Ліловий плюшевий ведмедик
Лаєму не сподобався його різдвяний подарунок.
Різдвяного ранку Лаєм прокинувся особливо рано. Він нишком прослизнув у вітальню разом з двома молодшими сестрами, Холлі та Сарою. Там висіло у ряд сім саморобних різдвяних шкарпеток. Деякі були маленькі і широкі. Деякі були довгі й тоненькі. А деякі були настільки старі, що їхні кольори вицвіли. Але найважливішим для Лаєма було те, що кожна різдвяна шкарпетка була наповнена ласощами.
Лаєм схопив свою різдвяну шкарпетку і перевернув її. Він насупився. Там була лише одна цукерка-посох, апельсин та жменя солодощів.
“Це все?”—запитав він.
Холлі і Сара теж насупилися. Потім Лаєм усміхнувся. Можливо, це означало, що його подарунок буде дуже хорошим! Він сподівався, що то буде нова відеогра, в яку грають всі його друзі.
Але коли Лаєм зрештою відкрив свій подарунок, його розчарування лише посилилося. Його подарунком був ліловий плюшевий ведмедик. Він був саморобним з чорними ґудзиками замість очей та вишитою усмішкою.
“З Різдвом, Лаєм!”—сказала мама, широко усміхнувшись.
Лаєм не усміхнувся. Це був не той подарунок, якого він хотів.
Його молодші сестри теж отримали м’які іграшки, а також його три старші сестри. Але Лаєму від цього не стало краще. Це було найгірше Різдво!
“Щось не так?—спитала після сніданку його старша сестра Ерін.—Ти ходиш насупленим увесь ранок”.
“Мені не подобається мій подарунок,—сказав він.—Це просто плюшевий ведмедик, якого зробила мама. Чому вона не подарувала мені те, що я хотів?”
Ерін усміхнулася. “Ходімо зі мною”.
Вона привела його у спальню мами і вказала на стареньку швейну машину на столі.
“Це мамина швейна машинка,—сказав він.— Ну то й що?”
“Що ще ти бачиш?”
Лаєм насупився. Він побачив голки для шиття, різнокольорові нитки і якісь складені шматочки тканини. Він також побачив торбинку із наповнювачем, м’яким і пухнастим, як хмаринка.
“Я знаю, що ти хотів, щоб мама купила тобі щось інше на Різдво,—сказала Ерін,—Але у нас немає грошей для цього. Мені подобається плюшевий ведмедик, якого зробила мені мама. Це показує, наскільки сильно вона мене любить”.
“Що ти маєш на увазі?”
“Щоб зробити м’яку іграшку, потрібно багато часу. Потрібне терпіння. Мама сиділа за цим столом багато годин, щоб зробити іграшку для кожного з нас. Вона попіклувалася, щоб кожен із нас отримав подарунок. Чи не думаєш ти, що це означає, що вона любить нас?”
Лаєм доторкнувся до лілової тканини, з якої мама зробила йому плюшевого ведмедика. Можливо, Ерін була права. Подарунок не має бути дорогим, щоб бути хорошим. У Початковому товаристві Лаєм дізнався, що Ісус був найвеличнішим даром, хоча народився у простій стайні.
Лаєм побіг, щоб знайти маму. Він міцно обійняв її. “Дякую за плюшевого ведмедика!”—сказав він.
Тепер він не думав, що плюшевий ведмедик був таким поганим подарунком. Навіть якщо б не було зовсім подарунків, він відчував любов своєї сім’ї. Це зробило Різдво особливим.
Ілюстрації Деббі Рахмалії