Служіння в Церкві
Одному з найменших цих
У мене, матері чотирьох маленьких дітей, здавалося, не було жодної вільної хвилини. В один з таких напружених і гарячкових для мене днів подзвонив наш єпископ і спитав, чи не міг би він зустрітися з моїм чоловіком і мною. На мій подив, він хотів покликати мене бути президентом Товариства допомоги.
Я сказала єпископу, що мені потрібно помолитися про це. Я просто не знала, як зможу виконувати покликання, яке вимагає стільки часу, у цей період мого життя. Мене охопило відчуття невідповідності і невпевненості; впродовж двох днів я відмовлялася від покликання й жалілася, що не впораюся.
Одна з моїх візитних вчительок, яка й гадки не мала, що я тоді переживала, подзвонила мені і ми домовилися про зустріч. Під час її відвідин вона розповіла історію про Емму Сомервілл Мак-Конкі, яка служила президентом Товариства допомоги у ранній період існування Церкви в Юті. В однієї жінки з приходу сестри Мак-Конкі було кілька дітей, у тому числі й новонароджене немовля. Оскільки сім’я цієї жінки була бідною, сестра Мак-Конкі відвідувала їх щодня, приносячи їжу й допомагаючи матері піклуватися про дитя.
Якось [сестра Мак-Конкі] повернулася додому особливо стомленою і знесиленою. Вона заснула в кріслі. Їй приснилося, що вона купала немовля, яке, як вона дізналася, було немовлям-Христом. Вона подумала: О, яка це честь служити Самому Христу! Вона тримала на руках немовля і була переповнена почуттями. … Невимовна радість заволоділа всім її єством. … Її радість була настільки сильною, що вона від цього прокинулася. Коли вона прокинулась, їй було сказано такі слова: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”1.
Ця історія наповнила моє серце і душу спокоєм і миром. Я знала, що Господь знав про мої обставини, що Він хотів, аби я служила сестрам у приході, і що Він благословить мене, щоб я змогла виконувати всі свої обов’язки. Я прийняла покликання.
Я все ще вражаюся: як мені вдавалося виконувати обов’язки свого покликання і в той же час задовольняти потреби своєї сім’ї й турбуватися про неї. Я вдячна за візитну вчительку, яка мала натхнення вчасно поділитися зі мною тим посланням. Відтоді я ніколи не вагалася—приймати мені покликання чи ні. Я маю свідчення: коли ми служимо нашому Небесному Батьку, Він благословляє нас часом, силою і здібностями, які потрібні, щоб виконувати наші покликання.
Справа: фотоілюстрація Лоурені Фочетто