Батьківство, без електронних пристроїв
Спаситель промовив чотири простих слова: “Дивіться на своїх маленьких”. Нефійці звернули свій погляд на дітей. А те, що відбулося після цього, стало однією з найбільш священних подій у Писаннях. (Див. 3 Нефій 17:23–24).
Вперше я зрозуміла, що означає “дивитися”, коли народилася моя перша дочка. Її дитячий наполегливий плач розбудив мене десь опівночі, і я готувалася погодувати її, коли це трапилося. Вона широко відкрила очі й кілька довгих дорогоцінних миттєвостей дивилася прямо мені у вічі. Коли ми з нею дійсно вперше “дивилися” одна на одну, я відчула певний вічний зв’язок, який був між нами.
Дослідження нейробіологів підтверджують життєву важливість споглядання одне одного дітьми і батьками. Згідно з висновками нейробіолога доктора Аллана Н. Шора, невербальне спілкування “взаємного споглядання” є важливим для належного розвитку мозку немовляти1. У наступні роки цей зв’язок зберігає свою важливість для розвитку розуму, серця і духу наших підростаючих дітей.
“Дивитися”—це не кинути мимохіть розгублений погляд. Це звернутися до людини серцем і розумом. Це зосередити свою увагу, ніби кажучи: “Я бачу тебе. Ти маєш для мене значення”.
Для сучасних батьків такий вид споглядання часто вимагає взяти себе в руки і вийняти штепсель з розетки, зробити свідомий вибір і відвести погляд від екрану та вимкнути електронні пристрої. Це може означати не піддатися спокусі перевірити текстові послання чи поблукати в повідомленнях, розміщених у соціальних мережах. Це може вимагати вдумливого запровадження особистих і сімейних правил користування медіа, встановлення меж, що захистять священний час, який ми щодня вділяємо одне одному і нашим сім’ям.
Намагаючись довше і частіше дивитися на своїх маленьких, ми будемо зміцнювати в наших дітях почуття гідності, збагачувати наші стосунки одне з одним і мати більшу радість від тих священних моментів, коли зазираємо в серце наших дітей.
Фотоілюстрація Девіда Стокера