Дар від Батька: прийнятий або знехтуваний
Яка прекрасна музика і яке чудове послання від сестри Юбенк. Якою ж чудовою була та викупна благодать! Що ж, ось і грудень. Тут у нас холодно, випав сніг. Для більшості людей це означає, що Різдво вже дуже скоро. Але для мене Різдво повʼязане не з погодою.
Бо впродовж усього мого довгого життя на наближення Різдва вказували жаркі дні й духмяні ночі. Це тому, що в Австралії у грудні---літо. І в Західній Африці, де ми з дружиною прожили пʼять останніх років, завжди спекотно.
Тож у грудні, зазвичай, наставали дні для пляжу, серфінгу й барбекю. На Різдво в нашому домі відчувався аромат манго й лунав сміх. Але скрізь дух Різдва однаковий. У Сіднеї, Солт-Лейк-Сіті чи Сьєрра-Леоне, у Нукуалофа, Ньюфаундленді чи Нігерії народження нашого Спасителя надихає людей робити добро.
У більшості місць люди обмінюються подарунками, відвідують інших і роблять добрі справи, щоб відчути святковий дух Різдва. У наших друзів в Самоа є традиція: у наступний після Різдва день вони складають продукти й речі у коробки і віддають їх найбіднішим сімʼям не лише у своєму приході, але й іншим людям в їхній громаді. У них також є город, площею 0,80 га, і більшість з вирощеного на ньому вони роздають нужденним.
Один дуже дорогий нам друг із Сенегалу, що в Західній Африці, розказав, що в його рідному селі в Кот-дʼІвуарі напередодні Різдва селяни не дарують подарунки, а звертаються до їхніх керівників, щоб залагодити свої суперечності. І ці керівники проводять решту того дня, працюючи із сімʼями, щоб розвʼязати їхні проблеми. Селянам потрібно, щоб у кожному домі в їхньому селі на Різдво були мир і злагода, бо вони святкують народження Христа---Того, Хто й був народжений, щоб принести у цей світ мир.
Цього року ми зустрілися з молодою місіонеркою, сестрою Джин Інгабіре, з Руанди, яка служить на місії в Ліберії. Вона розповіла жахливу історію про геноцид, що стався в Руанді в 1994 році, який позначився й на ній. Її батько був із племені хуту, яке ненавиділо людей з племені тутсі. А її мати була з племені тутсі. Аби врятувати життя своєї дружини та їхніх чотирьох дочок, цей сміливий батько сховав їх десь далеко, а сам повернувся у своє село. Дружина та дочки ніколи його вже більше не бачили; а самі вони ледь вижили. Зрештою, через девʼять років, вони відвідали збори примирення, організовані їхнім урядом, на яких дізналися, що їхнього чоловіка і батька було вбито, коли він повернувся у своє село. Це неймовірно, але мати сестри Інгабіре та її діти простили тих, хто позбавив життя їхнього чоловіка і батька.
У час, коли Джозеф Сміт міг би відчувати гнів, оскільки його, невинного, на Різдво 1838 року було на місяці кинуто в тюрму Ліберті, Господь дав одкровення, що міститься в 121 розділі Учення і Завітів. У цьому одкровенні Господь допомагає Джозефу позбутися відчаю, що є очевидним вже на початку цього розділу, і навчає Пророка, що лише доброта, довготерпіння, мʼякість, лагідність і любов нелицемірна є тими рисами Христа, які необхідні, щоб бути Його учнями.
У мене збереглися чудові спогади про Різдво в нашій сімʼї. Проте не всі ті спогади приємні. Памʼятаю, коли ще був малим, я отримав від батька у подарунок мініатюрну зелену гоночну машинку. Ми були порівняно бідною сімʼєю, і я любив той подарунок. Але одного дня, розсердившись через щось незначне, я шпурнув цю іграшкову машинку у густий кущ гліцинії, що завивала нашу огорожу. І відразу ж пожалкував, але не тому, що викинув машинку, а тому що відчув, ніби я знехтував виявленням батькової любові. Я шукав і шукав її, та марно. Коли настала зима і з куща опало листя, я знову шукав її, але так і не знайшов. Мені й досі боляче, що я образив свого батька. Мені й досі це болить.
Знаєте, це можна порівняти з тим, що іноді ми нехтуємо любовʼю нашого Небесного Батька та Його дарами нам, найбільший з яких---те, що Він послав Свого Сина страждати за нас і викупити нас. Яка це трагедія, якщо ми нехтуємо Його спокутною жертвою або завітами й обрядами Його євангелії!
О якби ми завжди могли бути більш схожими на тих, хто трудиться, виявляючи любов до інших. Недавно багато людей трудилися, щоб допомогти жителям Флоріди й обох Каролін, які зазнали на собі наслідків руйнівних ураганів, або прийти на допомогу іншим людям по всьому світу, які постраждали від подібного лиха.
25 грудня 1974 року було зруйновано столицю Північної території Австралії. Рано вранці того Різдвяного дня циклон Трейсі вдарив по місту Дарвін. Багато людей загинуло, а більшість жителів Дарвіна залишилися без даху над головою. У Дарвіні було те саме, що недавно сталося у Флориді. Але дух Різдва подолав відчай. Допомога йшла від людей зі всієї Австралії, і багато було тих, хто приїхав у Дарвін, аби допомогти відбудувати його.
Багато років тому, коли нашій найстаршій дочці було лише два роки, вона перед самим Різдвом зламала ногу і багато тижнів пролежала в лікарні на витягуванні. Отаке-то видалося Різдво. На Різдво одна сімʼя з нашого приходу, люди небагаті, прийшла провідати її. Кожна їхня дитина принесла свій улюблений подарунок, отриманий того ранку, щоб подарувати його нашій доньці. Ми з моєю дружиною, Кей, були зворушені до сліз такою природною й щирою добротою цих дітей та їхніх батьків.
Ось це і є справжнім духом Різдва---люди допомагають іншим людям. Адже важливою частиною Спасителевого спадку було Його служіння “одній” людині. Це і є той принцип, якого дотримуються і за яким живуть члени Його Церкви в Африці, цього ж Він вимагає і від нас тут.
Президент М. Рассел Баллард сказав, що Спокута---це те найвище, що Спаситель робить для кожного “одного” з нас. Ось слова президента Балларда:
“Якби ми насправді розуміли, що таке Спокута і вічна цінність кожної душі, то ми б розшукали … кожну … неслухняну дитину Бога. Ми б допомогли їм дізнатися про любов, яку Христос відчуває до них. Ми б зробили все для нас можливе, аби допомогти їм підготуватися й отримати спасительні обряди євангелії.
Дійсно, якби провідники приходів і філій перш за все думали про Спокуту Христа, вони б ніколи не нехтували новими членами Церкви або тими, які знову стали активними. …
Парадокс Спокути в тому, що вона є нескінченною і вічною, і в той же час стосується людей індивідуально, кожного окремо. …
Брати і сестри, ніколи, ніколи не недооцінюйте того, якою цінною є сама по собі одна людина”1.
Було б так чудово, якби всі ми дослухалися до цієї поради й поради нашого пророка, Президента Рассела М. Нельсона: вище й святіше жити за двома великими заповідями. А якщо ви скептично ставитеся до своєї здатності мати вплив, роблячи це, то задумайтеся над таким африканським прислівʼям: “Якщо думаєш, що надто малий, аби щось змінити, то й комара вночі не вбʼєш”.
Нам непотрібно подорожувати на Святу Землю, аби щось змінити чи наблизитися до нашого Спасителя. Різдво---це пора, коли ми можемо зосередитися на своєму особистому дарі для Спасителя, постійно люблячи інших людей і допомагаючи їм. І тоді Віфлеєм стає не таким вже далеким для будь-кого з нас. Це залежить від нас---зробити так, щоб Христос був у нашому житті: приймати дари, які Він пропонує нам, і віддати Йому в дар своє серце. Я люблю Його і свідчу про Його невмирущу любов до кожного з нас, в імʼя Ісуса Христа, амінь.