Жити з метою: важливість “справжнього наміру”
Рендалл Л. Рідд
Другий радник у генеральному президентстві Товариства молодих чоловіків
Вечір з братом РендалломЛ. Ріддом Всесвітній духовний вечір для дорослої молоді • 11 січня 2015 р. • Університет Бригама Янга–Айдахо
Яка чудова нагода бути з вами сьогодні. Для мене і моєї дружини дуже велика честь бути тут цього вечора. Мені здалося цікавим, що мій телефон знав, що за розкладом я мав сьогодні здійснити цю подорож у Рексбург. Він підказав мені якою буде погода і запропонував список готелів і ресторанів у цьому місті. Мій телефон навіть повідомив мені про багато цікавих заходів, які можна було б відвідати у Рексбурзі цими вихідними.
Так! А зараз, ось що я думаю про це---в цьому списку цікавих заходів не було мого виступу. Мені здається, саме з цього ви можете дізнатися, наскільки “розумний” цей смартфон!
Хоча ваш смартфон і не радив вам цього, кожен з вас зробив вибір провести годину вашого часу зі мною цього вечора---годину, яку вам ніколи не повернути. Тому я відчуваю велику відповідальність зробити так, щоб вона була того вартою. Але я також знаю, що мої слова не настільки важливі у порівнянні з тим, чого вас навчає Дух, і що цінність цього залежатиме від вашої рішучості діяти за цими спонуканнями.
Думаю ви погодитеся зі мною щодо того, якою чудовою для життя є ця доба. Соціологи назвали моє покоління бебі-бумерами, хоча цей термін більше же навряд чи можна застосувати до нас; вони назвали наступне покоління---поколінням Х, і вони назвали вас---поколінням Y (тобто поколінням допитливих), або поколінням тисячоліття. Знані тим, з якою легкістю ви користуєтеся технологіями і настільки добре опанували соціальні медіа, ви розумніші та набагато освіченіші за попередні покоління. Завдяки цим якостям ви не лише є надзвичайно цінними в сучасному суспільстві, але й також у виконанні Господньої роботи.
У вас є більше можливостей для вибору і більше нагод, ніж будь-коли раніше. Подібно до дуже багатьох речей у житті, це водночас є благословенням і прокляттям. Дуже багато доводиться вибирати і страх помилитися під час прийняття рішень часто веде до паралічу прийняття рішень, який є одним з викликів для вашого покоління. Набагато складніше зосередитися, ніж будь-коли раніше! Що стосується технологій, то як тільки ви купуєте щось, є вірогідність того, що ця річ стане вже застарілою невдовзі після того, як ви вийдете з магазину. Дуже багато людей бояться віддавати чомусь перевагу, оскільки ставлять під сумнів, чи не має кращого вибору десь за рогом. Тож вони чекають, і це завершується тим, що вони так і не роблять свій вибір. І в цьому пасивному стані вони є легкими цілями для всього, що відволікає. Протиотрутою до цього, брати і сестри, є те, про що я збираюся говорити цього вечора---жити з метою: важливість справжнього наміру.
I. Мета
Уявіть на хвилинку, що ви в рятувальному човні в океані, і немає нічого, крім хвиль, що перекочуються повсюди, так далеко, як тільки може бачити око. На човні є весла, але в якому напрямку ви попрямуєте? Тепер уявіть, що ви ледь побачили землю. Тепер ви знаєте, в якому напрямку вам слід плисти. Чи не дало вам те, що ви побачили землю, як мотивацію, так і мету? Люди, у яких немає чіткого відчуття мети, дрейфують. Дрейфувальники дозволяють хвилям світу вирішувати, куди вони прямують.
Лев Толстой
Життя великого російського письменника Льва Толстого, автора Війни і миру, ілюструє цю думку. У Льва Толстого була бурхлива юність. Його батьки померли, коли йому було приблизно 13 років. Навчений своїми старшими братами пиячити, грати в азартні ігри та мати випадкові статеві стосунки, Лев не дуже старанно переймався своєю освітою. У віці 22 років він почав відчувати, що в його житті бракує справжньої мети і він написав у своєму щоденнику: “Я живу як тварина”. Два роки потому він написав: “Мені 24 роки і я все ще не зробив нічого”. Невдоволення Толстого спонукало його розпочати довічний пошук, щоб знайти, переважно шляхом спроб і помилок, мету свого життя—те саме чому. Незадовго до своєї смерті у віці 82 років він написав висновок у своєму щоденнику: “Повнота сенсу і радості у житті” … полягає в пошуку досконалості та розумінні Божої волі”1—і, я додам: у виконанні Божої волі.
Кажуть, що “два найважливіші дні у вашому житті---це день, коли ви народилися, і день, коли ви з’ясували, чому” ви родилися2. Оскільки у нас є євангелія, нам не треба витрачати все своє життя на спроби відкрити для себе його мету. Натомість ми можемо зосередитися на здійсненні цієї мети.
У Матвій 5:48 ми читаємо: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!”
Я думаю, кожному з нас притаманне внутрішнє прагнення до вдосконалення. Але оскільки всі ми припускаємось помилок, багато з нас переконані, що мета стати досконалими є недосяжною. І так воно й було б, якби не Спокута. Жертва нашого Спасителя уможливлює досягнення досконалості: “Так, прийдіть до Христа, і вдосконалюйтеся в Ньому, і відриньте від себе всю безбожність; і якщо ви відринете від себе всю безбожність і любитимете Бога з усією вашою могутністю, розумом і силою, тоді Його благодаті буде достатньо вам, щоб через Його благодать ви могли бути досконалими в Христі” (Мороній 10:32; курсив додано).
Наш Спаситель дав нам надію, яка надихає нас стати подібними до нашого Небесного Батька. Вам відомо, подібно до того, як відкрив це для себе Лев Толстой, що є радість у подорожі до досконалості. У вашому житті з’являється велична мета, коли ви робите особистим квестом дотримуватися волі Господа.
Старійшина Тед Р. Каллістер спитав: “Чому настільки важливо мати правильне бачення цієї божественної долі благочестя, про яку так ясно свідчать Писання та інші свідки? Оскільки зі збільшенням чіткості бачення поглиблюється мотивація”3.
Місія
Коли я був молодим чоловіком, я майже вирішив не їхати на місію. Після року навчання в коледжі та року служіння в армії у мене була хороша робота рентгенлаборантом у місцевому шпиталі. Одного дня лікар Джеймс Пінгрі, один зі шпитальних хірургів, запросив мене на обід. Під час нашої розмови лікар Пінгрі дізнався, що я не планую служити на місії, і він запитав, чому ні? Я сказав йому, що мій вік був трохи старшим і, ймовірно, було надто пізно. Він сказав мені, що то не дуже вагома причина і що він вирушив служити на місії після завершення медичного університету. Потім він особисто свідчив про важливість своєї місії.
Його свідчення дуже вплинуло на мене. Воно змусило мене молитися, як я ніколи не молився раніше---зі справжнім наміром. Я міг подумати про безліч причин, щоб не їхати на місію: я був сором’язливим---настільки сором’язливим, що сама думка про необхідність зробити виступ на причасних зборах перед від’їздом, була достатньою причиною, щоб не їхати. У мене була робота, яка мені подобалась. У мене була можливість отримати стипендію і я втратив би цю нагоду після місії. І, найголовніше, у мене була дівчина, яка чекала на мене, поки я служив в армії, і я знав, що вона не чекатиме ще два роки! Я молився і молився, щоб отримати підтвердження того, що мої причини були вагомими і що я був правий.
На моє розчарування я не міг отримати легкої відповіді так або ні, на яку сподівався. Тоді у мене виникла думка: “Що Господь хоче, щоб ти робив?” Я мав визнати, що Він хотів, щоб я служив на місії і це стало вирішальною миттю у моєму житті. Чи збирався я робити те, що я хотів би робити, або ж виконувати волю Господа? Буде добре, якби ми всі часто ставили собі це запитання. Яка це чудова звичка, яку варто опанувати кожному з нас у юні роки нашого життя. Багато разів у нас було ставлення: “Я піду, куди Ти звелиш мені йти і буду робити те, що мені повелиш, любий Господь---якщо саме туди я сам хочу йти і якщо саме це я хочу робити”.
На щастя, я вибрав служіння на місії і був призначений трудитися у Мексиканській Північній місії. Щоб задовольнити цікавість, яку дехто з вас може відчувати,---я можу сказати вам, що моя дівчина не чекала на мене, але я все одно одружився з нею! Вона є одним з найвеличніших благословень у моєму житті. Знаючи, що мета нашого життя стати подібними до нашого Небесного Батька, я відкрив для себе, що немає кращого університету, ніж одружитися і мати сім’ю, щоб навчати нас Божій любові до Його дітей. Знаючи все, що я знаю, якби я був вами, то зробив би все можливе, щоб потрапити до цього університету. Я розумію, що відкритий прийом на навчання починається просто зараз.
II. Справжній намір
Коли наш син тільки-но навчався говорити, у нього була невтамовна цікавість. У його обмеженому словарному запасі його улюбленим словом було: “Чому?” Якщо я казав: “Настав час готуватися, щоб йти до ліжка”, він відповідав: “Чому?”
“Я збираюся на роботу”.
“Чому?”
“Давайте помолимося”.
“Чому?”
“Час іти до церкви”.
“Чому?”
О, як було приємно---ті перші 500 разів, коли він це промовив. Але навіть після того, як приємність стала вже звичною і запитання стало трохи дошкуляти, я був вдячним за часте нагадування про те, що слід дізнаватися, чому саме я робив (буквально) все, що робив.
Я не впевнений, чи є значний сенс у літері Y, як назві для вашого покоління, але, думаю, важливо думати про себе, як про покоління допитливих. У сьогоднішньому світі важливо усвідомлювати чому ви робите те, що робите.
Жити зі справжнім наміром означає розуміти “чому” і усвідомлювати мотиви, що лежать в основі ваших дій. Сократ сказав: “Недосліджене життя не гідне того, щоб його прожити”4. Замисліться над тим, як ви витрачаєте свій час і регулярно ставте собі запитання “Чому?” Це допоможе вам розвинути здатність бути далекоглядними. Набагато краще дивитися вперед і запитувати себе: “Чому я це робитиму?”, ніж озиратися назад і казати: “Чому, о, чому я це зробив?” Якщо єдиною причиною для цього чому є те, що цього від вас прагне Бог, тоді це достатня причина.
Зірочки
Я пізнав важливість справжнього наміру, коли був юним студентом семінарії. Наш учитель дав нам завдання читати Книгу Мормона. Щоб відстежувати наші досягнення, він підготував таблицю зі списком наших прізвищ, розташованих вертикально з одного боку, і назвами книг, розташованих горизонтально зверху. Щоразу, коли ми прочитували книгу, біля нашого імені ставилася зірочка. Спочатку я не докладав багато зусиль на читання і невдовзі побачив, що все більше і більше відстаю. Спонуканий відчуттям збентеження і своєю внутрішньою схильністю до змагань, я почав читати. Щоразу, коли я отримував зірочку, мене сповнювали хороші почуття. І чим більше зірочок я отримував, тим більше зростала моя мотивація читати---між уроками, після школи, у будь-яку вільну хвилину.
Це була б чудова історія, якби я міг сказати вам, що я завершив читати її першим у класі---але цього не сталося. (Хоча, до речі, я був і не останнім). Але чи відомо вам, що я отримав завдяки читанню Книги Мормона? Я знаю, що ви думаєте про “свідчення”, так? Але я його не отримав. Я отримав зірочки. Я отримав зірочки, оскільки це було тим чому, заради якого я читав. Це було моїм справжнім наміром.
Мороній висловився дуже ясно, коли описав, як з‘ясувати, чи Книга Мормона є істинною: “І коли ви отримаєте їх, я б хотів закликати вас, щоб ви запитали у Бога, Вічного Батька, в ім‘я Христа, чи не істинні вони; і якщо ви питатимете з щирим серцем, із справжнім наміром, маючи віру в Христа, Він явить вам правду про це силою Святого Духа” (Мороній 10:4; курсив додано).
Озираючись назад, я можу бачити, що Господь був абсолютно справедливим до мене. Чому я мав очікувати знати щось інше, ніж те, чого шукав? Я дійсно ніколи не зупинявся і не запитував себе, чому я читав Книгу Мормона. Я дрейфував, дозволяючи мирській мотивації скеровувати мене, лише щоб дізнатися, що я прочитав правильну книгу з неправильної причини. Справжній намір---це робити щось правильне з правильної причини.
І лише через кілька років потому, коли я прагнув вирішити, їхати мені на місію чи ні, я прочитав Книгу Мормона зі справжнім наміром. Якщо я збирався провести два роки, виголошуючи свідчення про цю книгу, мені спочатку потрібно було мати свідчення.
Я знаю, що Книга Мормона виконує свою божественну мету---свідчити про життя і місію Ісуса Христа,---оскільки я прочитав її зі справжнім наміром.
Притча про апельсини
Я хотів би поділитися з вами сучасною притчею, яку я назву “Притчею про апельсини”. Коли ви будете слухати, подумайте про те, чого ця історія навчає вас про силу справжнього наміру.
Жив один юнак, якому дуже кортіло працювати в одній компанії, оскільки там добре платили і вона була дуже престижною. Він підготував своє резюме і пройшов кілька співбесід. Зрештою його прийняли на роботу. Тоді він зосередився на наступній цілі---стати начальником відділу, бо це ще більш престижно і більше платять. Тож він виконував надані йому завдання. Іноді вранці він приходив рано і затримувався допізна, щоб його головний начальник бачив, як він працює довгі години.
Минуло п’ять років і стала вільною посада начальника відділу. Але, на велике розчарування юнака, це підвищення дали іншому працівнику, який пропрацював у компанії лише шість місяців. Юнак дуже розлютився. Він пішов до свого головного начальника і зажадав пояснення.
Мудрий начальник сказав: “Перш, ніж я відповім на твої запитання, чи не міг би ти зробити для мене одну послугу?”
“Так, звичайно”,---сказав працівник.
“Чи не міг би ти сходити в магазин і купити кілька апельсинів? Вони потрібні моїй дружині”.
Юнак погодився і пішов до магазину. Коли він повернувся, начальник спитав: “Апельсини якого сорту ти купив?”
“Я не знаю,---відповів юнак.---Ви просто сказали купити апельсинів і це апельсини. Ось вони”.
“Скільки вони коштували?”---запитав начальник.
“Я не можу точно сказати,---почув він у відповідь.---Ви дали мені 30 доларів. Ось ваш касовий чек, а ось ваша решта”.
“Дякую тобі,---сказав начальник.---А зараз, будь ласка, сідай і уважно слухай”.
Тоді начальник покликав працівника, який отримав підвищення, і попросив його виконати таке ж саме завдання. Той охоче погодився і пішов до магазину.
Коли він повернувся, начальник спитав: “Апельсини якого сорту ти купив?”
“Знаєте,---відповів він,---у магазині їх було багато різновидів—сорти “Навель”, “Валенсія”, червоні апельсини, мандарини та багато інших, і я не знав які з них купити. Але я пам’ятав ваші слова, що апельсини потрібні вашій дружині, то ж я зателефонував їй. Вона сказала, що готує вечірку і збирається зробити апельсиновий сік. Тоді я запитав у продавця, з яких серед усіх цих апельсинів можна зробити найкращий апельсиновий сік. Він сказав, що апельсини сорту “Валенсія” дуже солодкі та соковиті, то ж я їх і взяв. По дорозі на роботу я заніс їх вам додому. Ваша дружина була дуже задоволена”.
“Скільки вони коштували?”---запитав начальник.
“Знаєте, це було ще однією проблемою. Я не знав скільки їх слід купити, тому ще раз зателефонував вашій дружині та запитав її про те, скільки гостей вона очікує. Вона сказала: 20. Я запитав у продавця, скільки апельсинів знадобиться, щоб вичавити сік на 20 персон, і це було багато. Тоді я запитав у продавця, чи може він зробити для мене оптову знижку, і він зробив! Ці апельсини зазвичай коштують 75 центів за штучку, але я платив лише по 50 центів. Ось ваша решта і касовий чек”.
Начальник усміхнувся і сказав: “Дякую тобі; ти можеш іти”.
Він подивився на юнака, який спостерігав. Юнак підвівся, знизав плечима і сказав: “Я розумію, що ви маєте на увазі”, і сумно пішов з офісу.
У чому полягала різниця між цими двома юнаками? Їх обох попросили купити апельсини і вони це зробили. Ви можете сказати, що один зробив більше, або був більш ефективним чи приділив більше уваги дрібницям. Але найважливіша різниця була пов’язана зі справжнім наміром, а не формальним виконанням справи. Мотивом першого юнака були гроші, посада та престиж. Другого юнака спонукало сильне прагнення догодити своєму роботодавцю і внутрішнє зобов’язання бути якомога кращим працівником---і результат був очевидним.
Як ви можете застосувати цю притчу до свого життя? Як можуть відрізнятися ваші зусилля у вашій сім’ї, в школі, на роботі та в Церкві, якщо ви завжди будете прагнути догодити Богові та виконувати Його волю, мотивовані вашою любов’ю до Нього?
III. Застосування
Уникати того, що відволікає—важливість зосередження
Як багато разів, коли ви сідали за комп’ютер, щоб виконати домашнє завдання або доручення по роботі, раптом на екрані з’являлась реклама чогось, що ви недавно шукали в магазинах? Тоді, роздивляючись пропозиції інтернет-магазинів, ви помічаєте, що кілька з ваших друзів знаходяться он-лайн, тож ви починаєте спілкуватися з ними в чаті. Потім ви отримуєте повідомлення про те, що хтось з ваших друзів щось розмістив на Фейсбуці, і вам варто лише подивитися, що ж воно є. Перш, ніж ви усвідомите це, ви вже згаяли цінний час і забули чому спочатку сіли за комп’ютер. Як часто ми відволікаємося саме тоді, коли повинні були б діяти. Те, що відволікає, краде у вас час, який можна було б інвестувати у добрі справи. Здатність зосереджуватися допомагає нам уникати того, що відволікає.
Я знаю, що вам подобається проходити тести. Тому сьогодні я запропоную вам швидкий тест, щоб перевірити вашу здатність зосереджуватися. Ви побачите дві команди: одна вдягнена у біле, а інша в чорне. Вони будуть передавати одне одному баскетбольний м’яч, і я хочу, щоб ви просто рахували, яку кількість передач робить команда в білому.
[Демонстрація відеофрагменту з тестом на уважність.]
Скільки передач ви нарахували?
Підніміть руку, якщо ви нарахували 19 передач. Хто нарахував 20? Хто 21? Хто нарахував 22?
Правильна відповідь: 21.
Усі, хто дав правильну відповідь---21, підніміть руку. Тримайте руку піднятою, якщо ви також побачили як літня жінка йде по підлозі вперед, а потім задкує. Тепер тримайте руку піднятою, якщо ви бачили як ніндзя зайняв місце одного з гравців у чорному. Чи помітили ви, як гравці команди в чорному вдягнули капелюхи?
Давайте зараз подивимося ще раз і зверніть увагу на те, чого ви не помітили першого разу.
[Було повторно показано відеофрагмент з тестом на уважність.]
Ми згодом поділимося з вами цим відеофрагментом через соціальні медіа.
Наше зосередження у житті є дуже важливим. Як показав цей тест, ми зазвичай знаходимо те, чого шукаємо. Або, як про це сказано у Писаннях: “Шукайте---і знайдете” (Лука 11:9).
Якщо ми зосереджені на речах цього світу, ми можемо не помітити цілий духовний світ навколо нас. Ми можемо бути не в змозі розпізнати духовні підказки, які Святий Дух готовий нам дати, щоб скерувати наше життя і благословити інших. Натомість, якщо ми зосереджуємося на духовному і на тому, що “чеснотне, чудове, славнозвісне, гідне похвали” (Уложення віри 1:13), тоді зменшується вірогідність того, що ми зійдемо на манівці через спокуси і відволікання, що йдуть від світу. Найкращий спосіб уникнення відволікань, це чітко зосередити нашу увагу на нашій меті та завзято займатися доброю справою. Будьте обережні зі своїм зосередженням---не гайте часу, зосередившись на тому, щоб залізти на гору, лише для того, щоб дізнатися, що ви залізли не на ту гору.
Сила малого і незначного
Через тридцять п’ять років після того, як я “відкоригував своє зосередження” і вирішив служити на місії, мій син запропонував мені вирушити до Мексики разом із ним і, як сподівалися, знайти кількох людей, яких я навчав. Ми відвідали причасні збори у маленькому містечку, де розпочалося моє служіння на місії, думаючи, що я зможу когось впізнати, але не впізнав жодної людини. Після зборів ми запитали єпископа, чи знає він когось з мого списку людей, яких ми навчали і христили. Він не впізнав жодної людини. Він пояснив, що сам став членом Церкви лише п’ять років тому. Він порадив мені поговорити з іншим чоловіком, який був членом Церкви протягом 27 років,---шанси були невеликими, але варто було спробувати. Ми разом із ним безуспішно проглядали мій список, аж доки не дійшли до останнього імені: Леонора Лопес де Енрікес.
“О, так,---сказав він.--- Ця сім’я з іншого приходу, але вони відвідують Церкву в цьому домі зборів. Їхні причасні збори будуть наступними; вони невдовзі будуть тут”.
Ми мали лише зачекати приблизно 10 хвилин і Леонора зайшла у будівлю. Хоча зараз їй було далеко за 70, я відразу упізнав її, а вона упізнала мене. Ми надовго обійнялися і на очі навернулися сльози.
Вона сказала: “Ми молилися всі 35 років, щоб ви повернулися і ми могли подякувати вам за те, що принесли євангелію в нашу сім’ю”.
Коли інші члени сім’ї увійшли до будівлі, ми обійнялися і просльозилися. Боковим зором я бачив, що мій син стоїть разом з двома місіонерами повного дня і вони витирають свої сльози своїми краватками.
Коли ми відвідали причасні збори, як дивовижно було дізнатися, що єпископом був один з Леонориних синів, піаністом---її онук, диригувала її внучка, і кілька юнаків з Ааронового священства були її внуками. Одна з дочок була дружиною радника у президентстві колу. Інша дочка була дружиною єпископа приходу, розташованого неподалік. Більшість Леонориних дітей відслужили на місії, а зараз на місії також відслужили вже її внуки.
Ми дізналися, що Леонора була набагато кращою місіонеркою, ніж ми. Сьогодні її діти з вдячністю згадують, як вона невтомно докладала зусиль, навчаючи їх євангелії: важливості десятини, храмів і вивчення Писань, молитви і віри, щоб покладатися на неї. Вона навчала їх, що маленькі рішення з часом приносять плід---повноцінне, праведне і щасливе життя, і вони навчали цього інших. Якщо все підсумувати, то є понад 500 людей, які прийшли до Церкви завдяки цій одній чудовій сім’ї. Це одна з багатьох причин того, чому Господь хотів, щоб я їхав на місію. Завдяки цьому я зрозумів вічні наслідки прагнення виконувати волю Господа.
Все це почалося з простої розмови за обідом. Я часто думаю, що якби лікар Пінгрі був більш зосереджений на своїй кар’єрі чи інших мирських цілях, він можливо ніколи не запитав би мене, чому я не збираюся служити на місії. Але його увага була зосереджена на інших людях і просуванні роботи Господа. Він посадив насіння, яке виросло й принесло плід, і продовжує примножуватися, тобто примножується все більше і більше. Натхненні думки породжують добрі справи; добрі справи породжують інші добрі справи, і так далі, вічно.
В євангелії від Марка 4:20 сказано: “А посіяне в добрую землю---це ті, що слухають слово й приймають,---і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз”.
Думка про те, що незначні, прості, але цілеспрямовані дії можуть мати разючі наслідки, добре підтверджується у Писаннях. Алма навчав свого сина Геламана:
“Через мале і просте відбувається велике. …
… Дуже незначними засобами Господь примушує мовчати мудрих і досягає спасіння багатьох душ” (Алма 37:6–7).
Одним з найперших уроків життя має бути таким: є велика сила у сумарному ефекті малих справ, які ми робимо щодня. Мале та просте діє у вашому житті просто зараз---воно працює або для вас, або проти вас. Так само, як Господь використовує такі засоби, щоб зміцнити вас, Сатана використовує їх, щоб відволікти вас і повільно, майже непомітно звести на манівці.
Наш виклик полягає в тому, що коли ми бачимо чудову сім’ю, або фінансово успішну людину, або духовного велетня, ми не бачимо малих і простих дій, завдяки яким вони стали такими. Ми бачимо спортсменів-олімпійців, але ми не бачимо років щоденних тренувань, завдяки яким вони стали чемпіонами. Ми йдемо в магазин і купуємо свіжі фрукти, але ми не бачимо саджання насіння, ретельної культивації і збирання врожаю. Ми дивимося на Президента Монсона та інших генеральних авторитетів і відчуваємо їхню духовну силу й доброчесність, але чого ми не бачимо---це простих, щоденних дисциплінуючих дій, повторюваних знов і знов. Все це легко робити, але також легко й не робити---особливо, коли результати не з’являються відразу.
Ми живемо у світі, де прагнуть отримати результат в одну мить. Ми хочемо перейти безпосередньо від саджання насіння до збирання врожаю. Ми настільки звикли до отримання миттєвих результатів---щоразу, коли нам доводиться чекати більше, ніж кілька секунд, на відповідь Google на кожне наше запитання, ми дратуємося---але ми забуваємо, що ці результати є сумарними наслідками праці та жертв цілих поколінь.
Алма дав Геламану пораду, яка чудово підходить для нас сьогодні. Говорячи про Ліягону та “багато інших чудес”, які скеровували сім’ю Легія “день у день”, він сказав:
“Однак через те, що ці чудеса було здійснено незначними засобами, вона показала їм дивовижні справи. Вони були ледачими і забували користуватися своєю вірою і старанністю, і тоді ті дивовижні справи припинялися, і вони не просувалися у своїй мандрівці. …
О сину мій, не дозволяймо собі бути ледачими, через легкість шляху; бо так було з нашими батьками; бо так було уготовано їм, що якби вони подивилися, вони б вижили; так само і з нами. Шлях уготований, і якщо ми подивимося, ми зможемо жити вічно.
А тепер, сину мій, гляди, пильнуй ці священні справи, так, гляди, щоб ти сподівався на Бога і жив” (Алма 37:40–41, 46–47).
Три малі і прості справи
Я хочу наголосити на трьох малих і простих способах того, як “дивитися на Бога”, які допоможуть нам бути зосередженими на нашій вічній цілі. Жоден з них не здивує вас---ви багато разів чули про них раніше. Але я свідчу, що послідовне виконання цих справ і зі справжнім наміром не лише приведе до змін, а докорінно змінить усе. Якщо ви розумієте---я маю на увазі “по справжньому розумієте”---чому потрібні ці прості справи, що дисциплінують, тоді, безсумнівно, ви зробите їх найвищим пріоритетом у своєму житті.
Перше, коли ми причащаємося, то дуже часто робимо це лише формально. Під час перегляду цього відеофрагменту зазначте, що увага приділяється тому, щоб пам’ятати, і подумайте, чому це так важливо:
Старійшина Джеффрі Р. Холланд: “Коли остання і особливо підготовлена пасхальна вечеря завершувалась, Ісус взяв хліб, благословив і поламав його, і дав його Своїм апостолам, кажучи:”
Ісус Христос: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається: це чиніть на спомин про Мене!”
Старійшина Холланд: “Після тієї події у горниці у вечір Гефсиманії та Голгофи, діти обітниці знаходяться у завіті згадувати про Христову жертву в цей новий, вищий, більш святий і особистий спосіб. Маленьким стаканчиком води ми згадуємо пролиття Христової крові та глибину Його духовного страждання.
Скориною хліба, спочатку завжди поламаною, благословенною і піднесеною, ми згадуємо Його забите тіло і зламане серце.
У простій і прекрасній мові причасних молитов, які промовляють ці юні священики, основним словом серед тих, що ми чуємо, здається є пам’ятати.
Якщо пам’ятати---це головне наше завдання, що ми може згадувати, коли нам підносять ці прості та дорогоцінні символи?”
Ісус Христос: “І це ви будете робити в пам‘ять Мого тіла, яке Я показав вам. І це буде свідченням Батькові, що ви завжди пам‘ятаєте Мене. А якщо ви завжди пам‘ятатимете Мене, Мій Дух буде завжди з вами”.
Текст на екрані: Як ви будете “завжди пам’ятати” Його5?
Коли ми завжди пам’ятаємо Його і дотримуємося Його заповідей, уявіть, як сумарний ефект постійного перебування Його Духа з нами вплине на кожну сферу нашого життя. Уявіть, як це вплине на наші повсякденні рішення і усвідомлення потреб інших людей.
Є багато способів того, як ми можемо виконувати наше обіцяння завжди пам’ятати Спасителя протягом дня. Як ви будете завжди пам’ятати Його?
Більшість скаже: “Молитися і вивчати Писання”. І ви будете праві, якщо, і це великими літерами якщо, це робиться зі справжнім наміром.
Молитва і вивчення Писань---це дві наступні малі і прості справи, на яких я хотів би наголосити.
Господь ясно говорить про те, наскільки неефективними є наші молитви, коли ми підносимо їх через звичку: “І так само зараховано до злих чоловіка, якщо він молитиметься, але не з щирим наміром у серці; так, і це не піде йому на користь, бо Бог не приймає нікого з таких” (Мороній 7:9).
Справжній намір молитви---розпочати двостороннє спілкування з нашим Небесним Батьком, з наміром дотримуватися будь-якої поради, яку Він дає: “Радься з Господом в усіх своїх діяннях, і Він направлятиме тебе на добре; авжеж, коли ти лягаєш вночі, лягай з Господом, щоб Він міг доглядати тебе у твоєму сні; і коли ти прокидаєшся вранці, нехай твоє серце буде сповнене подяки до Бога; і якщо ти будеш робити так, ти будеш піднесений в останній день” (Алма 37:37).
Молитва і вивчення Писань природно взаємодіють. Коли ми вивчаємо Писання і слова наших сучасних пророків, це сприяє отриманню особистих одкровень. Приклади і попередження з Писань виховують наші бажання. Саме так ми зростаємо у пізнанні задуму і волі Господа.
Давні та сучасні пророки благали нас виконувати малі і прості справи, такі як молитва та вивчення Писань. Тоді чому ж не всі це роблять? Можливо одна з причин полягає в тому, що ми не завжди бачимо драматичні негативні наслідки, якщо не зробимо цього день чи два---подібно до того, як всі ваші зуби не зруйнуються і не випадуть відразу, коли ви забудете їх почистити. Більшість наслідків, позитивних та негативних, прийдуть потім, з часом. Але вони прийдуть.
Багато років тому я посадив два дерева одного виду і однакової висоти у себе на задньому дворі. Я посадив одне у місці, де воно отримувало небагато сонячного світла кожного дня, а інше там, де воно було постійно освітлене сонцем. Протягом наступного року я не помітив значної різниці у зростанні між цими двома деревами, але потім ми з дружиною вирушили на три роки на місію. Коли ми повернулися, мене дуже вразила велика різниця! Сумарний ефект трохи більшої кількості сонячного світла кожного дня привів до велетенської різниці---з часом---у зростанні дерев. Те саме відбувається у нашому житті, коли ми звертаємося кожного дня до джерела всього світла. Ми можемо не помітити зміни відразу, але будьте впевнені, що зміна відбувається у вашій душі, і результати стануть явними з часом.
Ця проста думка про сумарний ефект щоденних справ, які дисциплінують, з метою і справжнім наміром, може привести до великих змін у всіх сферах вашого життя. Це може означати різницю між тим, щоб тяжко простувати пересічним життям або ж бути надзвичайно успішним і виповнити міру свого створення.
Я часто озирався на своє життя і думав, чому для мене було так важко прийняти рішення поїхати на місію. Це було важко, оскільки я відволікся---я втратив бачення моєї вічної мети. Мої бажання і моя воля не збігалися з Господньою волею; інакше прийняти рішення було б легше. І чому вони не збігалися? Я ходив до церкви, і я приймав причастя в неділю---але не зосереджуючись на його значенні. Я молився, але переважно робив це формально. Я читав Писання, але лише час від часу і без справжнього наміру.
Я сподіваюсь, що, слухаючи сьогодні, ви відчули через нашіптування Духа, що вам слід робити, щоб жити цілеспрямованим і зосередженим життям. Я закликаю вас діяти за цими спонуканнями. Хай вас не розчаровують думки про те, що ви вже накоїли чи чого не зробили. Дозвольте Спасителю витерти цю дошку до чистоти. Пам’ятайте, що Господь сказав: “Стільки, скільки вони каялися і прагнули прощення з щирим наміром, їм прощалося” (Мороній 6:8; курсив додано).
Розпочніть вже зараз. Живіть цілеспрямованим життям. Застосуйте силу сумарного впливу щоденних справ, що дисциплінують, у важливих сферах вашого життя. Я обіцяю, що через рік від цієї миті ви або будете раді, що розпочали сьогодні, або жалітимете, що цього не зробили.
Я хотів би, щоб ви замислилися на цими трьома запитаннями. Я закликаю вас поділитися своїми відповідями у соціальних медіа, користуючись хеш-тегом #ldsdevo.
Перше: Чи можете ви це робити? Чи є можливим для вас робити ці три малі і прості справи? Чи можете ви намагатися дотримуватися свого завіту “завжди пам’ятати Його” (УЗ 20:77, 79)? Чи можете ви вділяти час на молитву зі справжнім наміром та щоденне вивчення Писань?
Друге: Чи це спрацює? Чи дійсно ви вірите в обіцяння Господа? Чи вірите ви, що сумарний ефект того, щоб Його Дух завжди перебував з вами, матиме глибокий вплив на всі сфери вашого життя?
Нарешті: Чи це того варте?
Я свідчу, що це того варте і приведе до великих змін. Виконуючи все це, ви відкриєте для себе, що найголовнішим “чому” в основі всіх ваших дій є ваша любов до Господа і визнання Його великої любові до вас. Хай же кожен з вас знайде велику радість у своєму пошуку досконалості та розумінні й виконанні Його волі. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
© 2015 by Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 12/14. Затверджено на переклад: 12/14. Назва оригіналу “Living with a Purpose: The Importance of ‘Real Intent.’” Ukrainian. PD10053116 192