Як мені дістатися до церкви?
У 1997 році я перебував у відрядженні, яке спочатку мало тривати 10 днів у місті Ла-Вікторія, Венесуела. Коли я зрозумів, що не зможу повернутися додому в Італію так швидко, як сподівався, то почав шукати каплицю святих останніх днів, щоб мати змогу ходити до церкви у неділю.
Одного дня під час обідньої перерви я потоваришував з молодим італійським інженером, який знав, як знайти каплицю в Маракаї. Він намалював для мене план. У мене в розпорядженні була машина, але, на жаль, я ще не пройшов медогляд, необхідний для отримання тимчасового дозволу на керування автомобілем.
Я був у тій місцевості нещодавно, майже не знав іспанської й більшість людей не радила мені самому користуватися громадським транспортом. Я постав перед дилемою. Наближалася Великодня неділя, і я дійсно хотів поновити свої завіти, причастившись. Якщо я не можу керувати автомобілем, то як же потраплю до церкви у Маракаї? Якщо я все-таки поїду автомобілем, то ризикую, що мене зупинять за те, що я керую машиною без дозволу.
Міркуючи над тим, який вибір зробити, я пригадав 12-те уложення віри: “Ми віримо у… дотрим[ання] закону, шану[вання] і підтрим[ання] його”. Я знав, що я не повинен їхати автомобілем, а дотриматися закону тієї землі (УЗ 58:21), навіть якщо заради цього доведеться не піти до церкви.
За кілька днів я переїхав до готелю, де жили кілька моїх співробітників. Вранці в суботу я повернувся до готелю після прогулянки, все ще намагаючись придумати, як же потрапити до церкви наступного дня. Проходячи біля реєстратора, я, на свій подив, побачив примірник Ліягони іспанською мовою.
“Хто з присутніх є членом Церкви?”—запитав я. Хтось відповів, що журнал належить одному з працівників готелю. Реєстратор пішов до офісу того чоловіка й запросив його зустрітися зі мною. Коли ми трохи поговорили про Церкву, той добрий брат сказав, що є приход прямо тут, у Ла-Вікторії, і що каплиця знаходиться неподалік від готелю. Він сказав, що був би радий зустрітися зі мною наступного ранку і провести мене до церкви. Яке щастя!
Закінчилося тим, що я провів у Ла-Вікторії понад два місяці. Протягом того часу я знайшов багатьох друзів, бо з радістю ходив на збори і на заходи. Невдовзі після Великодня я отримав офіційний дозвіл на керування автомобілем, що дало мені можливість відвідати конференцію колу в Маракаї.
Під час перебування у Венесуелі моє свідчення про важливість послуху законам землі, навіть якщо вони незручні, зміцнилося. Я також здобув свідчення, що церковні видання—це ефективний спосіб ділитися Господніми благословеннями.