Як ми дісталися до храму
Чом Коемлі, Камбоджа
З часу нашого хрищення у 2001 році ми з чоловіком часто говорили про те, щоб поїхати всією сім’єю до храму й запечататися разом на вічність. Однак наші плани довелося відкласти, коли у чоловіка виявили захворювання печінки й він помер до того, як ми змогли туди поїхати.
Я була вбита горем, однак бажання того, щоб наша сім’я запечаталася на всю вічність, стало ще сильнішим після смерті чоловіка. Будучи вдовою з чотирма дітьми, я знала, що нелегко буде назбирати необхідну суму для поїздки всієї сім’ї з Камбоджі до храму в Гонконзі, Китай, що знаходився на відстані приблизно 1600 км.
Хоча наш доход був скромним, ми з дітьми знали, що повинні поїхати до храму, щоб запечататися сім’єю на всю вічність. Я продовжувала багато працювати прачкою в готелі, а діти теж підробляли, де могли. Потрохи ми почали збирати гроші для подорожі, але невдовзі зрозуміли, що, можливо, ніколи не назбираємо достатньої суми.
Оскільки ми знали, що вічна сім’я є ціннішою за все, що ми можемо мати на землі, то вирішили продати єдину цінну річ, якою володіли—мотоцикл мого померлого чоловіка. Коли ми продали його за значну суму, наші серця раділи від того, що невдовзі ми зможемо запечататися з нашим померлим татом і чоловіком.
Але наша радість була недовгою. Через тиждень після продажу мотоцикла ми повернулися з церкви й побачили, що наш дім обікрали. А коли зрозуміли, що зникли гроші від продажу мотоцикла, то відчули невимовне горе. Упродовж місяців після нападу на нашу квартиру ми продовжували молитися, щоб зрештою знайти спосіб дістатися до храму.
Минуло кілька місяців, і на наші молитви надійшла відповідь: нам сказали, що ми можемо отримати допомогу з Church’s General Temple Patron Assistance Fund* (Загального фонду допомоги відвідувачам храму). Ми з дітьми раділи, почувши про цю новину, а невдовзі здійснили довгоочікувану поїздку до храму.
Завдяки щедрості інших святих ми тепер вічна сім’я.