Старійшина Роберт Д. Хейлз: достойне життя
“О, якби у мене був голос і сурма ангела, аби я міг сказати всім людям, що [Ісус Христос] воскрес і що Він живий; що Він—Син Божий, Єдинонароджений від Батька, обіцяний Месія, наш Викупитель і Спаситель, що Він прийшов у цей світ навчати євангелії прикладом. Його божественна місія спрямована на вас і на мене, щоб ми прийшли до Нього і Він привів нас до вічного життя”1.
Перша сторінка обкладинки: фотографія зроблена Стюартом ДЖОНСОНОМ, Deseret News
Коли в 1950-х роках старійшина Роберт Д. Хейлз служив пілотом на винищувачі у Військово-Повітряних силах США, члени його екскадрильї взяли девіз, який надихав їх у виконанні обов’язків.
“Девіз нашого підрозділу, розміщений на боковій частині літака, був таким: “Повернися з честю”—розповідав старішина Хейлз носіям священства в 1990 році, коли служив Верховним єпископом. Цей девіз був постійним нагадуванням для нас про рішення повернутися на базу з честю лише після того, як ми докладемо всіх можливих зусиль для успішного виконання всіх аспектів своєї місії”2.
Старійшина Хейлз, який часто говорив про повернення з честю, вважав, що всім дітям Небесного Батька можна допомогти на їхньому вічному шляху, застосовуючи цей девіз у житті. Оскільки кожен день нашого життя—це місія, він навчав: “Нам треба пам’ятати, ким ми є, і нашу вічну мету—“Повернутися з честю” разом із сім’єю в присутність Небесного Батька”3.
Виконуючи обов’язки чоловіка й батька, виконавчого директора в бізнесі і генерального авторитета Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів понад 40 років, старійшина Хейлз пам’ятав, ким він був і діяв відповідно. Завдяки вірності, послуху, старанності й служінню він втілював девіз своєї ескадрильї впродовж усього земного життя.
Сім’я
Роберт Дін Хейлз народився в місті Нью-Йорк, США, 24 серпня 1932 року і був третім з трьох дітей, які народилися у Дж. Рулона Хейлза і Вери Марі Холбрукс Хейлз. Роберт зростав поблизу Лонг-Айленда в сім’ї, яка міцно трималася євангелії. Його батьки служили в багатьох церковних покликаннях, зокрема місіонерами колу, і кожної неділі сім’я долала миль (32 км), щоб відвідувати приход Квінз.
“Ми були дуже дружною сім’єю”,—згадував старійшина Хейлз. Він називав свій дім дитинства “прекрасним місцем”, а свою сім’ю—“джерелом сили”4.
Хороший приклад його батьків залишив спогади, що вели крізь усе життя5. “Вони жили за євангелією, вивчали Писання і свідчили про Бога Батька і Його Сина Ісуса Христа,—розповідав старійшина Хейлз.— Вони також свідчили про пророка Джозефа Сміта”6.
З малих років він засвоїв, що “ключ до зміцнення наших сімей—присутність Духа Господа в нашому домі”7.
Його мати, яка служила в Товаристві допомоги понад 30 років, навчала Роберта любити і служити, коли брала його з собою, щоб служити бідним і нужденним8. Його батько—професійний художник у місті Нью-Йорк, викладав Роберту незабутні уроки про священство і Відновлення. Якось він повіз Роберта до річки Сасквеганни, де Джозеф Сміт і Олівер Каудері отримали Ааронове священство від Івана Христителя. Іншим разом він повіз Роберта до Священного гаю.
“Ми молилися разом у священному гаю і висловили своє бажання бути вірними і відданими священству, яке мали,—згадував він.— Пізніше батько намалював картину того місця, де ми молилися, і подарував її мені, як нагадування про наші обіцяння, які ми разом дали того дня. Ця картина висить в моєму офісі сьогодні і кожного дня нагадує мені про той священний досвід і обіцяння, дані як моєму земному батькові, так і Небесному Батькові”9.
Граючи в бейсбол з малих років, Роберт пізніше грав у команді старшокласників та в коледжі, а в 2007 році він зробив перший церемоніальний удар під час професіональної гри.
Фотографія зроблена Соньєю Еддінгс Браун
В юності Роберт любив грати у бейсбол і згодом грав за Університет Юти. Під час поїздки автобусом додому після своєї першої гри в іншому місті зі збірною командою старшокласників Роберт, будучи дев’ятикласником, був обурений поведінкою і мовою членів своєї команди. Щоб зміцнити Роберта, батько намалював йому лицаря.
“Коли він малював і читав з Писань, я вчився тому, як бути відданим носієм священства—захищати і обороняти Боже царство. Мене скеровували слова апостола Павла” (див. Eфесянам 6:13–17).
Розмірковуючи над цим уроком через багато років, старійшина Хейлз навчав: “Якщо ми віддані у священстві, цю зброю буде дано нам, як дар від Бога. Нам потрібна ця зброя!”10
Старійшина Хейлз навчився у батька ще одній важливій рисі.
“Я навчився поважати жінок завдяки ніжній турботі батька про матір, мою сестру і його сестер”,—казав він. Після того, як мати старійшини Хейлза пережила інсульт, “любляча турбота [батька] про його кохану супутницю життя” останні два роки її життя стала прикладом, якого він ніколи не забував. “Він казав мені, що то була невелика плата за більш ніж 50 років сповненої любові відданості, яку мати дарувала йому”11.
Його найбільше надбання
Повернувшись додому після навчання в коледжі в 1952 році, Роберт познайомився з молодою жінкою на ім’я Мері Кренделл, сім’я якої нещодавно переїхала до Нью-Йорка з Каліфорнії. Вони відразу ж сподобалися одне одному.
“Після знайомства з нею я вже ні на кого більше не дивився”,—згадував старійшина Хейлз12.
Коли закінчилося літо, вони удвох повернулися до Юти на навчання. Роберт навчався в Університеті Юти, а Мері поїхала до Університету Бригама Янга, але відстань не була для них перешкодою. Невдовзі після закінчення навчального року 10 червня 1953 року вони уклали шлюб у Солт-Лейкському храмі. Упродовж наступних 5 років вони були благословенні приходом у світ двох синів: Стівена і Девіда.
Після того, як Роберт у 1954 році закінчив навчання, здобувши ступінь з комунікацій та бізнесу, він пішов на строкову службу до Військово-Повітряних сил, де служив пілотом винищувача. Коли майже через чотири роки його служба закінчилась, він переїхав зі своєю сім’єю з Флориди до Массачусетса, щоб здобути ступінь магістра з управління бізнесом. Коли він докладав максимальних зусиль, навчаючись у Гарвардській бізнес-школі, його було покликано президентом кворуму старійшин. То був єдиний раз у житті, коли він сумнівався, чи слід йому приймати покликання в Церкві.
“Можливо, я провалю навчання, якщо стану президентом кворуму старійшин”,—сказав він Мері.
Мері відповіла словами, які будуть допомагати йому решту його життя: “Бобе, мені краще мати активного носія священства, ніж чоловіка, який здобуде ступінь магістра в Гарварді”. Потім вона обняла його і сказала: “У нас вийде і те й інше”13.
І вони це зробили.
Наступного дня Мері відгородила частину незавершеного цокольного поверху їхньої квартири, аби Роберт мав місце для занять, де його ніщо не відволікатиме.
“Я вручив себе в Господні руки, коли вирішив” прийняти покликання, як згадував старійшина Хейлз 30 років потому. “Те рішення було набагато важче прийняти, ніж коли пізніше мене покликали служити помічником Дванадцятьох, і мені довелося залишити кар’єру бізнесмена”14.
Через багато років, коли сім’я фінансово твердо стояла на ногах, старійшина Хейлз запланував купити Мері дороге пальто. Коли він запитав її, що вона думає з приводу запланованої покупки, вона тихо запитала: “Ти хочеш купити його для мене чи для себе?”
Старійшина Хейлз назвав її запитання “незабутнім уроком”. Він зазначав: “Іншими словами вона запитувала: “Мета цього подарунка показати твою любов до мене, що ти добре про мене піклуєшся, або довести щось світові?” Я поміркував над її запитанням і зрозумів, що менше думав про неї і нашу сім’ю, а більше—про себе самого”15.
Старійшина Хейлз завжди казав, що його дружина була його найбільшим надбанням16. “Я не був би тим, ким я є, без неї,—казав він.— Я ніжно кохаю її. Вона має духовні дари. Ми вивчаємо разом Писання і розуміння багатьох понять, яких я навчаю, прийшло до мене завдяки спільному вивченню і молитві. Ось чому я є тим, хто я є”17.
За словами старійшини Хейлза, завдяки тому, що вони з Мері завжди були командою, вони багато досягли в житті. “Ми завжди були командою, і завжди будемо. Я думаю, що, коли дослухався до своєї дружини, а також до Святого Духа, я відчував найбільший вплив у своєму житті”18.
“У вас буде багато місій”
Коли і 1960 році Роберт здобув свій ступінь магістра з управління бізнесом, він отримав багато запрошень на роботу. Упродовж наступних 15 років він служив старшим виконавчим директором у кількох відомих компаніях Сполучених Штатів. Під час своєї кар’єри в бізнесі він разом із сім’єю жив у багатьох містах Америки, а також в Англії, Німеччині та Іспанії. Під час переїздів Роберт отримував покликання провідника в Церкві, які він радо приймав.
Він служив у президентстві філії в Іспанії, Німеччині та Сполучених Штатах—у Джорджії й Массачусетсі. Він служив єпископом у Франкфурті, Німеччина, та в Массачусетсі й Іллінойсі, США. Він служив членом вищої ради в Лондоні, Англія, і в Бостоні, шт. Массачусетс, де він також служив у президентстві колу. У Міннесоті та в Луїзіані, США, він служив регіональним представником.
У 1975 році, перебуваючи на засіданні ради в себе на роботі, Роберт отримав записку, що президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), на той час другий радник у Першому Президентстві (1897–1988), дзвонить йому по телефону. Коли Роберт відповів на дзвінок, президент Ромні сказав, що його покликають служити президентом місії. Роберт прийняв покликання, але перш ніж трохи пізніше того ж року приступити до виконання обов’язків у якості президента Англійської Лондонської місії, він отримав ще один дзвінок з Солт-Лейк-Сіті, цього разу від Президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985).
“Ви не заперечуєте, якщо ми попросимо вас служити довше, ніж три роки?”— запитав Президент Кімбол. Після того, як Роберт сказав, що не заперечує, Президент Кімбол покликав його помічником Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
“Президент Кімбол сказав, що розуміє моє розчарування, оскільки я хотів поїхати в іншу країну президентом місії”,—казав старійшина Хейлз. Але Президент Кімбол запевнив його: “Не переймайтеся цим. У вас буде багато місій”19.
Через рік старійшину Хейлза було покликано стати членом Першого кворуму сімдесятників. У тій якості через три роки його знову було покликано служити президентом Англійської Лондонської місії, а після цього—одним з територіальних керівників у Європі. У цій якості він співпрацював зі старійшиною Томасом С. Монсоном над встановленням євангелії в тих країнах, які були закриті для Церкви, та над побудовою храму в Східній Німеччині20.
“Серед усього, що принесло мені найбільшу радість у Церковному служінні в якості генерального авторитета упродовж перших трьох років—це надання допомоги в плануванні 27 територіальних конференцій,—розповідав старійшина Хейлз.— Мені подобалося подорожувати з членами Першого Президентства, апостолами, генеральними авторитетами та іншими провідниками, ближче знайомитися з ними та з їхніми дружинами. Так чудово було бачити, як пророки, провидці та одкровителі складають свідчення про істинність євангелії святим у багатьох країнах”21.
У 1985 році старійшину Хейлза було покликано Верховним єпископом Церкви. Його професійний досвід, сповнене поваги до людей керівництво та стиль ведення перемов, а також його любов до людей допомогли йому добре виконувати це покликання.
Верховний єпископ Хейлз допомагав приготувати основу для появи храму в Східній Німеччині. Він і Мері Хейлз (в центрі) разом з (зліва направо) архітектором Емілем Фетцером, Елайзою Віртлін, старійшиною Джозефом Б. Віртліном, Френсіс Монсон і старійшиною Томасом С. Монсоном на освяченні храму в 1985 році.
Президент Генрі Б. Айрінг, перший радник у Першому Президентстві, служив у Верховному єпископаті разом зі старійшиною Хейлзом. Він називав старійшину Хейлза мудрим, скромним, вірним справі бізнесменом, який з чуйністю ставився до людей і знав, як виконувати свою справу. “Ці самі якості він виявляв у якості Верховного єпископа”,—розповідав президент Айрінг22.
“Він—людина без жодного підступу,—казала його дружина Мері.— Він має чисте серце і просто хоче робити те, що правильно”23.
Серед доктрин, на яких наголошував старійшина Хейлз у якості Верховного єпископа, були принципи благополуччя. “Ти піднімаєш мене, а я піднімаю тебе. Таким чином ми піднімемося вверх разом”,—часто казав він, цитуючи одну зі своїх улюблених приказок24.
Він молився, щоб святі “могли зрозуміти, що у нас є сила і відповідальність допомагати нужденним, подібно до службових ангелів Господа Ісуса Христа, аби ми відчували, що нас люблять, бо ми любимо, аби ми відчули втішення, бо ми є співчутливими, аби ми отримали прощення, бо виявили здатність прощати”25.
Вчення і свідчення
Коли через 9 років, 2 квітня 1994 року, старійшину Хейлза підтримали членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нове покликання лягло на його плечі важким тягарем.
“Мені майже 61 рік, і я знову хлопчик,—казав він під час свого першого виступу на генеральній конференції у якості апостола.— На цьому подіумі є чоловіки, які були апостолами та служили в Першому Президентстві половину мого життя”.
За його словами, бути апостолом Ісуса Христа—це процес, “процес покаяння і смирення, внутрішнього споглядання під час отримання настанов і прохання отримати прощення й силу, щоб бути таким, яким я маю бути”. Він просив святих молитися, аби “здобути духовну силу, необхідну для того, щоб мій голос і свідчення про Господа Ісуса Христа проникли в серця тих, хто мене почує”26.
Упродовж більше 20 років апостольське свідчення старійшини Хейлза про Спасителя і відновлену євангелію проникали в серця святих останніх днів по всьому світу. Його проповіді присвячувалися таким темам, як сім’я і віра, труднощі та свідчення, любов і довготерпіння, служіння та послух, цілісність та свобода вибору.
Навчаючи про мудре використання свободи вибору, старійшина Хейлз розповів історію про друга, який служив з ним у Військово-Повітряних силах.
“Коли я вчився на пілота реактивного винищувача, … я тренувався у прийнятті рішення, коли саме катапультуватися при спрацюванні аварійної пожежної сигналізації і коли я починав неконтрольовано входити в штопор,—пригадував він.— Пам’ятаю одного доброго друга, який до цього не готувався. Він знаходив різні способи уникнути підготовки на тренажері та йшов грати в гольф або плавати. Він так і не навчився діяти в критичній ситуації! Через кілька місяців у його літаку спалахнула пожежа, і охоплений полум’ям літак, ввійшовши у штопор, став падати. Помітивши, що спрацювала пожежна сигналізація, його молодший напарник, який навчився реагувати на такі ситуації автоматично, знав, коли саме катапультуватися і безпечно приземлився на парашуті. Але мій друг, який був не готовий приймати такі рішення, залишився у літаку і загинув”.
Старійшина Хейлз додав, що знання про те, як діяти і коли діяти, коли ми постаємо перед важливим вибором, саме по собі може мати вічні наслідки27.
“Моє дитинство пройшло у Нью-Йорку, і я був одним з двох або трьох членів Церкви у середній школі, де навчалося кілька тисяч учнів. Нещодавно на зустрічі випускників, яка відбулася через 50 років після закінчення школи, мої колишні однокласники згадували, як я жив згідно зі своїми цінностями й віруваннями. Тоді я зрозумів, що одне порушення Слова мудрості або моральних цінностей ніколи не дозволило б мені сказати: “Це те, у що я вірю” і мати довіру своїх друзів.
Ми можемо ділитися євангелією лише настільки, наскільки ми живемо за нею”28.
Упродовж останніх років свого служіння старійшина Хейлз заохочував святих жити гідно “чудов[ого] дар[у] Святого Духа”29. Він також заохочував членів Церкви бути кращими послідовниками Ісуса Христа, будучи кращими християнами, маючи сміливість християн та міцно стоячи у святих місцях.
“Це заклик Христа до кожного християнина сьогодні: “Паси ягнята Мої! … Паси вівці Мої!”—діліться Моєю євангелією з молодими і старими, піднімайте, благословляйте, утішайте, заохочуйте і зміцнюйте їх, особливо тих, хто думає і вірить не так, як ми”,—навчав він30.
Фотографія зроблена Джеффрі Д. Олредом, Deseret News
Стосовно тих, хто “хоче, аби ми зійшли з високих позицій і занурилися в бруд богословських дебатів”, старійшина Хейлз радить святим останніх днів відповідати своїм свідченням і триматися за Спасителя.
“Ми показуємо іншим Його любов, яка є єдиною силою, що може підкорити супротивника і може відповісти нашим кривдникам, не ображаючи їх. Це не слабкість. Це—сміливість християнина”31.
Так само, як Спаситель “погорджений був, Його люди покинули” (Iсая 53:3; Moсія 14:3), святі останніх днів також можуть відчувати, що їх не розуміють, піддають критицизму та хибним звинуваченням. “Наш священний привілей—стояти разом з Ним!”— сказав старійшина Хейлз32.
Покладатися на Господа
Коли старійшина Хейлз казав про те, що треба покладатися на Господа, він знав про що казав. Проблеми з серцем, складні операції і повторні погіршення стану здоров’я, що не дали йому звернутися з промовою під час квітневої генеральної конференції 2011 року, виснажили його фізичні сили, але поглибили його духовний зір.
Одужавши після трьох складних операцій у 2000 році, він сказав святим останніх днів: “Упродовж останніх двох років я покладався на Господа, Який викладав мені уроки смертного життя під час періодів фізичного болю, душевних мук і розмірковувань. Я зрозумів, що постійний сильний біль є чудовим освячувальним очищувачем, який приводить нас до смирення і наближає до Божого Духа”33.
Нам не потрібно протистояти випробуванням на самоті, бо ми можемо звертатися до “найкращого Піклувальника”,—навчав старійшина Хейлз34. “Час від часу, коли того бажав Господь, мене було втішено відвідуванням небесних духів, які приносили втіху і вічну впевненість в час моєї потреби”35.
Хоча ми можемо не знати, коли або як на наші молитви надійде відповідь, старійшина Хейлз свідчив, що відповідь на молитви надійде у Господній спосіб і за Його розкладом. “Деяких відповідей нам, можливо, доведеться чекати аж до прийдешнього життя. … Не відмовляймося від Господа! Його благословення є вічними, а не тимчасовими”36.
“ Я мав привілей працювати з найкращими Братами, які зараз є на цій землі”. Слова, сказані ним під час звільнення від покликання Верховного єпископа, залишалися істинними і в часи його апостольства.
Фотографія люб’язно надана Deseret News
Фотографія Стюарта Джонсона, Deseret News
Вірний послідовник
Будучи Верховним єпископом, старійшина Хейлз складав свідчення, яке є відлунням свідчення Алми молодшого. Він проголосив: “О, якби у мене був голос і сурма ангела, аби я міг сказати всім людям, що [Ісус Христос] воскрес і що Він живий; що Він—Син Божий, Єдинонароджений від Батька, обіцяний Месія, наш Викупитель і Спаситель, що Він прийшов у цей світ навчати євангелії прикладом. Його божественна місія спрямована на вас і на мене, щоб ми прийшли до Нього і Він привів нас до вічного життя”37.
У своєму першому виступі на генеральній конференції після того, як його було покликано до Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він цитував Мормона, перетворивши свідчення того пророка давнини на своє власне: “Знайте, я учень Ісуса Христа, Сина Бога. Мене Він покликав проголошувати слово Його серед Його народу, щоб вони могли мати вічне життя” (3 Нефій 5:13)38.
Протягом 40 років у якості генерального авторитета старійшина Роберт Д. Хейлз сміливо і потужно проголошував слова Спасителя у своїх промовах та своїм взірцевим життям. І він пам’ятав свою власну пораду в особистому, професійному та церковному житті: “Завдяки непохитному послуху та витерпівши до кінця, ми одного дня зможемо з честю повернутися назад у присутність нашого Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа”39.
Для святих останніх днів, які розділяють його віру в Спасителя, старійшина Хейлз не помер. Радше він повернувся додому—і зробив це з честю.