1 Того року, коли помер цар Уззія, я також бачив Господа, Який сидів на престолі, високому і піднесеному, і Його шлейф заповнив храм.

2 Над ним стояли серафими; кожний мав шестеро крил; двома він закривав своє обличчя, і двома він закривав свої ноги, а двома він літав.

3 І один кричав до другого, і казав: Святий, святий, святий є Господь Саваот; уся земля сповнена Його славою.

4 І захиталися чопи дверей від голосу того, хто закричав, і дім сповнився димом.

5 Тоді сказав я: Горе мені! Бо я занапащений; тому що я людина нечистовуста; і я живу серед народу нечистовустого; бо мої очі бачили Царя, Господа Саваота.

6 Потім прилетів один із серафимів до мене, тримаючи в руці розжарену вуглину, яку він узяв щипцями з жертовника;

7 І він приклав її до моїх уст та й сказав: Ось це торкнулося твоїх уст; і твоє беззаконня відібрано, і твій гріх спокутуваний.

8 Також я чув голос Господа, Який казав: Кого пошлю Я, і хто піде для Нас? Тоді я сказав: Ось я; пошли мене.

9 А він сказав: Іди і скажи народові цьому—Чуєте ви дійсно, але вони не розуміли; і бачите ви, але вони не сприймали.

10 Зроби серце цього народу грубим, і зроби їхні вуха тяжкими, і закрий їм очі—щоб вони не бачили своїми очима, і не чули своїми вухами, і не розуміли своїм серцем, і не були наверненими і не були зціленими.

11 Тоді спитав я: Господи, як довго? А він відповів: Доки міста не будуть спустошені, без жодного жителя, а будинки без жодної людини, і земля повністю занедбаною;

12 І Господь віддалив людей, тому що буде велика самотність посеред землі.

13 Але все ж таки залишиться десята частина, і вони повернуться, і будуть поглинуті, як липа або дуб, чия суть залишається в них, коли вони скидають листя; отже, священне насіння буде їхньою суттю.