Тиха ніч, ніч свята
Я хочу поділитися двома історіями зі свого життя, що протягом багатьох років залишаються у мене в пам’яті та навіть зараз навчають уроків, яких я потребую.
Перша історія сталася, коли мені було 6 років. Нашим хормейстером у п’ятому Хантерському приході була сестра Беверлі Уітлі. Зараз я розумію, що їй, імовірно, не було й сорока років, але у неї були діти підліткового віку, і вона здавалася нам, дітям з Початкового товариства, дуже зрілою і мудрою жінкою. Вона була веселою і поводила себе з нами так, ніби ми були міні-дорослими, і нам це подобалося. Вона викликала у нас захоплення, і ми хотіли догодити їй. Вона казала нам, що ми можемо співати так голосно, щоб нас почули батьки у сусідній кімнаті. Не кричати, а дійсно співати! І ми співали від усього серця. Вона також навчила нас пісні зі збірника гімнів для дорослих, сказавши, що ми вже достатньо зрілі музиканти, щоб запам’ятати складні слова. А потім вона пояснила нам значення усіх тих слів. Вона навчала, що у кожній пісні є особливе послання саме для нас, і, якщо ми будемо розмірковувати над словами, то знайдемо і зрозуміємо значення цього послання у нашому житті.
Того року у Різдвяну пору я намагалася дотримуватися того, чого навчала нас сестра Уітлі, і вивчила усі куплети гімну “Тиха ніч, ніч свята”. Я прошу вибачення у всіх перекладачів, тому що іншими мовами куплет, про який я говоритиму, звучить інакше. Як 6-річна дівчинка, я серйозно розмірковувала над словами третього куплету, але не розуміла деяких граматичних нюансів. У гімні англійською мовою йдеться про “Сина Божого, любові чисте світло”, тобто мається на увазі, що Він є світлом, яке виходить з чистої любові, а я розуміла це так, ніби “Син Божий любить чисте світло”, тобто любить все, що зроблене з чистого світла. Наслідуючи приклад сестри Уітлі, я намагалася зрозуміти, як я можу “любити чисте світло”, подібно до Ісуса.
Друга історія відбулася, коли мені було 9 років. Як і багато дітей, я вчилася грати на піаніно. Я не була особливо обдарованою, і, мабуть, щоб підбадьорити мене, мій єпископ попросив мене зіграти на причасних зборах у Святвечір якусь Різдвяну пісню. Я вирішила зіграти гімн “Тиха ніч, ніч свята”. Моя вчителька з піаніно допомогла мені підготуватися. Мої батьки в буквальному сенсі 100 разів прослухали, як я граю цю мелодію на нашому чорному піаніно у цокольному приміщенні будинку. Хтось сказав, що варто було б вивчити пісню напам’ять і не заглядати в ноти, але я настільки хвилювалася через перспективу грати перед усіма членами приходу, що не могла запам’ятати ноти. Отже, у мене визрів план. Я вирішила взяти ноти, але не ставити їх на піаніно, а покласти собі на коліна. Таким чином я могла б дивитися на руки і бачити ноти, і це виглядало б так, ніби я граю без них. Цей план чудово виправдав себе, але лише протягом 20 секунд. Я поклала ноти на свою різдвяну спідницю з тафти і почала грати, але тканина була слизькою, і посеред першого куплету ноти з’їхали зі спідниці і зникли під піаніно. Я була приголомшена. Неможливо було дістати ноти, і я не могла згадати їх. Я щільно стиснула зуби і стала грати так, як могла. Це було жахливо.
Я крізь муку натискала неправильні ноти і бачила, як люди в залі морщилися. Спотикаючись, я нарешті закінчила другий куплет. Я мудро вирішила не грати третій куплет і, червона від сорому, намагаючись не розплакатись, поквапилася до свого місця. Мої батьки запитали пошепки: “Що трапилось? Ти ж так добре знала пісню”. Я не могла дочекатися кінця богослужіння. Я нікого не хотіла бачити і ні з ким не хотіла говорити; мені було соромно, я була принижена. Коли збори закінчилися, до мене підійшла літня вчителька Недільної школи, сестра Алма Хітон. Я хотіла проскочити повз неї, але вона взяла мене за руку. Замість того щоб говорити, як добре я грала, що було б очевидною для всіх брехнею, вона сказала мені слова, які я пам’ятатиму все життя. Вона сказала: “Шерон, неважливо, як у тебе вийшло. Усі бачили скільки зусиль ти доклала, і ми любимо тебе незважаючи на те, вмієш ти грати на піаніно чи ні”.
Це була чесна правда. Але вона не була такою болючою, як я очікувала. Правда була в тому, що я доклала багато зусиль, і мене любили незважаючи на те, що я не вміла грати на піаніно. Я усміхнулася ледве помітною усмішкою, а вона обійняла мене так, як вміють обіймати тільки літні жінки, і раптом мені стало набагато краще.
Беверлі Уітні та Алма Хітон не зробили нічого надзвичайного. Вони нічого не записали у своїх щоденниках. Нікому з їхніх рідних невідомо про ці події. Вони просто навчали маленьких дітей співати і розуміти євангелію. Що може бути буденнішим? Але це не було буденним. Якщо ви запитаєте мене, як виглядає людина, що “любить чисте світло”, я скажу: як Беверлі Уітні. Або як Алма Хітон. Кожна з них змогла розпізнати “чисте світло” маленької дитини, яка докладала максимум зусиль, і любити її за це, навіть якщо не все у цієї дитини вийшло як треба.
Такий самий і наш Небесний Батько. Він бачить, як ми, Його діти, докладаємо зусиль. Наші зусилля не завжди приводять до успіху, але Він знає, наскільки старанно ми працюємо---іноді стискаючи зуби і просуваючись через невдачі---і Він любить нас за це. За всю музику, яку ми виконуємо з такими дисонансами і невлученням в ноти, що важко впізнати мелодію, Він послав Свого чудового Єдинонародженого Сина, Який є чистим світлом любові. Ісус Христос виправить кожну неправильну ноту і викупить кожний невдалий обертон, якщо ми звернемося до Нього і попросимо Його допомоги. Завдяки народженню, Спокуті і смерті Ісуса Христа, ми можемо відчувати “спокій скрізь”1.
Я дуже щаслива, що у цю Різдвяну пору можна співати пісень, які несуть особливі послання від Спасителя світу всім тим, у кого в серцях є біль. Я обіцяю вам те саме, що обіцяла сестра Уітлі дітям Початкового товариства. Якщо ви будете розмірковувати над словами Різдвяних пісень, ви знайдете божественне послання, призначене спеціально для того, щоб надихати і втішати вас. Ось яке послання знайшло мене у цю Різдвяну пору. Я хвилювалася за всіх людей, яким не може допомогти наша гуманітарна служба, і про те, що іноді уряди деяких країн ускладнюють надання допомоги нашим братам і сестрам, які страждають. А сьогодні вранці на зборах Товариства допомоги я звернула увагу на слова пісні, яку ми співали:
Любов’ю Своєю дітей огорни,
Щоб жити на Небі з Тобою змогли 2.
Я свідчу, що Син Божий любить чисте світло; Він є чистим світлом любові. В ім’я Ісуса Христа, амінь.