту. Ви існуєте не для того, щоб інститут міг стати однією з успішних церковних програм. Ні, все навпаки. Інститут існує для того, щоб ви могли стати успішними святими останніх днів. Тому ми не стільки будемо казати вам, що слід ходити в інститут, скільки будемо закликати вас дозволити інституту вести вас. Дійсно, тема мого сьогоднішнього виступу “Інститутська подорож: ходити в інститут чи бути веденими інститутом?” І куди вона вас має привести.
Перш за все, і найголовніше, ми хочемо, щоб вона привела вас ближче до Небесного Батька, до Його Сина Ісуса Христа і до Святого Духа. Спираючись на наш досвід, набутий під час виконання різних доручень по всьому світу, ми відчуваємо, що дехто з вас вважає себе людиною, віддаленою від Бога, яка не має особистого свідчення щодо місії та Спокути Ісуса Христа, якій незнайомий щоденний досвід спілкування зі Святим Духом та його скерування у власному житті. Безперечно, не всі з вас мають такі почуття, але в багатьох вони є. Це непокоїть усіх нас, оскільки Сам Спаситель сказав у Своєму молитовному проголошенні: “Життя ж вічне—це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа [Мене], що послав Ти Його”1.
Отже, ця інститутська подорож—не просто набуття приємного духовного досвіду або трохи втіхи у похмурий день. Ні, наше пізнання членів Божества і стосунки з Ними є самою суттю нашого пошуку вічного життя. Тож одним із місць призначення, в яке інститут може привести вас, є глибоке, могутнє, приголомшливе усвідомлення того, що на вашому щасті, вашій безпеці, вашому спокої у розумі та, зрештою, вашому спасінні зосереджено усе, що роблять ці Божественні істоти. Тобто я маю на увазі не лише дещо з того, що Вони роблять, а все, що вони роблять. Все, що Бог, Христос та Святий Дух роблять, не кажучи вже про ангелів небесних, які підкоряються Їм, якимось чином пов’язане з тим, щоб здійснити ваші надії і мрії, і щоб ви отримали вічне життя. Якщо щось не сприяє вашому щастю і розвитку, вони не займаються цим. Як ви можете дізнатися про це? Ви дізнаєтеся про це на заняттях інституту, які “ведуть” вас до Божого слова. У даному випадку, мабуть, вони можуть привести вас до Книги Мормона.
Коли життя пророка Нефія дедалі більше наближалося до кінця, його проповіді та вчення ставали більш прямими і, як на мене, більш прекрасними. Написане ним міститься на перших 117 сторінках Книги Мормона, які ми маємо зараз в її виданні англійською мовою, але, будь ласка, зверніть увагу на заключні 20 сторінок цього матеріалу, які містять його останнє свідчення. Там він записав для нас таку просту істину, яка є ключовою для його віри: “Я кажу вам, що Господь Бог … не робить нічого, крім того, що на благо світові”2.
Це просте, дійсно просте висловлювання, але яка це велика втіха, коли ми усвідомлюємо, що Його світ—це ми з вами. У цьому вірші, як і в багатьох інших уривках з Писань, говориться, як на мене, що ми для Бога є найвищим пріоритетом, що сама Його мета—Його робота—полягає в тому, щоб благословляти нас. Саме тому Він ні зараз, ні в майбутньому, ніколи не полишить нас, не забуде нас і не зневіриться в нас. І ця любов, ця турбота про нас, є безкінечною. Мормон навчав: “Те, що від Бога, запрошує і принаджує творити добро постійно”3. Постійно. Незважаючи на той факт, що Йому потрібно керувати усім Всесвітом—планетами, щоб вони рухалися по своїх орбітах, сонячними системами, щоб вони не згорали, зірками без числа, які, тим не менш, пораховані у Нього, і назви яких Він знає, та усіма тими квітами, щоб вони сходили весною—чи слід мені продовжувати? Чи потрібно мені описувати всю роботу, яку має Бог, Його відповідальність і обов’язки, щоб показати, що все це робиться для нас, наших дітей, Його дітей, хоча й має другорядне значення, і що тяжіння, вплив Його любові для нашого блага, щастя і спасіння, є неперервним?
Він сказав: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини”4.
“Він не робить нічого, крім того, що на благо [Його дітям]”5.
“Те, що від Бога, запрошує і принаджує творити добро постійно”6.
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”7.
Тож, ми можемо продовжувати. Програма інституту присвячена тому, щоб привести вас ближче до пізнання такого відданого, надійного Бога, Який ніколи не підведе.
У цих прикладах з Писань, які я щойно навів, вбачається прекрасна подорож, у яку вас може повести заняття інституту. Її мета—помандрувати у святі Писання і знайти диво, яке є в них. Одна з важливих духовних подій у моєму житті сталася в день, коли я був на занятті в УБЯ, де вивчався п’ятий розділ Учення і Завітів. (І саме цього року ми вивчаємо Учення і Завіти за програмою За Мною йдіть).
У цьому розділі Писань Господь наставляє Джозефа Сміта щодо явлення Книги Мормона людям. Джозефу лише 23 роки, так само, як і декому з вас. Золоті пластини знаходилися в нього упродовж майже 18 місяців, але він стикнувся з великою кількістю труднощів і перепон, так що не зміг хоч в якійсь мірі суттєво просунути роботу над перекладом.
Більш того, він, безперечно, думав про багато справ, які йому, як він знав, ще належало виконати. Просто подумайте про те, з чого складалося відновлення усього того, що стосується Божого царства. Він повинен був стати тією людиною, яка відновить саму Церкву з її апостолами і пророками, і чинами, і священствами. Він отримає одкровення про десятину і місії, Слово мудрості та управління Церквою. Він мав навчати принципів самозабезпечення, організувати Товариство допомоги, побудувати храми. Він мав скласти плани щодо Нового Єрусалима і послати місіонерів у чотири краї світу. Він мав усе це робити і, виявляється, він не проживе достатньо довго, докладаючи зусиль це зробити. Але, у будь-якому випадку, усе це і більше цього було для нього попереду навесні 1829 року.
Але ось що сказав Господь:
“[Джозеф,] ти маєш дар перекласти ці пластини; і це є перший дар, яким Я наділив тебе; і Я заповів, щоб ти не домагався ніякого іншого дару, доки Мою мету не буде досягнено в цьому; бо Я не дам тобі ніякого іншого дару, доки це не буде завершено”8.
Я пам’ятаю той день, коли ми вивчали цей вірш з Писань на моєму занятті з релігії. Тоді я майже вперше усвідомив, наскільки дійсно важливими були Писання для нашого Небесного Батька і для відновлення євангелії, а також для нас у повсякденному житті. Послання у п’ятому розділі було таким: незважаючи на все, що Джозеф мав здійснити у майбутньому, він повинен був нічого не робити—тобто він повинен був не домагатися жодного іншого дару—доки не завершить переклад Книги Мормона і не явить світові цю величну книгу Писань, яка свідчить про Христа. Це було найголовнішим, і робота над Писаннями мала бути найпершим з обов’язків Джозефа. Тоді, і лише тоді, він мав переходити до інших завдань, що чекали на нього. Не могло бути успішного Відновлення чи організації Церкви без основи, якою є це, дане через одкровення, Писання. Так само і наше життя не може просуватися вперед за визначеним для нього курсом без основи, якою є Писання, на якій ми маємо розвиватися і на яку маємо спиратися. Саме це і можуть дати заняття інституту. Саме туди вони можуть “вести вас”.
Вивчення Писань є основною підготовкою до іншої важливої подорожі, в яку повинні вирушити багато з вас. Ми сподіваємося, що кожен здатний юнак і стільки дівчат, скільки приймуть таке рішення, служитимуть на місії повного дня. Але перед тим, як ви це зробите, ви маєте—тобто вам слід—вивчити і полюбити Писання. Саме цього Господь навчав Гайрума Сміта, коли той хотів вирушити на місію навіть ще до того, як було офіційно організовано Церкву. Рівно через два місяці після того, як Господь повелів Джозефу зробити своїм найвищим пріоритетом переклад Книги Мормона, Він дав це одкровення чудовому і відданому старшому брату пророка. Зверніть увагу на те, яку роль відіграють Писання, щоб наповнити силою проповідування, яке здійснює місіонер:
І, я цитую: “Дивись, поле вже біле для жнив; отже, той, хто бажає жати, нехай він устромить свого серпа з усієї сили, … і прагн[е] розпочати й зміцнити справу Сіону. … Ось, Я наказую тобі [поки] не вважати себе покликаним проповідувати. Почекай ще трохи, доки ти матимеш Моє слово, Мою скелю … і Мою євангелію, щоб ти міг з упевненістю знати Моє вчення.
Не прагни проголошувати Моє слово, але спочатку прагни отримати Моє слово, а тоді буде твого язика розвʼязано; тоді, якщо ти захочеш, ти будеш мати Мій Дух і Моє слово, так, силу Бога для переконання людей”9.
Я пригадую розповідь про те, як президент Хью Б. Браун відвідав якось одну місію. Він попросив, щоб під час конференції для місіонерів було проведено збори свідчень. Раз за разом один місіонер за одним вставали і казали: “Я знаю, що євангелія істинна”. Перед завершенням зборів президент Браун підвівся і сказав: “Я вдячний за те, що всі ви “знаєте, що євангелія істинна”, але я чекаю, що хтось із вас скаже: “Я знаю євангелію”. Тоді це мене більше вразить, ніж коли ви кажете, що знаєте, що вона істинна”10.
Звичайно, він намагався дати певний урок тим місіонерам. Він взяв на себе роль людини, зацікавленої Церквою, яка вперше слухала місіонерські уроки. Він хотів, щоб старійшини і сестри знали, що їм слід достатньо добре знати доктрину Церкви, перш ніж їхнє свідчення зможе мати сильний вплив. Це залишається настільки ж справедливим сьогодні для всіх вас, місіонери і майбутні місіонери, як було і для Гайрума Сміта. Знайте Писання. Тоді Дух допоможе вам навчати з “силою Бога для переконання людей”11. Яка це прекрасна формула успіху для місіонера. А всіх вас, з присутніх, хто вже відслужив на місії, я закликаю продовжувати думати, як місіонер. Залишайтеся зануреними в Писання. Активно працюйте з ними на заняттях інституту. Нам потрібно, щоб ви навчали їм і свідчили про них все своє життя.
Дозвольте мені на завершення розповісти вам про ще одну подорож, в яку вас можуть повести Головні труди і заняття інституту. Мета цієї подорожі—почути голос Господа, це досвід, якого всі ми дійсно прагнемо. Послухайте це вчення.
Після того, як було отримано одне з перших одкровень, яке стане розділом 18 Учення і Завітів, як раз перед тим, коли Петро, Яків та Іван явилися, щоб відновити Мелхиседекове священство, Господь говорить про одкровення, які на той час були записані та зібрані:
“Ці слова є не від людей і не від людини, а від Мене…
“Бо це Мій голос, який промовляє їх вам; бо їх дано вам Моїм Духом, і Моєю силою ви можете читати їх один одному; і якби це не було Моєю силою, ви не могли б мати це;
Отже”,—тепер слухайте уважно,—“ви можете свідчити, що ви чули Мій голос і знаєте Мої слова”12.
Читання Писань “один одному”? Як на мене, це схоже на заняття інституту. Але чи то є заняттям або причасними зборами, конференцією колу або часом для особистого вивчення Писань—коли ми читаємо або чуємо їх, ми чуємо голос Бога, і це є чимось особливим, священним. Це подорож, яку варто здійснити.
Хай заняття інституту допомагатимуть її здійснити. Нині, мої любі юні друзі, у вас є велика робота, яку ви маєте виконати. Ви, подібно до Естер, народилися на такий час, як оцей. Не бійтеся і не розчаровуйтеся. Бог завжди буде з вами під час вашої подорожі. Просто не забувайте взяти з собою Його і Його слово. Завжди моліться, щоб чути Його голос у тих Писаннях.
У мене буде нагода принести своє свідчення перед завершенням цих зборів, але дозвольте мені сказати зараз, що я люблю Писання і не знаю, куди б привела мене моя подорож життям, якби їх не було. Я знаю, що Ісус є Христос, і я знаю, що євангелія—істинна завдяки Писанням і духовному досвіду, набутому на заняттях, таких, які проводяться в інститутах релігії. Я можу сказати: “Я знаю, що Ісус є Христос і що євангелія—істинна”, оскільки я можу сказати: “Я знаю Ісуса Христа і я знаю євангелію”—принаймні я починаю пізнавати їх, і це є привілеєм на все життя. Я запрошую вас у таку ж подорож. В ім’я Ісуса Христа, амінь.