“Чи була я гідна?”, Заради зміцнення молоді, лип. 2021, сс. 22–23.
Чи була я гідна?
Я була жертвою насильства стільки, скільки себе пам’ятаю. Чи вплинуло це на те, якою мене бачив Господь?
Ілюстрація Трента Гудмундсена
Для сторонньої людини моє дитинство виглядало досить нормальним.
Ми ходили до церкви і відвідували всі наші церковні збори і заходи. Я ходила до школи і гралася з друзями. Підлітком я робила все, що роблять звичайні підлітки. Я проводила час із друзями, співала у хорі і відвідувала драматичний гурток. Я ходила на випускний бал. Але під цим щасливим, нормальним фасадом ховалася дуже темна таємниця.
Десь із мого дворічного віку я потерпала від сексуального насильства з боку двох моїх старших братів. Вони також виявляли насильство до моїх сестер. Ми були надто маленькими, щоб зрозуміти, що відбувалося. Але коли я подорослішала, я почала трохи щось розуміти. Щоразу у присутності моїх братів я почувалася поганою і брудною.
Моє збентеження зростає
Після уроку в Товаристві молодих жінок, де навчали про норми моралі, я зрозуміла, що таке доброчесність і цнотливість. Я слухала, як наші провідники переконували мене та інших у класі зберігати моральну чистоту.
Я запитувала себе: “Як я можу зберігати моральну чистоту?” Скільки я себе пам’ятала, я була жертвою сексуального насильства. Я не могла не запитувати себе, що про мене думав Господь. Чи була я цнотливою молодою жінкою? Чи була я гідна ходити на побачення з праведними юнаками з нашого приходу чи школи? Чи перенесене мною насильство зробило мене не гідною храмового шлюбу?
Я багато про це думала. Я не бачила причини вважати себе нецнотливою, якщо те, що зі мною сталося, не було моїм вибором. Чому я не повинна почуватися цнотливою? Чи не була я гідна любові Господа? Чи треба мені було каятися?
Я просто намагалася забути
Я чесно не знала. Я відчувала, що це була не моя провина, але в той же час я почувалася брудною, зневаженою і повністю приниженою. Я не могла набратися сміливості сказати про це своїм батькам чи комусь іншому. Я кілька разів намагалася, але мені було надто соромно, і я не знала, як вимовити ті слова. Я просто намагалася забути про те, що сталося.
Коли мені було 15, мої молодші сестри виявили сміливість, якої мені не вистачало. Вони поговорили з психологом у школі. Невдовзі одного з моїх братів арештували та ув’язнили на три роки. Але протягом багатьох років по тому я страждала від тих самих страхів, що я не була цнотливою або гідною.
Я знайшла сміливість попросити про допомогу
Зрештою, одного дня, я знайшла сміливість зустрітися з моїм єпископом. Він пояснив мені, що Господь не вважає мене винною в усіх тих сексуальних діях, які щодо мене вчинялися, коли я була дитиною і підлітком. Він запевнив мене, що все це була не моя провина. Я була невинною перед Господом. Я досі була цнотливою!
Отримавши професійну психологічну допомогу і з допомогою мого єпископа я змогла залишити спогади про насильство—а також біль і страждання, яке воно викликало—позаду. Тепер у мене дійсно щасливе і нормальне життя. Я уклала у храмі шлюб із праведним чоловіком, і ми щасливо виховуємо свою сім’ю.
Але іноді моїми думками оволодіває минуле, і я згадую страждання, які відчувала, коли думала про свою гідність.
Мені цікаво, скільки ще молодих людей знаходяться в ситуації, подібній до моєї, відчувають сором і приниження, запитують чи є вони цнотливими і яке їхнє місце у плані Бога.
Цій молоді я хочу сказати: Господь любить вас.
Він дуже сумує через те, що з вами сталося.
Він знає, що ви не винні.
Він знає, що ви дійсно цнотливі.
Він допоможе вам знайти сміливість і силу жити щасливим життям.