Шукайте світла, перебуваючи в темряві
Я відчувала страх і не знала, що робити далі, але Небесний Батько знав, що мені потрібно.
Кілька років тому ми з друзями подорожували до Ірландії. У нашій групі я була водієм. Спочатку я побоювалася, що мені буде важко їздити в чужій країні з лівостороннім рухом, тому була здивована, що керувати автомобілем виходило так легко. Втім не раз під час поїздки я відчувала страх, коли їхала вузькими, вибоїстими й звивистими дорогами.
Так було до того дня, коли ми мали повертатися додому.
Ми відлітали дуже раннім рейсом, тож шестеро моїх друзів і я, ще зовсім сонні, сіли в машину о четверті ранку. Приблизно за годину я залишилася єдиною, хто не спав. Дощило, було тихо й дуже темно, і, їдучи, я відчувала неймовірний страх, тому що не дуже чітко бачила дорогу перед собою. Я розуміла, що в моїх руках шестеро безцінних життів. Я хотіла зупинитися й почекати, доки погода не зміниться на краще, але ж не могла, тому що ми пропустили б рейс.
У пошуках світла
Мій страх наростав, і я зробила єдине, що тільки могло прийти мені на думку: я почала молитися.
Я сказала Небесному Батьку, як мені страшно, і попросила Його допомогти нам безпечно дістатися в аеропорт. Але дощ, здавалося, посилився.
І ось коли я готова була розридатися й відчувала, що не можу вже їхати далі, з нізвідки з’явилася ціла вулиця з ліхтарними стовпами, які освітили мені шлях. Я відразу ж подумала про Спасителя і те, як багато світла Він приносить у моє життя. У мене не було сумнівів, що Він і Небесний Батько пам’ятають про мене, тому що відчувала Їхню лагідну милість.
Вони побачили мої сльози і за якісь кілька секунд світлом осушили їх на моєму обличчі.
Знову відчувши впевненість, я продовжувала їхати. Але буквально за кілька секунд (або ж так мені здалося) я раптово знову опинилася в темряві, а світло зникло позад мене. На щастя, через те відчуття впевненості, яке я відчула завдяки ліхтарним стовпам, темрява вже не здавалася мені такою жахливою.
І так відбувалося протягом усієї поїздки. Кожного разу, коли страх починав мене переповнювати і я була готова знову розридатися перед Небесним Батьком, з’являлося світло, що допомагало мені їхати далі. І нарешті ми доїхали до аеропорту.
Ми завжди можемо звертатися до Христа
Цей випадок нагадує мені наш шлях, який ми проходимо в житті. Час від часу ми стикаємося з нашими власними дощами, темрявою, страхами, невідомими шляхами й самотністю. У деякі моменти нам здається, що рухатися далі неможливо, що світло до нас не дістає, що ми ні на що не здатні або ж ніхто не розуміє темряву, в якій ми опинилися. Але я хочу поділитися з вами власним свідченням: завжди є Хтось, Хто нас розуміє.
Це—Ісус Христос. “Світло й життя світу” (3 Нефій 9:18). Він Той, Хто страждав особисто за кожного з нас. Він знає вас, і Йому відомо про ваші страхи. І Його руки простерті до вас, готові допомогти вам.
Кожного разу, коли ми опиняємося в темряві—через наш власний вибір, дії інших людей або просто через обставини, які не можемо контролювати,—ми можемо звернутися до Нього. І Він дасть нам світло. І хоча це світло не завжди з’являється миттєво, як це було під час моєї поїздки через Ірландію, Ісус Христос завжди залишається з нами й дає нам силу, яка нам потрібна, щоб продовжувати рухатися до цього світла.
У найтемніший час мені було надано можливість покладатися на надію та віру. Мені нагадали, що я не одна і що з Ним я можу подолати все, що з’явиться в мене на шляху. Старійшина Тімоті Д. Дайчес, сімдесятник, засвідчив на генеральній конференції в квітні 2021 року, що “зміцнюючи нашу віру у Христа, ми отримуємо все більше світла, доки воно не розсіє всю темряву, яка, можливо, зібралася навколо нас”1.
Я запрошую вас поглибити свою віру в Спасителя й довіру до Нього. Він надішле світло у ваше життя саме в тому вигляді, в якому воно вам потрібне. І він здатний розсіяти будь-яку темряву, що зібралася навколо вас. Як нагадує нам старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”2.
Усе, що нам потрібно,—звернутися до Нього.