Народ, який прагне до храму
Тримайте зображення храму у своєму домі, щоб ваші діти могли бачити його. Навчайте їх, для чого існує дім Господа.
Храм—це великий символ нашого членства в Церкві
Яким славетним для нас є привілей піти до храму, щоб отримати благословення для себе. А потім, після того як ми відвідаємо храм заради отримання власних благословень, яким славетним є привілей виконувати роботу для тих, хто пішов із життя до нас. Цей аспект храмової роботи полягає у безкорисливій праці. Однак кожного разу, виконуючи храмову роботу для інших людей, ми маємо благословення, які приходять і до нас. Отже, не дивно, чому Господь так хоче, щоб Його народ був народом, який прагне до храму.
Сам Господь у Своїх одкровеннях зробив храм величним символом для членів Церкви. Подумайте про ставлення і праведну поведінку, на які нам вказав Господь через пророка Джозефа Сміта у Своїй пораді, адресованій святим у Кертленді, коли вони готувалися до побудови храму. Ця порада все ще є слушною:
“Організуйте себе; приготуйте кожну потрібну річ; і встановіть дім, саме дім молитви, дім посту, дім віри, дім навчання, дім слави, дім порядку, дім Бога” (Учення і Завіти 88:119). Чи справді наше ставлення й поведінка відображають те, яким кожний з нас прагне і сподівається бути?
Всі наші зусилля у Церкві ведуть до святого храму
Всі наші зусилля в проголошенні євангелії, вдосконаленні святих і викупленні померлих ведуть до святого храму. Це тому, що храмові обряди є вкрай важливими; без них ми не можемо повернутися до Божої присутності.
Дійсно, Господь дуже хоче, щоб його народ був народом, який прагне до храму. Найглибше бажання мого серця—щоб кожний член Церкви був гідним увійти до храму. Я хочу сподіватися, що кожний дорослий член Церкви буде гідним дійсної храмової рекомендації і завжди носитиме її з собою, навіть якщо відстань до храму не дозволятиме йому негайно або часто користуватися нею.
Храм—є святим для Господа; він має бути святим для нас
Будьмо народом, що ходить до храму і любить храм. Відвідуймо храм настільки часто, наскільки дозволятимуть час, кошти та особисті обставини життя! Ходімо туди не лише заради наших померлих родичів, але й заради отримання особистих благословень, які приносить храмове поклоніння, заради святості й безпеки, які ви відчуєте у цих священних та освячених стінах! Храм—це місце краси, місце одкровення, місце миру. Це—дім Господа. Він святий для Господа. Він має бути святим для нас.
Давайте будемо ділитися з дітьми своїми духовними почуттями, які ми маємо у храмі. Навчаймо їх ще більш переконливо, більш дохідливо всьому, що ми належним чином можемо розповісти про цілі Господнього дому. Тримайте зображення храму у своєму домі, щоб ваші діти могли бачити його. Навчайте їх, для чого існує дім Господа. Нехай вони планують із самих ранніх років іти туди й залишатися гідними цього благословення.
Господу приємно, коли ми з гідністю йдемо до храму
Господу приємно, щоб наша молодь з гідністю йшла до храму й виконувала вікарні хрищення для тих, хто не мав можливості бути охрищеними за життя. Господу приємно, коли ми з гідністю йдемо до храму, щоб вступити в особисті завіти з Ним і запечататися подружжями та сім’ями. Господу приємно, коли ми з гідністю йдемо до храму, щоб виконувати ці ж самі спасительні обряди за померлих, багато з яких з нетерпінням чекають на їхнє здійснення.
Але для того, щоб храм справді був нашим символом, ми повинні бажати цього. Нам слід жити гідно того, щоб увійти до храму. Ми повинні дотримуватися заповідей нашого Господа. Якщо ми зможемо привести наше життя у відповідність із життям Учителя й узяти Його вчення та приклад за найвищий для себе взірець, ми побачимо, що неважко бути гідними відвідання храму, бути послідовними й вірними в усьому, чим займаємося в житті, оскільки ми будемо віддані єдиному, священному взірцю поведінки й віри. Вдома чи на ринку, у школі чи через багато років по її закінченні, діючи самостійно чи співпрацюючи з великою кількістю людей, наш шлях буде ясним, а наші норми поведінки—очевидними.
Здатність відстоювати свої принципи, жити цілісно і бути вірними своїм принципам—це і є найголовнішим. Саме такої відданості істинним принципам вимагає від нас Бог у нашому особистому житті, вдома і в сім’ї, а також в усіх місцях, де ми зустрічаємо інших людей і можемо на них впливати. Це вимагає зобов’язання—всепоглинаючого, непорушного, виплеканого вічністю зобов’язання принципам, які, як ми знаємо, є істинними у заповідях, даних Богом. Якщо ми будемо вірними й непохитними у виконанні Господніх принципів, тоді ми завжди будемо гідними увійти в храм, а Господь і Його святі храми будуть найвеличнішим символом нашого учнівства.
Кертлендський храм. Освячений 27 березня 1836 р.
Логанський храм, штат Юта. Освячений 17 травня 1884 р. Переосвячений 13 березня 1979 р.