“Ціль: краще читати”, Друг, січ. 2024, сс. 36–37.
Ціль: краще читати
Андерсу не подобалося читати вголос.
Ця історія сталася у США.
Андерс слухав, як його сестра читала під час сімейного вивчення Писань. Він намагався слідкувати за текстом на планшеті. Але було важко зосередитися на словах.
Андерсу завжди було важко читати. Минулого року він дізнався, що у нього дислексія. Дислексія була вадою навчання, яка ускладнювала читання. Коли він намагався читати, його мозок плутав слова і літери, а очі стрибали по сторінці.
Його сестра закінчила читати свій вірш, потім його брат прочитав наступний. Але Андерс не читав. Йому не подобалося читати вголос. Трохи легше йому було читати, коли він збільшував слова на своєму планшеті. Але йому дуже не подобалося, наскільки повільним і незграбним було його читання. Він робив безліч помилок! Йому треба було так багато працювати над тим, що здавалося легким для всіх інших.
Закінчивши читати, сім’я Андерса подивилася відео. В ньому розповідалося про програму “Діти і молодь”.
“Ставте особисті цілі, які потребують ваших зусиль і змушують вас зростати, — сказав старійшина Гонг у цьому відео. — Відкривайте для себе нові таланти, інтереси і навички”*.
Андерс думав про цілі, які він міг поставити. Можливо, він міг навчитися пекти печиво. Або краще грати у футбол!
Потім він подивився на Книгу Мормона на столі. Покращити читання здавалося не дуже цікавою ціллю. Але він хотів мати змогу читати Писання зі своєю сім’єю.
“Я знаю, яку ціль я хотів би”, — сказав він татові.
“І яку ж це?” — запитав тато.
Андерс узяв Книгу Мормона. “Я хочу читати по одному віршу з Книги Мормона вголос кожного дня”.
“Здається, це чудова ідея! — сказав тато. — Коли б ти хотів почати?”
“Вже зараз!”
Андерс пішов у свою кімнату й зачинив двері. Він не хотів, щоб хтось його чув. Потім він відкрив свою Книгу Мормона. Він переплутав деякі слова, але весь перший вірш він прочитав всього за хвилину. “Не так вже й погано”, — подумав він.
Андерс читав Писання кожного дня. Це було важко! А ще йому здавалося, що нічого не покращується. Але він продовжував читати.
Потім одного дня в школі вчителька сказала: “Ого! Я не можу повірити, як швидко ти навчаєшся”.
Андерс підвів очі від домашнього завдання. “Справді?”
Вчителька кивнула: “Ти стрімко покращуєш своє читання”.
Андерс подивився вниз на слова, написані на аркуші. Їх було набагато легше читати, ніж раніше. Його ціль тренуватися читати Писання допомагала йому навчатися в школі.
Прийшовши додому, він побіг нагору, щоб почитати Писання. Коли він дивився на текст, слова все ще стрибали по сторінці. Але було легше зрозуміти їх зміст.
Андерс з нетерпінням чекав на сімейне вивчення Писань того вечора.
“Послухай, тату, — сказав він. — Можна, і я читатиму сьогодні?”
Тато усміхнувся: “Звичайно, так!”
Андерс уважно стежив за текстом, коли його брати і сестри читали по віршу. Коли настала його черга, він повільно прочитав вірш, аби правильно сказати кожне слово. Закінчивши читати, він підвів погляд. Всі з усмішкою дивились на нього.
Хоча його читання ще не було досконалим, він пишався собою. Андерс знав: якщо старанно працювати, Небесний Батько завжди буде поруч, щоб допомогти йому.
Ілюстрації Келлі Сміт