Божественне невдоволення
Мішель Д. Крейг
Перший радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок
Божественне невдоволення може спонукати нас діяти з вірою, прийняти запрошення Спасителя робити добро і смиренно віддати Йому наші життя.
Коли я навчалася у початковій школі, ми йшли додому вимощеною стежкою, яка серпантином піднімалася по схилу пагорба. Там була й інша стежка, не вимощена, і називалася “хлопчача стежка”. Хлопчача стежка була ґрунтова і йшла прямо до верхівки пагорба. Вона була коротша, але набагато крутіша. Маленькою дівчинкою я знала, що можу пройти будь-де, де можуть пройти хлопці. Що важливіше, я знала, що живу в останні дні, і що мені треба буде вміти робити важкі речі, як піонерам, і хотіла бути готовою до цього. Тому іноді я відставала від групи своїх друзів, які йшли вимощеною стежкою, знімала черевики і босоніж ішла хлопчачою стежкою. Я намагалася зміцнити свої ступні.
Як маленька дівчинка з Початкового товариства я вважала, що це допоможе мені підготуватися. Тепер я знаю інший спосіб! Замість того, щоб ходити босоніж гірськими стежками, я знаю, що можу підготувати свої ступні ходити шляхом завітів, якщо прийму запрошення Святого Духа. Бо Господь через Свого пророка закликає кожного з нас жити і піклуватися “у вищий і святіший спосіб” і “вдосконалюватися”1.
Ці пророчі заклики до дій, разом з нашим вродженим відчуттям, що ми можемо робити більше і ставати кращими, іноді створюють в нас відчуття, яке старійшина Ніл А. Максвелл назвав “божественним невдоволенням”2. Божественне невдоволення виникає, коли ми порівнюємо те, “ким ми є, [з тим,] ким маємо силу стати”3. Кожен з нас, якщо ми чесні, відчуває різницю між тим, де і ким є, і тим, де і ким хоче бути. Ми прагнемо розвинути більший особистий потенціал. У нас є ці почуття, бо ми дочки і сини Бога, які народилися зі Світлом Христа, але живемо у занепалому світі. Ці почуття приходять від Бога і викликають нагальну потребу діяти.
Нам слід вітати почуття божественного невдоволення, які закликають нас іти вищим шляхом, і в той же час розпізнавати й уникати підробки Сатани—паралізуючого розпачу. Сатана занадто часто хоче його в нас викликати. Ми можемо вирішити піти вищим шляхом, який веде нас шукати Бога та Його миру й благодаті, або ми можемо прислухатися до Сатани, який атакує нас посланнями, що ми ніколи не будемо достатньо хорошими: достатньо багатими, достатньо розумними, достатньо красивими, і взагалі нічого у нас не буде достатньо. Наше невдоволення може стати божественним—або руйнівним.
Діяти з вірою
Одна із відмінностей між божественним невдоволенням і підробкою Сатани полягає в тому, що божественне невдоволення змушує нас діяти з вірою. Божественне невдоволення—це не запрошення залишатися в нашій зоні комфорту, і воно не приводить нас до відчаю. Я дізналася, що коли я поринаю в думки про все, ким я не є, я не розвиваюся, і мені стає набагато важче відчувати Духа і прислухатися до Нього4.
Ще юнаком Джозеф Сміт гостро усвідомлював свої недоліки і переймався “благополуччя[м] [своєї] безсмертної душі”. Він сказав: “Мій розум був надзвичайно обтяжений, бо я виявив свої гріхи, … і мені хотілося лементувати через власні гріхи і гріхи світу”5. Це привело його до того, що він “серйозно замислювався і відчував великий неспокій”6. Вам це знайоме? Чи відчуваєте ви неспокій через ваші недоліки і чи обтяжують вони вас?
І Джозеф щось робив. Він розповів: “Я часто розмірковував про себе: Що ж робити?”7 Джозеф діяв з вірою. Він звернувся до Писань, прочитав запрошення в Якова 1:5 і звернувся за допомогою до Бога. Видіння, яке сталося після цього, розпочало Відновлення. Як же я вдячна за те, що божественне невдоволення Джозефа, його період неспокою і плутанини, підштовхнув його діяти з вірою.
Дійте згідно з натхненням робити добро
Світ часто використовує почуття невдоволення як причину зациклитися на собі, щоб зосередити свої думки на наших почуттях, на минулому і думках про те, ким я є, ким я не є і чого я хочу. Божественне невдоволення мотивує нас наслідувати приклад Спасителя, Який “ходив … добро чинячи”8. Коли ми йдемо шляхом учнівства, ми отримаємо духовні спонукання допомагати іншим.
Одна історія, яку я почула багато років тому, допомогла мені розпізнавати підказки Святого Духа і потім діяти за ними. Сестра Бонні Д. Паркін, колишній генеральний президент Товариства допомоги, розповіла наступне:
“Сюзан … була чудовою швачкою. Президент [Спенсер В.] Кімбол жив у [її] приході. Одного дня Сюзан побачила у нього новий костюм. Її батько недавно … привіз їй вишукану шовкову тканину. Сюзан подумала, що з тієї тканини можна пошити красиву краватку, яка би пасувала до нового костюма Президента Кімбола. Тому в понеділок вона пошила краватку. Вона загорнула її в обгортковий папір і пройшла один квартал до будинку Президента Кімбола.
На шляху до вхідних дверей вона раптом зупинилася і подумала: “Хто я така, щоб шити краватку пророку? У нього напевне їх дуже багато”. Вирішивши, що це була помилка, вона повернулася, аби піти геть.
Саме тоді сестра Кімбол відчинила вхідні двері і сказала: “О, Сюзан!”
Ніяковіючи, Сюзан сказала: “Я побачила Президента Кімбола в неділю в новому костюмі. Тато щойно привіз шовк з Нью-Йорку … і ось, я пошила йому краватку”.
Перш ніж Сюзан вимовила щось іще, сестра Кімбол зупинила її, взяла за плечі і сказала: “Сюзан, ніколи не відмовляйся від думки про благородний вчинок”9.
Мені це дуже подобається! “Ніколи не відмовляйся від думки про благородний вчинок”. Іноді, коли я відчуваю натхнення зробити щось для когось, я запитую себе, чи було то натхнення, чи лише мої власні думки. Але мені нагадують, що “те, що від Бога, запрошує і принаджує творити добро постійно; ось чому все, що запрошує і принаджує творити добро, і любити Бога, і служити Йому, надихнуто Богом”10.
Чи то викликаний прямими підказками, чи просто бажанням допомогти, добрий вчинок ніколи не марнується, бо “ніколи любов не перестає”11—і ніколи не є неправильною реакцією.
Часто це відбувається у незручний час, і ми рідко можемо осягнути вплив наших маленьких вчинків служіння. Але час від часу ми бачитимемо, що були засобами в руках Бога і будемо вдячно усвідомлювати, що те, що Святий Дух працює через нас, є виявом схвалення Бога.
Сестри, ми з вами можемо благати про те, щоб Святий Дух показав нам “усе, що [нам] слід робити”12, навіть тоді, коли наш список планів на день вже виглядає заповненим. Коли ми отримуємо натхнення, ми можемо залишити посуд в раковині чи купу нагальних справ, які вимагають нашої уваги, щоб почитати дитині, поговорити з другом, доглянути сусідських дітей або послужити в храмі. Не зрозумійте мене неправильно—я люблю складати контрольні списки, я люблю ставити галочки біля виконаних справ. Але мир приходить від знання, що бути кимось кращим не завжди означає робити більше. Якщо я реагую на невдоволення, приймаючи рішення діяти за підказками, це змінює моє сприйняття “мого часу”. І я дивлюся на людей не як на перепони, а як на мету свого життя.
Божественне невдоволення веде нас до Христа
Божественне невдоволення веде до смирення, а не до жалю до себе чи розчарування, що приходить внаслідок порівнянь, в яких ми завжди програємо. Жінки, які дотримуються завітів, відрізняються одна від одної. У них різні сім’ї, різний життєвий досвід та обставини.
Звичайно ж, усі ми не зможемо завжди відповідати нашому божественному потенціалу, і є певна істина в усвідомленні того, що самі по собі ми недостатньо хороші. Але радісна новина євангеії полягає в тому, що з благодаттю Бога ми є достатньо хорошими. З допомогою Христа ми можемо зробити все13. Писання обіцяють нам, що ми зможемо “для своєчасної допомоги знайти благодать”14.
Дивовижна істина полягає в тому, що наші слабкості можуть стати благословенням, якщо приведуть нас до смирення і змусять звернутися до Христа15. Невдоволення стає божественним, якщо ми смиренно наближаємося до Ісуса Христа з нашими недоліками, замість того, щоб віддалятися від Нього з почуттям жалю до себе.
Насправді, чудеса Ісуса часто починаються з усвідомлення потреби, нужди, невдачі або неспроможності. Пам’ятаєте хліби і риби? Кожен з авторів євангелій розповідає, як Ісус у дивовижний спосіб нагодував тисячі людей, які йшли за Ним16. Але історія починається з того, що учні побачили нестачу. Вони усвідомили, що у них лише “п’ять ячних хлібів та дві риби, але що то на безліч таку!”17 Учні були праві: у них не було достатньо їжі, але вони віддали те, що мали, Ісусу, і потім Він здійснив чудо.
Чи відчували ви, що ваших талантів і дарів недостатньо для виконання певного завдання? Я відчувала. Але ми з вами можемо віддати те, що маємо, Христу, а Він помножить наші зусилля. Того, що ви можете запропонувати—більш ніж достатньо, навіть попри ваші людські немочі і слабкості, якщо ви покладаєтеся на благодать Бога.
Істина полягає в тому, що кожен з нас—дитя Бога, і лише одне покоління відділяє кожного з нас від Божества18. І так само як Він робив це і з пророками, і звичайними чоловіками і жінками протягом віків, так само Небесний Батько має намір змінити нас.
К. С. Льюїс пояснив силу Бога змінювати так: “Уявіть, що ви живете у будинку. Приходить Бог, щоб перебудувати цей будинок. Спочатку, можливо, вам зрозуміло, що Він робить. Він встановлює, де треба, водостоки й ущільнює покрівлю, щоб вона не протікала, і т.і.; ви знали, що це все треба було зробити, тому ви й не дивуєтесь. Але ось Він починає руйнувати частини будинку так, що стає неймовірно боляче. … [Як бачите], Він будує будинок, який дуже відрізняється від такого, про який ви думали. … Ви думали, що з вас зроблять скромний, невеличкий котедж, але Він будує палац. Він має намір прийти і Сам жити там”19.
Через викупну жертву Спасителя ми можемо отримати змогу виконати завдання, які чекають на нас. Пророки навчали, що коли ми піднімаємося шляхом учнівства, ми можемо бути освячені через благодать Христа. Божественне невдоволення може спонукати нас діяти з вірою, прийняти запрошення Спасителя робити добро і смиренно віддати Йому наші життя. В ім’я Ісуса Христа, амінь.