2014
Як я знайшов шлях назад до Церкви
Червень 2014


Як я знайшов шлях назад до Церкви

Автор живе в штаті Каліфорнія, США.

Я хотів знайти відповіді поза євангелією, але знайшов лише порожнечу.

A man standing on a ladder.  He is erasing barriers in a maze.

Фотоілюстрація Натаніеля Рей Едвардса

Я виріс у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але у коледжі вирішив, що Церква мені більше не потрібна. Я почав неглибокі, егоїстичні пошуки “істини” в інших місцях. Не знайшовши відповідей, які б дали мені мир чи радість, я поринув у глибоку духовну темряву. У мене було відчуття, що я вже ніколи не буду щасливим.

Однак я все ще міг бачити, що був щасливішим, коли був активним у Церкві. Я почав поводитися так, наче я став активним у Церкві, сподіваючись звільнитися від мороку, який контролював моє життя. Але мої нещирі зусилля не дали відчутних результатів. Я зосередився на навчанні, сподіваючись, що це відволікатиме мене від порожнечі, яку я відчував. Це тимчасово допомогло, але не дало реальних відповідей.

Потикавшись туди-сюди та усвідомивши, що це дорога в нікуди, я вирішив відпочити від навчання і поподорожувати. Я відклав трохи грошей, але їх могло вистачити лише ненадовго. До від’їзду я вирішив проявити справжню віру і сплатити з моїх скромних заощаджень десятину. Це було нелегко. Я буду далеко від дому, а гроші невдовзі закінчаться. Та я сподівався на те, що Бог є, і я знав, що мені буде потрібна Його допомога.

Я написав чек для сплати десятини, послав його моєму єпископу, спакував Книгу Мормона і вирушив. Майже негайно я відчув тепло Духа. Мене здивувало те, як мій сумнів і сум змінилися на розуміння й оптимізм. Від штату Айдахо до міста Вашингтон члени Церкви надавали мені допомогу і, що найважливіше, допомагали мені розвивати віру і праведні бажання. Складалося враження, що де б я не був, я був удома.

Невдовзі я вже знав, що маю припинити подорож, не тому, що не вистачало грошей, але тому, що на мене чекала набагато краща подорож. Повернувшись додому, я зустрівся з моїм єпископом і президентом колу. З їхньою допомогою незабаром я вже служив Господу в якості місіонера.

Тепер щоразу, коли я плачу десятину або зустрічаюся з провідниками Церкви, я згадую “початок” мого справжнього навернення. З того часу я відчував злети і падіння, але я працював над тим, щоб залишатися духовно сильним. Я завжди буду вдячний за те, що Небесний Батько прийняв моє маленьке пожертвування, зроблене з вірою, і простягнув до мене Свою люблячу руку.