Старійшина Ларрі Я. Уілсон
Сімдесятник
Старійшині Ларрі Янгу Уілсону було нелегко знаходити рівновагу між роботою, Церквою і виконанням сімейних обов’язків, але він робив усе можливе, аби члени сім’ї знали, якими важливими вони є для нього.
“На формування моєї особистості найбільше вплинуло виконання обов’язків чоловіка і батька,---каже старійшина Уілсон.---Я майже ніколи не пропускав спортивних ігор, музичних виступів чи інших подій, де брали участь мої діти. Я читав їм на ніч казки і молився з ними, перед тим як вони лягали у ліжко. Дуже важливо бути поруч з ними”.
Старійшина Уілсон добре розуміє, що вимагається від людини, яка є лідером в усіх аспектах життя. Він народився у грудні 1949 року в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США, в сім’ї Джорджа й Іди Уілсон і зростав у Покателло, шт. Айдахо, США. Він здобув ступінь магістра з англійської та американської літератури в Гарвардському університеті, а пізніше ступінь магістра з управління бізнесом в аспірантурі Стенфордського університету на факультеті бізнесу.
Старійшина Уілсон працював консультантом і виконавчим директором в галузі охорони здоров’я. Хоча його робота вимагала багато часу, старійшина Уілсон слідкував за тим, щоб вона не поглинула все його життя.
“Вам необхідно встановити межі в роботі,---каже він.---Інакше в житті, крім неї, не залишиться нічого. Зокрема, треба приділяти час усьому: роботі, Церкві й сім’ї. Моліться, щоб мати провід, і ви будете знати, чому віддати перевагу кожного конкретного дня”.
До свого покликання в Другий кворум сімдесятників старійшина Уілсон старанно служив місіонером в Центральній Бразильській місії, єпископом, президентом колу й територіальним сімдесятником.
Знаходити такий необхідний баланс у його служінні старійшині Уілсону допомагала його дружина Лінда Мак-Кей Уілсон, з якою він уклав шлюб 10 липня 1974 року в Логанському храмі, шт. Юта. Уілсони виховали чотирьох дітей.
“Кожного разу, коли я йшов на церковні збори, вона казала: “До побачення, любий. Іди і служи Господу,---розповідає старійшина Уілсон.---Цим вона навчала дітей глибшому сенсу мого служіння. Невдовзі вони почали казати: “До побачення, тату. Іди і служи Господу”.