Подолання духовної безцільності — що робити далі?

Дієго Торрес

Коли ми наближаємося до Ісуса Христа, ми ніколи не втрачаємо цілі.

Я відчув радість, ставши дорослим. Я був готовий будувати таке життя, про яке завжди мріяв. Я відслужив місію в Бразилії, а після повернення додому навчався в університеті. Я здобув ступінь, знайшов хорошу роботу і намагався жити, як учень Христа.

І я все ще перебуваю на цій стадії життя. Просто роблю все можливе, аби йти за Ним.

Я такий вдячний за можливості й благословення, які вже мав. Однак, озираючись назад, я бачу, що уклав усі завіти, які досі міг укласти (окрім шлюбу) і маю певні здобутки, які планував мати, проте іноді я відчуваю, ніби гальмую — я не знаю, як розвиватися, особливо духовно.

Я помітив, що це також стосується молодих людей у моєму оточенні. Дехто з них відійшов від Церкви, тому що відчули безцільність або стикнулися з невиправданими очікуваннями. Їхні вчинки збільшували перелік запитань, які я мав у житті.

Утім наразі моїми найбільшими запитаннями до Небесного Батька є такі: Як подолати це почуття духовної безцільності? Що я маю робити тепер?

Вирішуючи ці питання, я засвоїв кілька важливих істин, які допомогли мені зорієнтуватися в цей час невизначеності.

Не дозволяйте відволіканням вибити вас із колії

У періоди, коли я не знав, що робити далі або на що сподіватися, я помітив, як відволікання світу можуть легко взяти верх над духовністю. Сестра Ребекка Л. Крейвен, друга радниця в генеральному президентстві Товариства молодих жінок, сказала: “Світ перевантажений відволіканнями, які можуть ввести в оману навіть вибраних, змушуючи їх недбало дотримуватися своїх завітів”¹.

Я бачив, як деяким молодим людям важко зберегти свідчення після повернення з місії. Я також бачив, як деякі досягали таких важливих етапів, як закінчення університету або укладання шлюбу, і відходили від того, що є найважливішим, тому що не залишали в розпорядку свого повсякденного життя місця для євангелії Ісуса Христа.

Я також мав духовні злети й падіння. Іноді буває важко знайти мотивацію і не лінуватися підтримувати духовні звички, особливо коли певні благословення не настають так швидко, як я сподівався. Я завжди хочу розвиватися і покращуватися — я не хочу бути духовно бездіяльним. Але іноді здається, що я просто безцільно пливу за течією.

Утім, коли я кожного дня приділяю час для Небесного Батька та Ісуса Христа, особливо в тому, що є малим і простим (див. Алма 37:6), то відчуваю втіху й стабільність, які приносить мені Його євангелія, навіть у такому нестабільному світі.

Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Я благаю вас: нехай Бог буде понад усе у вашому житті. Приділіть Йому належну частку свого часу. Якщо ви це зробите, то помітите, як це вплине на ваш позитивний духовний ривок”². Коли я свідомо кожного дня приймаю рішення мати віру в Ісуса Христа і приділяти час тим духовним звичкам, які поєднують мене з Ним, я згадую свої визначні духовні моменти і маю оновлене відчуття мети, надії на майбутнє та віру.

Прагнути хорошого впливу

Ще один період, коли здавалося, що я втратив ціль, настав під час останнього року в університеті. Життя було нелегким. Тривала пандемія, тож я був у депресії, сидячи вдома і закінчуючи навчання. Мені не вистачало в житті спрямування і спілкування.

Іноді мені було навіть важко відвідувати церкву. Я часто змушував себе сповзти з ліжка в піжамі і слухати онлайн причасні збори, тому що це все на що я був здатен.

У той похмурий період я звернувся до сім’ї та друзів і розповів, яким безцільним та депресивним є для мене життя. Я не відчував жодної надії на майбутнє і не знав, чим усе обернеться. І саме тоді вони сказали мені, що вони за мене моляться і підтримують, хоча й знаходяться далеко.

Коли я звертався до рідних, які мають велику віру, і коли я молився Небесному Батькові, маючи лише іскорку духовної мотивації, то відчував підтримку, турботу й любов.

Я помітив, що коли надто зосереджуюся на тому, що не здійснилося, на сумнівах чи на труднощах, моя віра стає хиткою. Я перестаю бачити благословення у своєму житті. Але якщо я активно занурююся у хороші справи: читаю патріарше благословення, слухаю виступи з генеральної конференції і знаходжу час для близьких, які мають на мене позитивний вплив, я більше зосереджуюся на дивовижних змінах, які приносить у моє життя євангелія Ісуса Христа.

Навіть якщо іноді ви не маєте чіткого бачення свого шляху або все іде не так, як ви планували, є ще багато хорошого у вашому житті й багато можливостей відкривається, щоб допомогти вам рухатися шляхом завітів. Завжди є що вивчати, завжди є куди зростати, особливо духовно. Просіть Небесного Батька дати вам спрямування. Він допоможе вам шукати і знаходити хороший вплив і можливості для зростання та навчання, які є повсюди навколо вас (див. Уложення віри 1:14).

Продовжуйте докладати зусиль

Наша особиста духовність іноді може йти хвилями — то вгору, то вниз. Іноді ми відчуваємо, що наша віра міцна і ми маємо радість від євангелії. Але іноді нам буває важко зрозуміти, що робити далі. Буває важко, коли настають труднощі, виникають питання або благословення не приходять вчасно, особливо коли ми робимо все можливе, щоб жити за євангелією. У такі важкі часи я часто бачу, як люди обирають один з двох шляхів: один з них веде до Спасителя, а інший — ні.

Я іноді порівнюю ці два моменти з історією про Мойсея і мідяного змія (див. Числа 21:8–9). Коли ізраїльтяни втратили надію, що зціляться після укусів отруйних змій, Мойсей дав їм легкий спосіб спастися: просто поглянути на мідяного змія, який символізував Єгову. Оце і все, що треба було робити. Просто поглянути і жити. Але так багато з них вирішили цього не робити і загинули. (Див. 1 Нефій 17:41).

Ця історія наводить мене на думку про те, що й ми несемо отруйний тягар розчарувань і образ через невиправдані сподівання, в той час як ліки знаходяться прямо перед нами!

Якщо ми хочемо відчути надію, мир і віру в майбутнє, — головне просто дивитися на Ісуса Христа (див. Геламан 8:14–15; Іван 3:14–17).

Я завжди суворо критикував себе за помилки. Але оскільки я дійсно хотів більше дізнаватися про Небесного Батька та Ісуса Христа і вірити в Них, я знаю, що завжди можу у важкі часи розраховувати на Них, коли необхідне прощення, зростання і зцілення. Я знаю, що коли звертаюся до Них у молитві, вивчаючи посібник За Мною Йдіть, проводячи час у храмі та звеличуючи своє покликання, то маю відчуття вдячності й оновлення.

Якщо я Їх шукаю, то бачу євангелію Ісуса Христа такою, як вона є: прихистком, де є втішення, безпека і зцілення від змій світу.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, з любов’ю свідчив: “Справжн[ьої] яскрав[ості] надії”, яка виникає від любові до Бога і до всіх людей, — саме цього ми бажаємо для вас… Цю яскраву надію буде супроводжувати беззаперечний шепіт про те, що Бог любить вас, що Христос є вашим Заступником, що євангелія істинна. Ця яскравість надії буде нагадувати вам, що в євангелії завжди, — щодня, щогодини, — є новий шанс, нове життя, новий рік. Яке чудо! Який дар! Завдяки дару Христа найкраще в житті належить нам, якщо ми неухильно продовжуємо вірити, старатись і сподіватись”³.

Ідіть до Христа

Молоді роки супроводжуються змінами, в них багато непевності й так, іноді навіть несправджених очікувань. Але євангелія Ісуса Христа є завжди певною і завжди незмінною. А обіцяння, дані Ним і Небесним Батьком, — незмінні, якщо ми не сходимо зі шляху завітів. Іноді у світі буває важко постійно зосереджуватися на Христі. Але кожен крок, який наближає нас до Нього, — це прогрес. Коли ми рухаємося до Христа, ми не бредемо безцільно — ми рухаємося до надії, миру і радості.

Автор живе у Манчестері, Англія.