Групове обговорення
Щорічна навчальна трансляція С&/І, 2020 р.
9 червня 2020 р.
Брат Джейсон Віллард: Де б ви не знаходились, ми вітаємо вас на цьому груповому обговоренні. Я Джейсон Віллард, і я служу заступником адміністратора семінарій та інститутів релігії. Ми дуже раді, що сьогодні до нас приєдналися такі особливі гості: сестра Рейна Абурто, другий радник в генеральному президентстві Товариства допомоги; сестра Мішель Крейг, перший радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок; сестра Джилл Джонсон, дружина нашого відповідального за освіту в Церкві, старійшини Пола В. Джонсона; і брати Чед Вілкінсон і Берт Вімпі, які також служать заступниками адміністратора С/І. Дякуємо усім вам за те, що приєдналися до нас сьогодні.
Мета цих зборів---знайти відповіді на деякі запитання, що, як ми сподіваємося, буде корисним у самих різних обставинах, коли ви намагатиметеся більше благословляти молодь і дорослу молодь по всьому світу. Ми звертались за допомогою до небес, щоб підготуватися до сьогоднішнього обговорення, і ми запрошуємо вас зробити так само.
А тепер давайте почнемо з нашого першого запитання. Здається, у нас стає все більше й більше вчителів, студентів та сімей, які переживають стрес, тривогу, депресію та мають інші емоційні проблеми. Що ми можемо робити, аби їм допомогти?
Сестра Рейна І. Абурто: Я думаю, що усі ми насправді потребуємо зцілення, але я думаю, що нам важливо допомагати нашим студентам зрозуміти: якщо у них є проблеми емоційного характеру, то вони---не зламані і не є розумово відсталими, бо емоції є частиною нашої божественної природи. Однак, якщо ми постійно сумні, то нам, напевно, потрібно попросити допомоги. І тому я пропоную наслідувати приклад Спасителя. Він ставив запитання, які давали людям можливість висловлювати свої почуття. Він дозволяв людям говорити про їхній біль, наприклад, коли запитував Марію і Марту про смерть Лазаря. Також по дорозі до Еммауса Він говорив зі Своїми учнями і ставив їм запитання, щоб вони могли сказати про свої проблеми і свій біль через втрату свого Спасителя. Те саме відбулося і з Марією Магдалиною біля гробниці і коли Він ставив запитання різним людям, щоб дати їм можливість висловити свої почуття.
Я відчуваю, що якщо ми створимо атмосферу, в якій студенти можуть безпечно висловлювати свої почуття---не обов’язково в класі, і не обов’язково одне одному, але вони зможуть безпечно висловлювати свої почуття, можливо, записавши їх або розказавши про них члену сім’ї чи другу і, особливо, Небесному Батьку. Ми можемо ставити запитання, які дадуть їм можливість якимось чином висловлювати свої почуття. “Які у вас проблеми з друзями, з сім’єю?” “Як ми можемо допомогти одне одному?”
Я помітила, що коли ми запитуємо у людей про ідеї, одкровення чи натхнення стосовно того, як допомогти іншим, вони отримують те натхнення, якщо помоляться про нього, і вони можуть піти й допомогти. Тому якщо ми створюємо атмосферу, в якій люди не відчувають, що їх осуджують, то ми будемо допомагати їм з цим, а також допомагати їм зрозуміти, що не існує неправильних відповідей, що вони просто можуть ставити відкриті запитання та вільно й безпечно висловлювати свої почуття. А також, особливо, якщо у них є якась проблема, їм не потрібно самотужки розбиратися з нею, бо вони можуть звернутися за допомогою до нашого Небесного Батька, нашого Спасителя і одне одного. І що б не відбувалося в їхньому житті---кожен з нас є дитиною Бога і ми можемо звернутися до нашого Небесного Батька. Ми усі---брати і сестри, і ми можемо звертатися одне до одного. Ми усі---також і учні Христа, і ми можемо звертатися до Нього.
Брат Берт Вімпі: Я вдячний за старійшину Холланда, якщо пам’ятаєте, він говорив про це у своєму виступі на жовтневій конференції 2013 року. Він говорив про свої власні проблеми з депресією. А потім він ось що сказав: “Кажучи про [проблеми з нашим психічним здоров’ям], ми не повинні відчувати сорому, так само як ми не соромимося казати, що боремося з високим тиском чи раптовою появою злоякісної пухлини”1. Він сказав, що це нормально говорити про це і висловлювати свої почуття з приводу цього, й ділитися цим. І мені дуже подобаються три речі, якими він поділився після цього: “Ніколи не втрачайте віру в Небесного Батька. … Шукайте поради тих, хто має ключі до вашого духовного благополуччя”. А потім, якщо потрібно, “звернутися за порадою до надійних людей, які мають відповідну освіту, професійні навички і хороші цінності”2.
Я думаю, що не лише студентам, а й вчителям важливо знати, що це нормально---висловлювати свої почуття і говорити про них та отримати необхідну допомогу. У нашій професії також чудовою є можливість зустрітися з представником відділу кадрів, щоб дізнатися про переваги і про місця, де можна отримати допомогу, а церковний вебсайт---це чудове місце, щоб знайти необхідні матеріали.
Брат Віллард: Брате Вімпі, дякуємо за це. Це наступне запитання стосується нашої молоді і дорослої молоді і як ми можемо допомогти їм зрозуміти, чому Церква є важливою в їхньому житті, чому їм потрібна Церква і чому вони потрібні Церкві.
Сестра Мішель Крейг: На мою думку, це дуже важливе запитання, і я дійсно вважаю, що нашій молоді та неодруженій молоді потрібно відчувати, що членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів---це щось більше за перелік правил або квадратиків для галочок. Це щось більше за соціальний клуб. Їм потрібно розуміти, що суттю євангелії Ісуса Христа є любов. Це---любов до Бога і любов до інших. А вивчаючи євангелію та живучи за нею, вони дізнаються про свою сутність і свою мету та відчуватимуть їх.
Сьогодні наша молодь живе за такими принципами: любити інших, допомагати з любов’ю тим, хто знаходиться на узбіччі суспільства. Їм потрібна мета, і вони хочуть змінювати світ. Я сподіваюся, що вони можуть усвідомити, що коли вони будуть правильно ставитися до структури церковної організації, то матимуть більше можливостей змінити світ на краще, ніж через будь-яку іншу організацію.
Одне з того, за що я люблю Президента Нельсона і напрямок, в якому рухається Церква,---це те, що робиться наголос на молоді і неодруженій молоді більше, ніж в будь-які інші часи за моєї пам’яті. І нам, дорослим, потрібно зробити крок назад і надати молоді можливості вести, планувати, отримувати одкровення і діяти згідно з тим одкровенням. Нам потрібно поважати їхній інтелект, і нам потрібно вчитися з того, чого вони мають навчити нас. Вони потрібні нам не для підвищення статистики, а тому що світ відчайдушно потребує того, що вони можуть запропонувати. А Церква має структуру, щоб надати засоби для задоволення потреб кожної людини окремо. Я сподіваюся, що усе, чого навчається наша молодь і наша неодружена молодь у своїх домівках, в Церкві, і в семінаріях та інститутах, надихне їх використовувати свої серця і руки, щоб допомагати іншим людям і любити їх та служити тим, з ким вони зустрічаються. Адже це природний результат любові до Ісуса Христа і любові до інших.
Я думаю, що в дійсності все зосереджується на Ісусі Христі. Все, що ми робимо й чого навчаємо як вчителі і ті, хто любить молодь, неодружену молодь і дітей та взаємодіє з ними, має зміцнювати свідчення про життя, місію і Спокуту Ісуса Христа. І саме про це і йдеться. Я думаю, що якщо ми будемо робити це, то вони, сподіваюсь, усвідомлять, що це євангелія Ісуса Христа, це Його євангелія, благословення членства в цій євангелії є такими великими і нам усім потрібно виконувати цю роботу. Це дійсно Його робота.
Брат Віллард: Гарно сказано. Дякуємо вам. Брате Вілкінсоне, хочете щось додати до цього?
Брат Чед Вілкінсон: Не можу не погодитися з тим, що щойно сказала сестра Крейг. Поки вона говорила, я думав про один з моїх класів інституту, в якому більшість були колишні місіонери. І вони говорили, що найбільшою проблемою після повернення додому було те, що протягом 18 місяців або 2-х років вони зосереджувалися на комусь іншому, а повернувшись додому---здавалося, що все стосується лише їх. В євангелії та в наших класах ми можемо запрошувати їх думати про це або знайти способи робити це і не думати лише про себе.
Брат Віллард: Сестро Джонсон, хочете щось до цього додати?
Сестра Джилл Джонсон: Коли я розмірковувала над цим запитанням, у мене з’явилася ще одна думка про силу завітів, які ми можемо укласти лише в Церкві, в якій знаходиться повноваження і сила Бога. І в сучасному світі, під усім тиском, який відчувають молоді люди, і серед усього, що відвертає їх від Церкви,---возз’єднати їх завдяки силі, що приходить від дотримання завітів. Ми можемо відчувати, що у цьому світі ми самотні і безсилі подолати усе, з чим стикаємося: наші випробування, наші спокуси. Але у завітах, які можна знайти лише в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, і у священних місцях, є набагато більше сили, ніж у тому, з чим ми стикаємося. І я дійсно думаю---це те, що Церква може надати. Ми можемо розповісти про це нашим студентам і свідчити про це, і показати їм нашим власним життям, що Церква---це щось набагато більше, ніж просто місце, де можна робити добро. Є сила в завітах.
Брат Вімпі: Сестро Джонсон, дякуємо за цей коментар. Я розмовляв з представниками дорослої молоді, які сказали мені щось на кшталт: “Я можу відчувати близькість до Небесного Батька без відвідування Церкви”. А я сказав: “Я згоден. Але моя ціль---не просто відчувати близькість до Небесного Батька. Я хочу стати таким, як Небесний Батько. Моя ціль---піднесення”. І я думаю, що нам потрібно допомогти усій нашій молоді і дорослій молоді пам’ятати, що мета смертного життя---стати такими, як Небесний Батько. Саме в Церкві можна знайти ключі священства, обряди і завіти, як про це вже сказала сестра Джонсон. Це царство Бога на землі, і лише тут вони можуть отримати те, що допоможе їм стати такими, як Небесний Батько, і цього не знайти в будь-якому іншому місці чи будь-яким іншим чином.
Брат Віллард: Це дійсно так. Не просто бути частиною справи, але, як це було сказано на останній генеральній конференції, бути частиною “справи Христа”. І саме це й надають нам ці завіти. І тому дуже вам дякуємо за це. Що є з малого і простого, що ми можемо робити, аби збільшити нашу силу, щоб благословляти наших студентів, навчати з більшою силою і щоб це навчання було дійсно дивовижним?
Брат Вілкінсон: Мені подобається це запитання. Ми багато говорили про навички і методи та багато чого іншого, навчали і тренували їх. Але коли ми призначаємо себе вчителем---маючи на увазі, що Святий Дух є вчителем,---коли ми призначаємо Святого Духа нашим вчителем і запрошуємо Його у наші класи, то приходить ця сила і відбувається це дивовижне навчання.
Одного разу старійшина Джонсон навчав мене, що Сатана, можливо, й не зможе змусити багатьох працівників чи людей в С/І вчинити перелюб або порушити Слово мудрості, або скоїти щось погане, тяжке чи серйозне. Але він може зробити щось мале, в результаті чого ми втратимо силу. Він може запрошувати нас, можливо, скаржитися або сидіти за столом й говорити щось погане про інших, або глузувати над студентом чи сміятися над чимось, або робити щось зовсім незначне, і коли ми це робимо, то втрачаємо Святого Духа, тобто Святий Дух не може бути з нами тією мірою, якою міг би чи повинен би був бути з нами.
Я пригадую Ахана зі Старого Завіту, коли вони пішли на битву проти Єрихону, і їм було заборонено брати щось із заклятого---жодної речі, жодного скарбу---з Єрихону. Але Ахан таки взяв щось, і про це ніхто не знав. А в наступній битві, яка, здавалося, завершиться легкою перемогою проти міста Ай, вони зазнали поразки і 36 чоловіків втратили свої життя.
Принцип полягає в тому, що все, що ми робимо, має значення. Щось нами сказане або скарги, або ремствування, або будь-що інше, що може більше вплинути на силу Святого Духа в нашому житті, має значення. А коштом є сила всієї системи. Це те, що має значення. Я запрошую нас робити ті малі речі. Звертати увагу на мале і просте, що запрошуватиме Святого Духа або допоможе нам відчувати якомога сильніше вплив Учителя.
Брат Віллард: Брате Вімпі, ви хотіли прокоментувати?
Брат Вімпі: Якщо ми дійсно зосереджені на Спасителі, і це в моїх думках, коли я сиджу й думаю про моїх студентів, і думаю про мої уроки, то тоді я зосереджений на Христі. Я хочу, щоб мої студенти знали про Його риси характеру і якості. Саме так це й починається, якщо я зосереджуюся на Спасителі.
Друге, я думаю,---це зосереджуватися на моїх студентах. Я дуже вдячний старійшині Беднару,---якщо пам’ятаєте, в серії про навчання провідництва він говорив про один випадок з його сином, коли той попросив допомогти у плануванні спільного заходу для священників і класу Лавр. Тож старійшина Беднар прочитав йому Кн. Якова 1:5: “Через віру і палке бажання було дійсно явлено нам про наших людей, що з ними має статися”. Якщо ви пам’ятаєте ту історію, сину старійшини Беднара довелося прочитати це пару разів, щоб нарешті усвідомити, що старійшина Беднар каже ось що: “Що має статися? Перед тим, як планувати захід, спершу подумай про те, який досвід потрібен нашим студентам”. У нашій підготовці звертайте увагу на це: “Який досвід потрібен нашим студентам?”
Третє, як сказав брат Вілкінсон,---це свідомо дозволяти Святому Духу виконувати Свою роль і функцію, коли ми знаходимося в класі. Це дуже важливо. Я думаю, що добре буде розглянути довідник Навчання і вивчення євангелії, розділ 2.1, коли ми дійсно думаємо про роль і функцію Святого Духа. І просто розуміти це і дозволяти Святому Духу виконувати Його роль і функцію в класі---це буде дуже, дуже важливим.
Сестра Крейг: Ось дещо просте, що я помітила: коли я навчаю і відчуваю, що Духа немає, то щире свідчення про Ісуса Христа і Небесного Батька допомагає Святому Духу з’явитися. У цьому й полягає місія Святого Духа---свідчити про божественність Ісуса Христа і Небесного Батька. Тому, якщо я просто свідчитиму, то Дух з’явиться.
Брат Віллард: Ми поговорили про те, щоб навчати більш переконливо, щоб бути зосередженими на Христі. Але якщо ми прагнемо бути більше зосередженими на учнях, то що можуть робити вчителі, щоб їхня підготовка стосувалася студентів і була більш конкретною?
Сестра Джонсон: Коли я прочитала це запитання, то подумала: “Що значить служити студентам індивідуально?” Чи означає це знайомитися конкретно з кожним? Чи можемо ми познайомитися з ними особисто? Проводити з ними час таким чином, щоб краще з ними познайомитися? Потім я подумала, що це запитання буде іншим для вчителя в Оремі, який навчає понад 100 студентів. Намагатися особисто залучатися до життя усіх тих студентів може бути складним завданням у порівнянні з вчителем з Франкфурта, Німеччина, у якого шість студентів, з якими він чи вона відвідує церкву і має дружні стосунки з їхніми сім’ями. Я думаю, що це приголомшило б учителя, який відчуває, що його обов’язок---бути залученим до життя кожного студента особисто, наприклад, відвідуючи їхні сім’ї та сімейні заходи. У них так багато цих заходів, що ви можете бути приголомшеними.
Тому ось кілька ідей для визначення потреб. Я думала про те, що нам потрібно запитувати. Нам потрібно запитувати самих студентів про їхні потреби. Нам потрібно запитувати інших вчителів, що вони помічають у студентах того ж віку, тієї ж вікової групи і культури, тому що ця Церква знаходиться по всьому світу і в ній існує багато культурних відмінностей. Але найважливіше---запитуйте нашого Небесного Батька і покладайтеся на Духа і дані нам обіцяння, що якщо ми робимо усе можливе, то будемо благословенні потрібним нам натхненням, щоб знати тих студентів і знати, чого нам потрібно їх навчати. У складному світі з усіма випробуваннями, які має молодь, дуже важливо мати це скерування від нашого Небесного Батька, коли ми їх навчаємо.
Сестра Абурто: Я думаю, що якщо ми будемо радитися з ними і дізнаватися про них, то вони краще розумітимуть себе. Також важливо спостерігати за ними і чути або бачити ті сигнали, які вони нам подаватимуть. Зроблені ними коментарі, відсутність коментарів або поставлені ними запитання дозволять нам краще їх знати. Можливо, ми навіть можемо дозволити їм ставити запитання анонімно. Інколи їм легше висказати те, що у них на серці, коли ми не знаємо їхніх імен. А також переконайтеся, що поєднуєте принципи і вчення, про які ми дізнаємося, з тим, що відбувається в їхньому житті зараз---не обов’язково в майбутньому, але саме зараз---щоб вони могли бачити себе в Писаннях, щоб вони могли усвідомлювати свою роль у збиранні Ізраїля, щоб вони могли бачити себе в роботі зі спасіння і піднесення. І вони також можуть оглядатися на своє життя і бачити часи, коли Господь благословляв їхнє життя, щоб вони могли пам’ятати, ким вони є і що Він завжди готовий благословити їх. Допоможіть їм дізнатися, як це стосується їхнього життя. А щоб це зробити, вам потрібно знати, що відбувається в їхньому житті.
Брат Вілкінсон: Я думаю, що ці два коментарі є абсолютно чудовими. З власного досвіду---у перший день занять я навіть прошу студентів написати мені листа. Я не хочу, щоб вони говорили мені про свої гріхи або щось таке, а просто розказали мені про себе. Що мені потрібно знати про вас, що допоможе мені бути найкращим учителем для вас цього семестру або цього року? Розкажіть мені про свою сім’ю, розкажіть мені про свою роботу, розкажіть мені про заходи, в яких берете участь. Розкажіть мені про те, що ви очікуєте від цього курсу. Або навіть скажіть: “У мене є проблеми з вірою” або “У мене є певна проблема”. Потім я роблю фотографію кожного студента і прикріпляю її до відповідного аркушу паперу. І коли я читаю того листа, то дізнаюся про того студента, і думаю про все це, коли готуюся. Це деякі, можливо, практичні способи зробити те, чого навчали нас сестра Джонсон і сестра Абурто.
Брат Віллард: Наше наступне запитання допоможе нашим вчителям. Як нам збалансувати цей наш обов’язок---навчати вченню чітко й правдиво і водночас заохочувати студентів, які живуть в різних обставинах і належать до різних культур, належним чином ділитися їхніми думками і почуттями? Що ви можете сказати учителеві, який намагається забезпечити те, щоб студенти відчували, що вони мають голос у класі, що вони можуть говорити, що вони можуть ділитися думками і почуттями, які можуть відрізнятися від того, що відбувається в класі, і все ж навчати вченню?
Брат Вімпі: Інколи дуже складно досягти такого балансу в класі. Я думаю, що нам потрібно пам’ятати, що наш обов’язок---навчати істині, а не точці зору. Нашим студентам потрібно знати, що коли вони приходять у клас, вони будуть чути істину. Тому нам потрібно зосереджуватися на Писаннях і словах пророків, щоб коли прийдуть студенти, ми вивчали їх і саме там ми знайдемо відповіді. Також, пам’ятайте завдання, яке полягає в тому, що наша мета---допомагати молоді і дорослій молоді розуміти вчення і Спокуту Ісуса Христа та покладатися на них. Мені потрібно допомогти моїм студентам розуміти.
Але я також думаю, що нам потрібно пам’ятати, що наші студенти також мають обов’язок. Пам’ятаєте, що в Ученні і Завітах 50 сказано, що ми проповідуємо слово істини, але тоді нашим студентам також потрібно отримати слово істини. Їм потрібно вірити, коли вони приходять у клас. І тому, якби ми зробили наші класи лабораторією, куди студенти приходять і відчувають, що в цьому оточенні їх навчатимуть істині, але вони також можуть безпечно ділитися своїми запитаннями, своїм досвідом або своїми проблемами. Усе ж ми, як вчителі, є дійсно для того, щоб допомогти нашим студентам навчитися вчитися---дізнатися, як відчувати Духа, як вчитися самостійно у тому середовищі, ділитися тим, що вони думають. І, можливо, це і веде до нашого обговорення, веде нас до Писань і до слів пророків, щоб допомогти нам знайти те, що є істиною, а не лише точкою зору або тим, що говориться сьогодні у світі.
Але давайте зосереджуватися на тому, що є істиною. Подумайте про модель для набуття духовного знання. Якщо ми дійсно можемо зосереджуватися на тій моделі і допомагати нашим студентам вчитися, як діяти з вірою і мати вічну перспективу, а потім звертатися до божественно призначених джерел, щоб отримати для себе відповіді, а коли вони прийдуть у клас, саме тому вони й приходять, щоб дізнатися істину, аби стати такими, як їхній Небесний Батько.
Один з наших директорів території розказав мені про такий випадок. Він сидів у класі, і хтось із дорослої молоді поділився думкою, яка зовсім не відповідала ученням Церкви. Потім вчитель відповів таким чином. Він запитав: “Як ваше власне свідчення і розуміння плану спасіння формують вашу думку? Починаючи з віри, з того, що ви знаєте і що відчували, давайте поговоримо про це з цієї перспективи”. А потім він сказав, що побачив як ця молода людина відразу ж отримала одкровення, коли намагалася діяти з вірою і дивитися на це з точки зору вічної перспективи. Вони говорили про те, що знають, про те, чого ще не знають, і чому хочуть і далі намагатися розібратись у цьому. Тож у них не було всіх відповідей, але в тій ситуації вони об’єдналися, щоб дізнатися істину, і подивилися на це, діючи з вірою і маючи віру, згідно з тим, що вони знали.
Як же я можу допомогти вам навчитися, як вчитися і як знаходити відповіді, коли ви просуваєтеся вперед таким чином? Я думаю, що інколи ми маємо бути обережними, бо якщо ми не дозволяємо принципам і вченням євангелії змінювати нас, то намагаємося змінювати принципи і вчення євангелії, щоб вони відповідали нашому оточенню і ситуації. Якщо ми дійсно можемо сказати: “Небесний Батьку, я хочу стати як ти. Допоможи мені дізнатися, як вчення і принципи євангелії допоможуть мені”. І в тому ж дусі: “Я все ще маю запитання і проблеми, але я дійсно хочу знати істину”. Я думаю, як вчителі, ми дійсно можемо створити таку атмосферу, тим, як ми відповідаємо. Але допомагаючи нашим студентам звертатися до Писань і пророків, щоб дізнатися істину і допомогти їм, коли вони борються з проблемами, щоб знати, що дійсно є істиною. Потім я також сказав би: не слід недооцінювати сили свідчення і свідків. “І устами двох чи трьох свідків буде кожне слово стверджено”3. У Писаннях, словах пророків та їхніх власних свідченнях про те, що є істинним. А тоді, коли той Дух свідчить, наші молоді люди в усьому розберуться і дізнаються, як самим вчитися, і пізнають істину для себе.
Брат Віллард: Мені подобається коментар Нефія: “Я знаю, що Він любить Своїх дітей; проте я не знаю значення усього цього”4. Нефій свідчив про те, що знав, і яким же це є благословенням для всіх нас.
Брат Вілкінсон: Одна з думок, що з’явилася в мене, була про схоплену в перелюбі жінку і приклад Спасителя. Він не уникав того, щоб навчати істині. Він навчав її тієї доктрини, що так робити, як робить вона, не можна. Але Він зробив це таким чином, щоб захистити її, надав їй безпечне місце, щоб вона могла відчути це.
Сестра Джонсон: Я думала про щось подібне: що тоді студенти можуть відчувати любов Спасителя і силу Спокути сильніше, ніж коли ми навчаємо про заповіді і наслідки порушення їх. Що, зрештою, відчуття, з яким вони виходять з класу і уроку, таке, що є хтось, хто так сильно любить їх, що є спосіб отримати доступ до сили Спокути, щоб, коли ми помиляємося, а всі будуть помилятися, то саме для цього нам і потрібна Спокута. Позитивним в цьому стане те, з чим студент залишає клас. Вони відчувають, що є надія. Я думаю, що саме вона їм і потрібна в цьому світі.
Брат Віллард: Дякуємо за ці коментарі. Насправді, це наше останнє запитання також стосується цього: Як ми можемо допомогти молоді відчувати, що їх дійсно помічають, що їхні запитання дійсно є важливими? Сестро Крейг, хочете щось додати?
Сестра Крейг: Я подумала про вірші з євангелії від Марка, які ви всі знаєте. Багатий молодий правитель звернувся до Спасителя, щоб дізнатися, що йому потрібно зробити, аби отримати вічне життя. І Спаситель перелічив деякі заповіді, які він уже виконував. А потім, перед тим як попросити юнака зробити щось дуже, дуже складне---у кожного з нас є щось таке---я люблю вірш 21: “Ісус же поглянув на нього з любов’ю”5. Я дійсно думаю, що найважливіше, що ми можемо зробити, спілкуючись кожного разу з нашою молоддю---це допомогти їм відчувати любов. Я усвідомлюю, що це не завжди легко і що інколи нам потрібно докласти багато зусиль і багато молитися, щоб дивитися на них так, як би це робив Спаситель.
Ще дещо спадає на думку, коли я думаю про це,---нам потрібно використовувати силу запитань. Ми вже про це сьогодні говорили, але нам потрібно по-справжньому налаштовуватися на наших студентів і тих, кого ми навчаємо, та ставити хороші запитання---запитання, які дозволять нам оцінити, що вони відчувають, що у них відбувається, а потім заохочувати їх ставити справжні запитання, а не просто запитання, які вони думають, що ми хочемо, аби вони поставили. Це запитання, які не завжди зручно ставити і які не мають легких відповідей, і це нормально. Від них не можна відмахнутися, тому що, я думаю, що навіть той факт, що у них є такі складні запитання, є показником їхньої зацікавленості. І нам зовсім не хочеться, щоб вони були пасивними учасниками. Ми хочемо, щоб вони ставили запитання. Це наша робота---допомогти їм знайти відповідні джерела, а найважливіше---Господа, щоб отримати особисте одкровення і діяти згідно з ним. І нам потрібно робити те саме, коли ми створюємо атмосферу довіри, в якій вони можуть безпечно говорити про свої вірування та, інколи, свої сумніви. Я думаю, що коли ми створюємо цю безпечну атмосферу, і коли ми дійсно поважаємо їх, їхній інтелект, їхню здатність, те, чого вони можуть навчити нас, і те, що вони можуть запропонувати, і коли ми надаємо їм можливості відгукнутися на заклик пророка та Ісуса Христа і залучитися до роботи зі спасіння і піднесення, то, я думаю, що якщо вони відчувають, що їх бачать, слухають і що вони потрібні, це і буде природнім результатом.
Сестра Абурто: Я думаю, що нам також потрібно бути чуйними до студентів, які мають різні обставини в їхньому житті та в їхніх сім’ях. Нам потрібно переконатися, що вони відчувають себе частиною класу, частиною Церкви і цього тіла Христа, як і усі ми. Я відчуваю, що нам також потрібно бути обережними зі словами, які ми використовуємо. Наприклад, можливо, є студенти, які не живуть з батьками, тож ми просто можемо сказати “ваша сім’я” або “близькі люди” замість того, щоб сказати “батьки”. Я також думаю, що вразливість допомагає їм бачити, що у всіх нас є певні проблеми, що у нас усіх є слабкості. І тому я думаю, що допомагаючи студентам відчувати цю частину подорожі, в якій ми знаходимося разом, що ніхто не досконалий, допоможе їм відчувати, що вони є важливими. А також, звичайно ж, слухати їх, слухати їхні коментарі, слухати їхні запитання. Якщо вони ставлять запитання, нам просто потрібно зупинитися і спробувати допомогти їм самим знайти відповідь---не обов’язково давати їм відповідь, але знайти відповідь самостійно в Писаннях через молитву, через слова сучасних пророків.
Сестра Джонсон: Я просто хочу сказати, що знаходячи відповіді на ці запитання, я пригадала своїх вчителів у моєму житті і великий вплив, який вони мали на моє життя,---просто дивовижний. Я була дуже вдячна за останні кілька днів, коли готувалася до цих зборів, згадати про вчителів, яких мала, і їхню любов, і їхню відданість Спасителю, і як сильно це вплинуло на мене. Я відчувала, що є важливою і чогось вартою завдяки їхній любові до Спасителя і до мене. Я буду вічно вдячною за всіх хороших учителів, які є у нас в Церкві. Це такий чудовий досвід по-новому подумати про добро.
Брат Віллард: Якщо вже про це мова, то приклад великого вчителя багато про що скаже. Він може сказати більше, ніж це групове обговорення або виступи про навчання протягом вічності. Все що потрібно---просто подумати про вчителя, який благословив ваше життя, подумати про людину, яка підтримала вас і служила вам таким чином, щоб благословити ваше життя. І я знаю, що та проповідь буде набагато довшою за час, який у нас сьогодні є. Тож дякуємо за нагадування.
На завершення цих наших зборів я хочу подякувати кожному з вас за те, що навчали нас як вашими словами в нашому обговоренні, так і, що є важливішим, вашим прикладом життя, подібного до Христового. Ви---учні Ісуса Христа, і для мене сьогодні є привілеєм бути з кожним з вас і вчитися від вас. Від імені усіх учасників цих зборів хочу сказати усім, хто слухає нас по всьому світу: ми любимо вас. Ми дякуємо вам за всі способи, якими ви прагнете благословити Божих дітей. Я свідчу, що Він живе; це Його робота. І я молюся, щоб його найрясніші благословення вилилися у житті кожного з вас, де б ви не були, в ім’я Ісуса Христа, амінь.