Бути чесною з собою—і з Богом
Автор живе в штаті Юта, США.
Моя гордовитість заважала прийняти догану єпископа як істину, але хіба я могла сперечатися зі Святим Духом?
Десь посередині терміну служіння на місії нам з напарницею стало важко працювати з провідником місіонерської роботи в нашому приході. Було багато непорозумінь, тож ми вирішили поговорити з єпископом, аби зрозуміти, що ж нам робити. Глибоко в душі я сподівалася, що єпископ просто поговорить з ним і залагодить нашу проблему.
Але натомість єпископ сказав мені, що я гордовита і надто критикую інших. Я пішла додому розчарована, відчуваючи, що мене не зрозуміли—як він так міг про мене сказати? Чи він хоч трохи думав про те, як нам нелегко ділитися євангелією?
Коли ми йшли, я виливала свої почуття напарниці. Але раптом на думку спала фраза: “Винуваті вважають істину тяжкою” (1 Нефій 16:2). Я зупинилася посеред дороги. Було очевидно, що думка прийшла від Духа. Моя гордовитість, можливо, заважала мені прийняти догану єпископа як істину, але хіба я могла сперечатися зі Святим Духом?
Я була винувата, і Бог дав мені про це знати.
Відкинути самовиправдання
У той же час існувала велика спокуса не зважати на те, що я робила неправильно. “Нікому з нас не подобається визнавати, що … ми відхиляємося від правильного курсу,—погоджується старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.—Відповідно, коли ми все ж таки оцінюємо своє життя, ми дивимося крізь фільтр упереджень, виправдань та історій, які ми розповідаємо собі, щоб виправдати негідні думки та вчинки”1.
У моєму випадку я переконала себе, що скаржилася заради успіху місіонерської роботи в нашому районі. І замість того, щоб прийняти вірне служіння провідника місіонерської роботи нашого приходу—недосконале, як я вважала,—я раптом побачила, що була невдячною, нетерплячою і, відверто кажучи, недоброю. Завдяки спонуканням Духа я змогла побачити свої вчинки такими, якими вони насправді були.
Перевірка духовної реальності
Отримати таку сувору догану від Духа було болісно, але то був найкращий шлях. Це змусило мене усвідомити, що я маю бути чесною з собою, коли йдеться про недоліки.
Я по собі знала, що Дух може бути найкращим союзником у цьому процесі. Я відчула, що старійшина Ларрі Р. Лоуренс, сімдесятник, звертався безпосередньо до мене, коли запрошував членів Церкви “смиренно постав[ити] Господу таке запитання: “Що заважає моєму розвитку?’ … Якщо ви щирі,—казав він,—то невдовзі отримаєте чітку відповідь. Це буде одкровення, призначене саме для вас”2. Я знала, що мала силу не лише отримувати спонукання стосовно своїх слабкостей, але й також виправляти їх.
Від слабкості до сили
Зі свого досвіду я навчилася, що “якщо [мої] слабкості та недоліки залишаються прихованими у тіні, тоді викупительна сила Спасителя не може зцілити їх і перетворити їх на сильне”3.
Однак, якщо я достатньо смілива, щоб визнати себе недосконалою і смиренно зізнатися у своїх слабкостях, Бог може допомогти мені перетворити їх на силу за допомогою Його благодаті (див. Eтер 12:27, 1 Петра 5:5).
Зрештою, чесно визнавати свої слабкості—тобто бачити себе такими, якими ми є,—це перший крок на шляху до позитивних змін. Якщо я продовжуватиму бути чесною і прагнути скерування від Духа, то Небесний Батько допоможе мені знати, що необхідно змінювати в житті. І якщо я покладаюся на Ісуса Христа, Його Спокуту і Його очищувальну силу, то побачу покращення у своєму житті.
Хоча було неприємно визнавати свої помилки у ту мить догани, я знала, що коли приймаю рішення бути смиренною і чесною з собою та Богом, я щасливіша і краще ставлюся до себе. Я знаю, що попри свої недоліки, маю божественну цінність для свого Небесного Батька—однак Він очікує, що я буду вдосконалюватися. Силою Його Сина Ісуса Христа і завдяки щирому покаянню я можу вдосконалитися більше, ніж коли-небудь мріяла.