Наші домівки, наші сім’ї
Труднощі—це благословення
Автор живе в Новій Зеландії.
Те, що я вважала важким у храмовому шлюбі, виявилося чудовими благословеннями.
Я розмовляла з хорошою подругою про благословення храмового шлюбу. Жартома я сказала, що можу пригадати лише кілька благословень, але на думку спадає велика кількість труднощів. “Так,—сказала вона,—а можливо, вони і є благословеннями!”
Я знала, що це правда.
Запечатування у храмі допомогло мені дивитися на шлюб та сім’ю з точки зору вічної перспективи. Мої храмові завіти були тими “окулярами”, через які ми з чоловіком завжди розглядали можливості, що відкривалися перед нами, навіть ще тоді, коли були молодою подружньою парою.
Вічна перспектива
Ми почали свій шлюб, дивлячись на нього з точки зору вічності, й відчули, що це означає не відкладати народження дітей і не обмежувати кількість тих, які хочуть прийти у нашу сім’ю. Мій чоловік продовжував отримувати вищу освіту, а наша сім’я зростала. На той час, коли він почав працювати за фахом, у нас уже було п’ятеро дітей. Я продовжувала навчатися заочно, аби мати змогу залишатися з дітьми вдома. Я з ніжністю пригадую ті перші роки нашого життя. Вони були надзвичайними! Ми мешкали в маленькій квартирі з двома дітьми, старшому з яких не було ще й півтора року. Ми жили на скромну стипендію і їли багато бутербродів.
Я думаю про ті давні роки як про піонерський період нашого життя—ми перетинали “рівнини” навчання в університеті, започаткування сім’ї та вміння обходитися обмеженими фінансовими ресурсами. Я відчуваю те ж саме—лише не такою великою мірою,—що відчував один учасник загону з ручними візками під керівництвом Мартіна, який вижив і так розповідав про свою подорож: “Кожен з нас пройшов через це з абсолютним знанням про те, що Бог живий, бо ми пізнали Його в наших найтяжчих обставинах”1.
В очах світу ті рішення, які ми приймали в перші роки нашого шлюбу, здавалися позбавленими сенсу. Моє рішення відкласти закінчення навчання заради того, щоб мати дітей, мати лише одне джерело доходу і пожертвувати певними зручностями життя, можливо, здавалося безглуздям. Однак Господь сказав Ісаї:
“Бо ваші думки—не Мої це думки, а дороги Мої—то не ваші дороги, говорить Господь.
Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої—за ваші думки” (Ісая 55:8–9).
Те, що ми пожертвували мирськими цілями заради виконання волі Небесного Батька для нашої сім’ї, благословило наше життя великим смиренням.
Протистояти труднощам разом
Ми читали в Ученні і Завітах, що ті, хто “бажає дотримуватися своїх завітів через жертву, … їх прийнято [Господом].
Бо Я, Господь, звелю їм давати плоди, як дуже плодовитому дереву, яке посаджено у добру землю біля чистого струмка, яке дає багато дорогоцінних плодів” (УЗ 97:8–9). Наші п’ятеро дітей є нашими дорогоцінними плодами. Безсумнівно, що вони є нашими найбільшими благословеннями.
З плином років ми з чоловіком поставали перед багатьма випробуваннями у своєму шлюбному житті, і, озираючись назад, можу чесно сказати, що я вдячна за них. Господь благословив нас випробуваннями, щоб вдосконалити наші особистості й допомогти нам прислухатися до Нього і до свого подружжя.
Храмовий шлюб—це найвищий завіт піднесення. Коли ми дотримуємося цього завіту, то зможемо прийти до найвищого ступеня целестіальної слави, тобто вічного життя, що означає вічне зростання (див. УЗ 131:1–4). Завдяки цій величній нагороді нам слід сподіватися, що храмовий шлюб допоможе нам розвиватися, навіть змінювати свою природу.
Старійшина Брюс С. Хейфен, почесний сімдесятник, сказав: “Спочатку може бути так, що ми укладаємо шлюб заради своєї зручності. Але потім з’являються проблеми. Якщо ми докладаємо всіх зусиль для їхнього вирішення, то не завжди почуватимемося комфортно, однак зростатимемо. Згодом виявиться, що ми уклали шлюб не лише для того, щоб нам було зручно, але для того, щоб мати радість”2. Спільне вирішення проблем не завжди приносило задоволення, але це справді приносило нам радість.
Важка праця і радість
Бути матір’ю—це найважча робота з усіх, які мені доводилося виконувати. До того як у мене з’явилися діти, я думала, що материнство буде майже завжди, якщо не завжди, приносити радість, і лише іноді, дуже рідко, воно пов’язане з важкою працею. Але я зрозуміла, що все якраз навпаки. Завдяки моєму вічному партнерству з чоловіком, наше батьківство і шлюб стали лабораторією для того, щоб стати подібними до Небесного Батька. Відповідальність, які мають батьки в цьому житті, можна порівняти з роботою і цілями Небесного Батька: “здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Moйсей 1:39). Щоб бути дружиною і матір’ю, треба мати ангельське терпіння, силу і любов. Материнство допомагає мені стати більш подібною до Бога за природою, бажаннями і можливостями.
Запечатування у храмі благословило мене так, як я навіть не сподівалася. Воно є джерелом сили для мене і стабільності для моїх дітей. Це ланка, яка пов’язує мене з предками і благословляє їх, оскільки я виконую за них храмову роботу. Мій храмовий шлюб вартий будь-якої жертви, і я знаю, що він приносить великі благословення.
Фотографії люб’язно надані Рейчел Харрісон