“Не бійтеся, … повна ваша радість в Мені” (УЗ 101:36)
Вечір зі старійшиною Квентіном Л. Куком
Всесвітній духовний вечір для дорослої молоді • 11 вересня 2016 р. • Центр Вашингтонського колу, округ Колумбія
Я вдячний бути з вами, дорослою молоддю, яка дивиться трансляцію цього духовного вечора в різних місцях по всьому світу. Як вже було сказано, він проходить у каплиці, яка знаходиться поруч з Вашингтонським храмом, округ Колумбія. Я навмисно вибрав це місце, бо воно поряд з храмом. Я так вдячний, що ми живемо в час, коли храми є по всьому світу. В ці дуже важкі часи нам потрібні благословення храму.
Здається, світ буквально знаходиться у сумʼятті1. Рівень розбіжностей безпрецедентний. Спокій в розумі й відчуття безпеки можуть здаватися ілюзорними і навіть недосяжними. Моє послання до вас цього вечора таке: навіть у небезпечному й неспокійному світі у нас не повинно бути страху. Писання запевняють нас, що ми можемо мати повну радість завдяки нашому Спасителю2.
Є певні чудові події, які у багатьох з вас залишають в серці й пам’яті позитивний слід. Ви можете згадати кожну подробицю такої події. Серед таких може бути відкривання конверту, в якому прийшло покликання на місію, запечатування до своєї пари в храмі, усвідомлення, що Святий Дух свідчив вашій душі про істинність Книги Мормона. Це ті дорогі для нас події, що приносять радість---не тільки винагороджуючу, але й довготривалу. Цікаво, що окремі події, які так чи інакше повʼязані зі Спасителем, як правило, і є тими подіями, що приносять найбільшу радість.
Але деякі події є настільки шокуючими або травмуючими, що сильно бʼють по нас.
Падіння Берлінської стіни, убивство з політичних мотивів президента Сполучених Штатів Джона Ф. Кеннеді і терористичні атаки 11 вересня є прикладами тих шокуючих подій, коли люди можуть точно згадати, де вони були і що відчували, почувши ці новини.
Більшість з вас були зовсім юними, коли саме в цей день, 11 вересня 2001 року, 15 років тому, було здійснено напад на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку і на Пентагон, тут, у Вашингтоні, округ Колумбія. Я вважаю, що більшість з вас (незалежно від того, де ви живете по світу), може згадати, де ви були, і ті свої почуття шоку й страху. Це була подія, яка у багатьох знищила відчуття миру і загострила відчуття вразливості. Як я розповідав раніше, ця подія мала особливе значення для мене і моєї дружини, Мері.
Наш найстарший син з дружиною чекали на свою першу дитину; вони жили за три квартали від Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, коли перший викрадений літак врізався у Північну вежу. Вони піднялися на дах свого багатоквартирного будинку й жахнулися, побачивши наслідки, як вони подумали, страшної аварії. Коли ж на їхніх очах другий викрадений літак врізався у Південну вежу, вони усвідомили, що то була не аварія, і зрозуміли, що атакується нижній Манхеттен. Коли Південна вежа впала, їхній багатоквартирний будинок завалило уламками, які посипалися на нижній Манхеттен.
Збентежені й налякані побаченим та боячись наступних атак, вони подалися у безпечніше місце, а потім---до церковної будівлі Манхеттенського колу біля Лінкольн-центру. Прибувши туди, вони побачили, що десятки інших членів Церкви в нижньому Манхеттені прийняли таке ж рішення---зібратися у центрі колу. Нам стало легше, коли вони подзвонили, аби повідомити, де вони є і що вони у безпеці. Нас не здивувало, що вони саме в тому місці, бо сучасне одкровення навчає, що коли Сіону є “для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю”3. Упродовж тижня їм не дозволяли повернутися у свою квартиру, і вони страшенно переживали через загибель невинних життів, хоч самі вони фізично не постраждали.
Літак, що врізався у будівлю Пентагону, яка неподалік того місця у Вашингтоні, округ Колумбія, де ми знаходимося цього вечора, був направлений терористом-смертником і призвів до подібних руйнівних результатів.
Моєю метою цього вечора не є занурити вас у страшні події минулого. Я хочу наголосити на радісних подіях, описаних мною на початку. Але я також хочу допомогти вам подумати про випробування, горе та небезпеки, які вам випадають, або про страх, який ви будете відчувати у своєму житті. Деякі з цих подій будуть впливати на багатьох людей, а інші---тільки на вас особисто. Я вирішив звернути увагу на три види подій: ті, що пов’язані з фізичною небезпекою; ті, що пов’язані з особливими викликами, деякі з яких характерні лише для вашого часу; і, нарешті, ті, що пов’язані з духовними небезпеками і викликами.
Фізичні небезпеки або виклики
Найлегше побачити й визначити небезпеки фізичні. Незалежно від того, як і де ви отримуєте для себе щоденні новини, фізичні небезпеки, насильство і трагедії---це перше, про що повідомляють, особливо по телебаченню або в Інтернеті. Одна з причин цього в тому, що насильство і смерть є дуже вражаючими, і, зазвичай, їх легко передати як візуально, так і письмово. Насильство і смерть, сталися вони близько чи далеко, захоплюють нашу увагу й можуть знищити наш мир і спокій. Якщо ми не відчуваємо себе безпечно фізично, то відчуваємо себе особисто уразливими.
22 березня минулого року терорист-самогубець підірвав бомбу у Брюссельському аеропорту, Бельгія. Четверо наших місіонерів були в аеропорту, реєструючись на рейс авіакомпанії Дельта. Усі вони отримали важкі травми, деякі поранення були дуже важкими. Був небезпечно поранений літній місіонер, старійшина Річард Норбі. Недавно він зазначив, що оскільки життя вже ніколи не буде таким, як воно було, то він “вибрав покладатися на Господа і не боятись”. Далі він сказав: “Я буду жити своїм життям і буду навчати своїх дітей та онуків, що ми [повинні] покладатися на Бога”4.
Господь наголосив, що навіть ті, хто втратить своє життя, залишаючись вірними своїм завітам, “знайде його знову, саме життя вічне”5.
Мене зворушили слова сестри Фанні Клейн, яка була серед місіонерів, постраждалих від вибуху у Брюссельському аеропорту. Вона сказала: “Пройшовши усе це, я тепер можу краще розуміти людей, бо в людей в житті справді є багато важкого, тепер і я це відчула у своєму житті, і я можу розуміти більше”. Роблячи все, аби одужати, вона сказала: “Коли ми вибираємо покладатися на Бога, то можемо бачити, як Він допомагає нам і яка це надзвичайна допомога. Я покладаюсь на Нього тепер більше, ніж раніше”. Особливо вона вдячна за те, що зможе продовжити своє служіння на місії6.
У своєму доземному існуванні ми знали, що свобода вибору і протилежність були необхідні, щоб нам зростати, розвиватися і, зрештою, отримати піднесення.
Поданий на передземній нараді на небесах Батьковий план містив свободу вибору як необхідний елемент. Люцифер повстав і “прагнув знищити свободу вибору людини”7. Тому Сатані та його послідовникам було відмовлено у привілеї мати фізичне тіло.
Інші ж доземні духи використали свою свободу вибору, щоб дотримуватись плану Небесного Батька. Духи, благословенні народитися для земного життя, і далі мають свободу вибору. Ми вільні вибирати й діяти, але не вільні контролювати наслідки нашого вибору. Отже наш вибір визначає щастя чи нещастя в цьому житті і в житті прийдешньому. “Вибір добра і праведності веде до щастя, спокою і вічного життя, тоді як вибір гріха і зла зрештою приводить до душевного болю і нещастя”8.
Ми не можемо звинувачувати обставини або інших людей за наше рішення діяти всупереч Божим заповідям. Усі ми маємо відповідальність і підзвітні перед Богом за те, як розвиваємо в собі Христові якості, таланти й здібності, і ми відповідальні за те, як витрачаємо час, виділений нам у цьому існуванні.
Доктрина про протилежність тісно пов’язана з доктриною свободи вибору й іноді розглядається як її частина. Та оскільки протилежність часто приходить із зовнішніх джерел, тобто третіх сторін, усе ж корисно розглядати її окремо. Ця доктрина стисло передана пророком Легієм у 2 Нефій 2:11: “Бо певно є потреба в тому, щоб була протилежність у всьому. Якби не так, … праведність не могла б існувати, так само як злочестивість, ні святість, ані лихо, ні добро, ані зло”.
Далі Легій пояснює, що ця доктрина є настільки важливою, що без неї “не було б ніякої мети в кінці творіння” і “мудрість Бога і Його вічні наміри, а також і силу, і милість, і справедливість Бога” було б знищено9.
Легій продовжує: “Отже, Господь Бог дозволяє людині діяти самостійно”10.
У доземному існуванні ми знали, що використання свободи вибору могло призвести до спротиву й конфлікту---війна на небесах є доказом цієї істини. Ми знали, що, крім війни і насильства, по всьому світу пошириться велика гріховність. Ми також знали, що Ісус Христос був готовий заплатити ціну за ці гріхи. Завдяки Його стражданням, які не можливо збагнути, стала можливою перемога над гріхом та духовною смертю. Його Воскресіння подолає фізичну смерть. Ми були переконані, що після смерті фізичного тіла ми всі будемо жити знову. Як ми читаємо у посібнику Проповідуйте Мою євангелію:
“Ця перемога Ісуса Христа над духовною смертю через Його страждання і над фізичною смертю через Його Воскресіння і називається Спокутою. …
Якщо ми будемо покладатися на Спокуту Ісуса Христа, Він допоможе нам подолати випробування, хвороби і біль. Ми зможемо сповнитися радістю, миром і спокоєм. Завдяки Спокуті Ісуса Христа все несправедливе в житті може бути виправлено”11.
Жахливий досвід наших членів Церкви невдовзі після її заснування в Міссурі чітко демонструє, як діють ці принципи Спокути. Наші доктринальні цінності зовсім не співпали з цінностями жителів Міссурі, які були не нашої віри. Багато міссурійців вважали американських індіанців безжалісними ворогами і хотіли, щоб їх не було на тих землях. Крім того, багато хто з жителів Міссурі були рабовласниками і відчували загрозу з боку тих, хто був проти рабства. Багато хто з них прагнув мати землю, багатство і навіть владу.
Натомість наша доктрина поважала американських індіанців і нашим бажанням було навчати їх євангелії Ісуса Христа. Стосовно рабства в наших Писаннях було чітко сказано, що жодна людина не повинна бути в рабстві в іншої. Наші перші темношкірі члени Церкви, яких було тоді порівняно мало, поклонялися в той час Богу разом з білими її членами, як вони це роблять і сьогодні. І, зрештою, нашою метою було не отримання багатств, а заснування громад братів і сестер, які любили б одне одного і жили за принципами, яких навчав Спаситель. Інші жителі Міссурі відчули загрозу, коли за Господнім одкровенням велика кількість святих перебралася до Міссурі12.
Це призвело до величезного конфлікту й переслідування членів Церкви. Недруги святих знищували їхні посіви, зруйнували кілька будівель, крали їхню худобу й особисте майно та виганяли їх з їхніх домівок. Декого зі святих вимазали дьогтем й викачали у пір’ї, шмагали батогом чи били. Уільям У. Фелпс, пишучи до Джозефа Сміта, який тоді жив у Кертленді, Огайо, зазначав: “Жахливий час, чоловіки, жінки і діти тікають або збираються [тікати] в усіх напрямках”13. У цьому хаосі вигнання траплялося, що сім’ї розділялися, у багатьох святих не вистачало їжі і всього необхідного. Членам Церкви було важко зрозуміти, чому їх виганяють, адже вони зібралися разом в Міссурі за наказом Господа. Отримавши такі убивчі новини, Джозеф Сміт молився, щоб зрозуміти це. Господь відповів цим втішаючим посланням, яке тепер міститься в Ученні і Завітах 101:35–36:
“І всі ті, хто зносять переслідування в ім’я Моє, і стоять у вірі, хоч їх і покликано покласти своє життя заради Мене, усе ж вони скуштують від усієї цієї слави.
Отже, не бійтеся навіть самої смерті, бо в цьому світі ваша радість неповна, але повна ваша радість в Мені”.
Господь також пообіцяв нам, що винагородою за праведність є “мир у цьому [житті] і вічне життя у тому світі, що прийде”14.
Отже Спасителева Спокута дозволяє нам мати мир і спокій навіть тоді, коли існують фізичні небезпеки.
Особливі виклики, деякі з яких характерні лише для вашого часу
Ви, доросла молодь, крім викликів фізичного характеру, маєте ще й особливі виклики, і деякі з них характерні лише для вашого часу. Вас непокоять рішення, які слід прийняти стосовно освіти, роботи, шлюбу, сім’ї. Про доктринальні наслідки цих рішень говорилося в багатьох виступах і вони дуже добре зрозумілі. Спаситель, переносячи покарання за наші гріхи, не звільнив нас від особистої відповідальності за те, яким життям ми живемо. Про цінність праці, працьовитість, роботу з усією нашою силою, розвинення наших талантів і забезпечення сім’ї було проголошено скрізь в наших Писаннях від самого початку. У книзі Буття Господь проголосив: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не повернешся в землю”15.
Я вважаю, що ці доктринальні положення серед членів Церкви є загальноприйнятими. Проте у складному світі існує така велика плутанина стосовно застосування цих принципів.
У своєму першому виступі на моїй першій генеральній конференції, а це було 20 років тому, я розповів дещо кумедну особисту історію, безпосередньо пов’язану з цим16.
Коли наші діти були маленькими, я і моя дружина, Мері, вирішили дотримуватися традиції, якої навчив мене мій батько в дитинстві. Він зустрічався зі мною та іншими своїми дітьми індивідуально, аби допомогти нам поставити собі цілі в різних аспектах нашого життя та навчати нас, як Церква, школа та позашкільні заходи допоможуть нам досягнути тих цілей. У нього було три правила:
-
Ми повинні мати варті уваги цілі.
-
Ми можемо будь-коли змінювати наші цілі.
-
Ми маємо старанно працювати для досягнення будь-якої поставленої цілі.
Оскільки ця традиція принесла нам користь, ми з Мері вирішили продовжити її з нашими дітьми. Коли нашому сину, Ларрі, було п’ять років, я запитав його, яку професію хотів би він мати, коли виросте. Він відповів, що хоче стати лікарем, як його дядько Джо17. Ларрі переніс важку операцію і став дуже поважати лікарів, особливо свого дядька Джо. Я почав розповідати Ларрі, як все те хороше, що він робить, допоможе йому підготуватися до роботи лікаря.
Через кілька місяців я знову запитав його, чим би він хотів займатися, коли виросте. Цього разу він вже хотів стати пілотом літака. Зміна цілі була непоганою, тож я почав пояснювати, як те, чим він займається, допоможе йому досягнути цієї мети. Із запізненням мені прийшло в голову спитати: “Ларрі, минулого разу, коли ми розмовляли, ти хотів стати лікарем. Чому ж змінив думку?” Він відповів: “Думаю, бути лікарем добре, але я помітив, що в суботу вранці дядько Джо працює, а я не хочу в суботу пропускати ранкові мультики”.
Так і повелося в нашій сім’ї називати те, що відволікає увагу від гідних цілей, суботніми ранковими мультиками.
У цій невидуманій історії є два принципи, на яких я хочу наголосити. Перший: як ви плануєте і готуєтеся досягнути гідних цілей у сучасному світі, і другий: вплив Інтернету та соціальних медіа на наші праведні цілі. Усі вони можуть бути тими суботніми ранковими мультиками, які відволікають нас від радості, якої ми бажаємо.
Мене особливо турбує те, що дуже багато хто з нашої дорослої молоді не ставить собі гідних цілей або не має плану для їх досягнення. Мене також турбує те, що багато хто недооцінює і знецінює свої власні таланти і здібності. Вирішення цих двох проблем принесе багато радості у ваше життя.
У нещодавно виданій книзі професора Анжели Дакворт під назвою Grit, представлено переконливі докази того, що багато людей, якщо не більшість, переоцінюють так звану природну здатність і недооцінюють старанну працю та наполегливість. Вона стверджує, що успіх усіх видів досягається завдяки кращому ставленню до праці та її цінуванню, а не виключно завдяки розуму чи здібностям. Вона вказує, що люди з рішучістю й цілеспрямованістю (які вона також називає запалом і завзятістю) постійно досягають більшого, ніж ті, хто має природні здібності, але не має такої наполегливості18.
В юності я випадково дізнався, що в одного студента результат тесту для оцінки розумових здібностей був трошки нижчий за середній. Я спостерігав за ним у школі, нічого нікому не говорячи. Він брав важкі дисципліни і старанно їх вивчав. У коледжі він іноді брав участь у двох, а то й трьох наукових гуртках одного й того ж курсу. Зрештою він отримав науковий ступінь в академічній області, де вимагалися старанна праця й точність і досяг значних успіхів у своїй спеціальності.
Але я не закликаю, щоб кожний досяг академічного успіху, але кажу, що ви можете досягнути багатьох ваших праведних цілей завдяки плануванню, наполегливості й рішучості, особливо, якщо ви усунете зі свого життя суботні ранкові мультики. Ви також знайдете більше радості і щастя у своєму житті.
Я хочу запевнити вас, що ви можете зробити те, що зробити важко. Старійшина Джон Б. Діксон, дивовижний сімдесятник, тепер вже почесний, який бездоганно служив по всьому світу, продемонстрував це кумедно й незвичайно. У 1962 році старійшина Діксон був покликаний служити місіонером СОД в Мексику. Перед від’їздом у нього було виявлено рак кістки правої руки. Вважалося, що більше місяця він не проживе. Але йому ампутували руку, і через 10 місяців він поїхав служити у призначену йому місію19. Я ніколи не забуду, як він навчав місіонерів у ЦПМ, що вони можуть зробити те, що зробити важко. Він запросив чотирьох місіонерів вийти й позмагатися з ним у зав’язуванні краватки. Ви тільки подумайте: зав’язати краватку однією рукою! Я нещодавно попросив старійшину Діксона продемонструвати це. Давайте подивимося.
Старійшина Діксон:[ зав’язуючи краватку] “Ви знаєте, усі ми в житті маємо труднощі. Вони бувають фізичними чи економічними, чи будь-якими іншими, і якщо ми будемо просто позитивно налаштованими і дотримуватися правил, мати віру в Господа, мати віру в себе, то зможемо справитися з усім, що станеться. Думаю, ми можемо навіть зав’язати нашу краватку. Хтось хоче позмагатися або поборотися за перемогу?”
Дякую, Джоне!
У ЦПМ старійшина Діксон переміг усіх чотирьох місіонерів, дивовижно користуючись зубами, плечима, грудьми. Будь ласка, знайте: ви можете подолати несприятливі обставини і зробити те, що зробити важко.
Професор Дакворт зауважує, що “ентузіазм---поширений. Витривалість же рідкісна”20.
Одне з досліджень, на яке вона посилається, підкреслює важливість активної підготовки до життя, в т.ч. розвиток наполегливості, цілеспрямованості, завзятості і схильності не здаватися перед лицем труднощів21.
Вона також дуже високо оцінює будь-яку вищу мету, що сприяє благополуччю інших22. Вона стверджує:
“Щасливцями справді є ті, хто має благородну мету, яка є настільки важливою для світу, що надає відчуття глибокого сенсу всьому, що б вони не робили, яким би незначним чи стомливим це не було. Розгляньмо притчу про мулярів:
“У трьох мулярів спитали: “Що ви робите?”
Перший сказав: “Я кладу цеглу”.
Другий сказав: “Я будую церкву”.
А третій сказав: “Я будую Дім Божий”.
Перший муляр має роботу. Другий---кар’єру. Третій---покликання”23.
Цього вечора я закликаю вас проаналізувати свої цілі та визначити, які з них дозволять вам виконувати сімейні обов’язки й утримуватимуть вас на вашому шляху завіту та дозволять вам мати радість, яку Господь хоче, щоб ви мали. Пам’ятайте: якщо мати мету, то це дозволить вам зберегти час та сили, бо ви будете планувати наперед і не пропускати важливих передумов та крайніх строків.
А тепер перейдемо до впливу Інтернету та соціальних медіа на прийняття рішень.
Інтернет і соціальні медіа роблять дуже значний внесок в наше сучасне суспільство. Вони мають велику цінність! Але вони можуть бути й суботніми ранковими мультиками, що відволікають нас від виконання нашого справжнього покликання в цьому житті.
Я палко прошу всіх нас проаналізувати, як і коли ми користуємося Інтернетом і соціальними медіа. Має бути проведений тест, щоб чітко встановити: сприяють вони досягненню наших інших гідних і важливих цілей, чи може вони помітно стримують наш розвиток? Зациклюємося ми на соціальних медіа через страх пропустити щось, якщо не будемо їх постійно проглядати? Викликає в нас невпевненість і відчуття своєї неадекватності самореклама в деяких соціальних медіа? Більш того, чи веде нас Інтернет до зображень і змісту, які є нечистими, недоречними або містять напівправду, яка руйнує віру? Чи приховуєте ви, хто ви є, і чи пишете іншим свої недобрі коментарі або думки? Чи не забирають соціальні медіа час, який ми зазвичай проводимо за релігійними заходами вдома або разом із сім’єю? Чи той час, який ми проводимо в Інтернеті за іграми та іншими дрібницями, не заважає нам ефективно досягати важливих цілей? Я закликаю кожного з нас подумати над цими запитаннями, внести зміни, покаятися, якщо необхідно, щоб благословити своє життя.
Називаючи вказане вище, я повністю усвідомлюю, яку величезну користь можуть давати соціальні медіа, якщо ними належно користуватися. Їхній внесок вже тільки в сімейну історію робить для мене ясним те, що Господь надихнув на створення цієї технології.
Після завершення свого виступу я розміщу цю частину його як пост на моїй сторінці у Facebook. Я б хотів, щоб ви поділилися зі мною своїми зауваженнями стосовно соціальних медіа, а також тим, чому соціальні медіа є благословенням у вашому житті.
Я також хочу залишити вам ще одну думку з цього приводу. Ми багато чуємо про те, щоб в соціальних медіа показувати себе справжніми. Бути по-справжньому схожими на Христа---це ще важливіша мета, ніж бути справжніми. Дозвольте мені сказати це знову: Бути по-справжньому схожими на Христа---це ще важливіша мета, ніж бути справжніми.
Духовні виклики
Тепер я звернуся до духовних викликів
Один з найважливіших обов’язків у цьому житті---укласти священні завіти з Богом і дотримуватися їх. Це вимагає, щоб ми аналізували негідні бажання й відділяли себе від них. Ми також аналізуємо неналежні сподівання, які свідомо чи несвідомо покладаємо на Божество. Ми регулярно прагнемо дізнатися Божу волю стосовно нас. Ми постійно зосереджуємося на вірі, покаянні та спасительних обрядах. Спаситель, Який сплатив за нас незбагненну ціну, здійснив Спокуту не для того, щоб ми могли зосереджуватися на невічних, матеріальних цілях або на легковажних розвагах та іграх, призначених для власного задоволення. Подумайте, якими є Господні цілі, коли Він сказав: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава---здійснювати безсмертя і вічне життя людини”24.
Здається, дехто каже або гадає: “Чи буде Батько Небесний задоволений, якщо я не зовсім такий, яким маю бути? Він справді відмовить мені в благословеннях лише тому, що мені подобається пити спиртне і каву?” На жаль, це не те запитання, і воно вказує на брак розуміння Батькового плану. Правильне ж питання таке: “Як мені бути праведною, люблячою людиною, якою мій Батько і Спаситель хотіли б, щоб я був?” У Писаннях сказано: “Бо від того, кому багато дається, багато й вимагається”25.
У світі, де нагороди й трофеї часто отримуються просто за участь, норми й очікування можуть здаватися несправедливими, а то й жорстокими. Особливо це так вважають ті, хто настійливо прямує власним шляхом, не дотримуючись Батькового плану, якими б не були наслідки цього.
Багато хто виправдовує гріховну поведінку і каже на свій захист: “Ісус навчав нас любити кожного”. Звичайно ж, це так і є, але часто ті, хто відстоює цю позицію, здається, схильні ігнорувати Його таку ж важливу настанову: “Якщо ви Мене любите,---Мої заповіді зберігайте!”26
Негоже нам обговорювати умови своїх стосунків з Божеством. Мати скрушене серце і упокорений дух---ось що спочатку вимагається, аби стати на шлях завітів, який починається з хрищення. Ми повинні смиренно молитися Божеству про це. Як навчав нас цар Веніямин: “Бо дивіться, хіба всі ми не є жебраками? Хіба ми всі не залежимо від однієї й Тієї Самої Істоти, тобто Бога, в усьому майні, що ми маємо, … кожного виду?” 27
Наші проблеми можуть бути важкими, а деякі можуть навіть здаватися несправедливими. Вони змушують наше серце страждати, і наше співчуття до інших збільшується. Це стосується недуг і хвороб, які позначаються на самому нашому існуванні. Це стосується й невинних, які стали жертвами жорстокого поводження. Це стосується бідності й насильства, поширеного в середовищі, в якому ми народилися. Це стосується імпульсів та схильностей, які ми, можливо, й не вибирали. Ми відчуваємо печаль через згубні звички, які стали результатом єдиного неправильного вибору; є багато того, що може бути неправильним або несправедливим у цьому світі.
Як нам реагувати на це? Ми повинні бути добрими, співчутливими і ставитися до кожного з повагою, навіть якщо вони вибирають шлях, який, як ми знаємо, не узгоджується з Батьковим планом і вченнями Спасителя. Але якщо ми справді хочемо бути добрими, то ми також повинні навчати про покаяння. Це не доброта і ми не робимо нікому послугу, коли утримуємося від того, щоб переконати дорогих нам людей змінити їхнє життя й прийняти Спокуту Спасителя. Є неймовірні, вічні благословення, які чекають на тих, хто кається.
Сам Спаситель дав це ясно зрозуміти в розмові з нефійцями, коли Він сказав про тих, хто покається: “Того Я вважатиму невинним перед Моїм Батьком того дня, коли Я стану судити світ”28. А далі Він сказав: “І ніщо нечисте не може увійти в Його царство; отже, ніхто не входить до Його покою, крім тих, хто омив свій одяг в Моїй крові через свою віру, і покаяння в усіх своїх гріхах, і свою вірність до кінця”29.
Будь ласка, знайте: ви можете стати чистими. Ви можете знайти радість, якої прагнете в цьому житті. Ніхто не повинен залишити цей духовний вечір, вважаючи, що ви не можете бути викуплені. Це не так. Адже ж ви---дитя Бога. Ви можете мати надію й радість. Ви можете змінити своє серце й покаятись. Ви можете простити й бути прощені.
За Батьковим планом покаяння є вкрай необхідним. З Книги Мормона ми дізнаємося про взаємозв’язок між милістю й справедливістю. Христос встановлює, як взаємодіють між собою милість і справедливість30.
Я люблю оптимістичні слова, написані Елайзою Р. Сноу:
Чудовий план щастя є справедливим і милосердним. Ми знаємо, звідки ми прийшли, чому ми тут, у цьому житті, і куди ми підемо після смерті.
Ви---прекрасне покоління. Писання ясно вказують, що в останні дні будуть “злочестивість і мерзоти”32. Однак святі, нечисленні й розсіяні по всій землі, будуть “озброєні праведністю і силою Бога у великій славі”33. Господь пообіцяв, що Він “збереже праведних” і нам “нема чого боятися”34.
Вам не треба боятися, які б небезпеки і виклики у вас не виникали. Ви будете благословенні й захищені, якщо прагнете досягнути праведних, гідних цілей. Плануйте і працюйте наполегливо й рішуче, уникайте неналежного використання соціальних медіа та Інтернету, покладайтеся й зосереджуйтеся на вірі, покаянні, спасительних обрядах та спокутній жертві Спасителя, стараючись витерпіти до кінця. Зосередження на храмі допоможе вам досягнути таких цілей.
Як сказано в Римлянам 12:12: “Тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві”. Ви можете уникати суботніх ранкових мультиків життя й отримати радість, обіцяну нам Спасителем, та досягнути всього обіцяного Ним.
Я урочисто свідчу про божественність Ісуса Христа. Завдяки Йому нам не треба боятися, в Ньому наша радість повна. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
© 2016 by Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 6/16. Затверджено на переклад: 6/16. Назва оригіналу: “‘Fear Not … in Me Your Joy Is Full’ (D&C 101:36)”. Ukrainian. PD60002153 192