Пасти душі
Ми з любов’ю спілкуємося з людьми, оскільки саме це заповідав нам Спаситель.
Під час недавньої розмови з моїм другом він розповів, що коли був молодим новонаверненим членом Церкви, то несподівано відчув, наче якось більше не вписувався у свій приход. Місіонерів, які його навчали, перевели на нове місце, і він почувався зайвим. Не маючи друзів у приході, він знайшов старих друзів і брав з ними участь у заходах, які настільки відволікали його від активності в церкві, що, зрештою, він відійшов від отари. Зі сльозами на очах він описав, наскільки був глибоко вдячний, коли один член його приходу простягнув до нього руку служіння та щиро і з турботою запросив його повернутися. Через кілька місяців він повернувся до безпеки отари, зміцнюючи як інших, так і себе. Чи не вдячні ми за пастуха з Бразилії, який знайшов цього юнака, старійшину Карлоса А. Годоя, що сидить зараз за мною в якості члена президентства сімдесятників?
Чи не дивовижно, що такі маленькі зусилля можуть мати вічні наслідки? Ця істина лежить в основі зусиль Церкви стосовно служіння. Небесний Батько може взяти наші прості щоденні зусилля і зробити з них щось дивовижне. Лише шість місяців тому Президент Рассел М. Нельсон оголосив, що “Господь вніс важливі зміни в те, як нам піклуватися одне про одного”1, пояснивши, що “ми впровадимо новіший, більш святий підхід до піклування про інших і служіння їм. Ми називатимемо цю програму просто “служінням”2.
Президент Нельсон також пояснив: “Критерієм істинної і живої Господньої Церкви завжди будуть організовані та спрямовані зусилля заради служіння окремим дітям Бога та їхнім сім’ям. Через те, що це Його Церква, ми, як Його служителі, будемо служити кожному окремо, як робив це Він. Ми будемо служити в Його ім’я, з Його силою і владою та з Його люблячою добротою”3.
Після цього оголошення ваша реакція була неймовірною! Ми отримали звіти про великий успіх у застосуванні цих змін майже в кожному колі світу під скеруванням нашого сучасного пророка. Наприклад, брати-служителі і сестри-служительки були призначені служити сім’ям, були організовані напарництва, до яких долучили молодих чоловіків і молодих жінок, а також проводяться співбесіди щодо служіння.
Я думаю, що це не випадково, що за шість місяців до вчорашнього, отриманого через одкровення, оголошення про “новий баланс і зв’язок між навчанням євангелії вдома і в Церкві”4 було дано отримане через одкровення оголошення щодо служіння. Починаючи з січня, коли ми будемо проводити на одну годину менше у недільному поклонінні, все, про що ми дізналися під час служіння, допоможе нам заповнити прогалину вищим і святішим досвідом проведення Суботнього дня з сім’єю і близькими.
Після встановлення цих організаційних структур ми можемо запитати: “Як нам переконатися, що ми дійсно служимо у Господній спосіб? Чи допомагаємо ми Доброму Пастирю так, як Він задумав?”
Під час недавньої розмови президент Генрі Б. Айрінг схвалив те, як святі пристосовуються до цих визначних змін, але також висловив своє щире сподівання, що члени Церкви розуміють, що служити---це більше, ніж “просто бути люб’язними”. Це не означає, що наша люб’язність не має значення, але ті, хто розуміє справжній дух служіння, усвідомлюють, що воно включає набагато більше, ніж просто вияви люб’язності. Якщо здійснювати його у Господній спосіб, служіння може мати набагато більший вплив на добро, який продовжуватиметься всю вічність, як це сталося зі старійшиною Годоєм.
“Спаситель показав приклад того, що таке служіння, коли служив, керуючись любов’ю. … Він … навчав, молився за людей, втішав їх і благословляв, запрошуючи всіх іти за Ним. … Коли члени Церкви служать [вищим і святішим способом], вони з молитвою прагнуть служити так, як служив би Він … “завжди пильнувати Церкву, бути з ними і укріпляти їх”, “відвідувати дім кожного члена” Церкви і допомагати кожному ставати справжнім послідовником Ісуса Христа”5.
Ми розуміємо, що справжній пастир любить своїх овець, знає кожну по імені та “особисто цікавиться” ними6.
Мій давній друг усе життя був фермером, важко працюючи над розведенням худоби й овець у важкодоступних Скелястих горах. Якось він поділився зі мною випробуваннями і труднощами, пов’язаними з розведенням овець. Він розповів, що рано навесні, коли сніг на великому гірському хребті вже майже розтанув, він відводив отару, що належала їхній сім’ї і налічувала майже 2000 овець, на літо в гори. Там він доглядав овець до пізньої осені, коли їх переводили із літнього пасовища до зимового пасовища в пустелі. Він описав, як важко було доглядати велику отару овець, що вимагало ранніх світанків і пізніх ночей---пробудження задовго до сходу сонця і закінчення роботи далеко після настання темряви. Він фізично не міг би робити все сам.
Інші допомагали доглядати отару, серед них були досвідчені помічники, яким допомагали молодші працівники, що отримували користь від мудрості своїх напарників. Він також покладався на двох старих коней, двох лошат, яких тренували, двох старих вівчарок і двох чи трьох їхніх щенят. Протягом літа мій друг і його вівці переживали вітер і зливи, хвороби, поранення, посуху і майже кожне випробування, яке лише можна собі уявити. У деякі роки вони все літо мали привозити воду лише для підтримки життя овець. Потім щороку, пізньої осені, перед настанням зимової погоди, овець спускали з гір і рахували. Тоді виявлялося, що понад 200 овець пропали.
З 2000, яких заводили у гори ранньою весною, їхня кількість зменшувалася до менш ніж 1800. Більшість втрачених овець губилися не через хворобу або природну смерть, але через хижаків, таких як кугуари або койоти. Ці хижаки зазвичай знаходили ягнят, які відбились від отари, відійшовши від захисту пастиря. Обдумайте щойно описане мною в духовному контексті. Хто є пастирем? Хто є вівцями? Хто є помічниками пастиря?
Сам Господь Ісус Христос сказав: “Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, … і власне життя Я за вівці кладу”7.
Так само і пророк Нефій навчав, що Ісус “нагодує Свої вівці, і в Ньому знайдуть вони пасовисько”8. Я відчуваю глибокий спокій від усвідомлення того, що “Господь то мій Пастир”9 і що Він знає кожного з нас і турбується про нас. Коли ми зустрінемося в житті з вітрами і зливами, хворобами, травмами і посухою, Господь---наш Пастир---служитиме нам. Він відновить наші душі.
Так само як мій друг доглядав своїх овець з допомогою досвідчених і молодих працівників, коней і вівчарок, Господу також потрібна допомога в складній праці догляду за вівцями в Його отарі.
Як діти люблячого Небесного Батька і як вівці Його отари, ми насолоджуємося благословенням того, що нам особисто служить Ісус Христос. У той же час на нас лежить відповідальність самим, як пастухам, служити і допомагати іншим навколо нас. Ми прислухаємося, коли Господь каже нам: “ти будеш служити Мені і підеш в імені Моєму … і збиратимеш разом Моїх овець”10.
Хто є пастирем? Кожний чоловік, жінка і дитина в царстві Бога є пастирем. Для цього не треба отримувати покликання. З моменту, коли ми виходимо з вод хрищення, нам доручено виконувати цю роботу. Ми з любов’ю спілкуємося з іншими, оскільки саме це заповідав нам Спаситель. Алма сказав: “Бо чи є пастир … , який, маючи багато овець, не доглядатиме їх, щоб вовки не увійшли і не зжерли його отару? … Хіба він не вижене його геть?”11 Коли наші ближні потрапляють в складне становище в мирському чи духовному плані, ми поспішаємо їм на допомогу. Ми носимо тягарі один одного, щоб полегшити їх. Ми сумуємо з тими, хто сумує. Ми співчуваємо тим, кому потрібне співчуття12. Господь з любов’ю чекає від нас цього. І прийде день, коли нас попросять звітувати про те, з якою турботою ми служили Його отарі13.
Мій друг пастух поділився іншим важливим елементом догляду за вівцями на пасовищі. Він пояснив, що загублені вівці були особливо беззахисними перед небезпекою від хижаків. Насправді, майже 15 відсотків часу він і його помічники витрачали на пошук загублених овець. Чим швидше вони знаходили загублену вівцю, перш ніж вона занадто далеко відходила від стада, тим меншою була вірогідність того, що з нею могло статися щось погане. Для повернення загубленої вівці вимагалося багато терпіння і дисципліни.
Кілька років тому я знайшов у місцевій газеті настільки цікаву статтю, що я її зберіг. У заголовку статті, винесеному на першу шпальту, було сказано: “Наполеглива вівчарка не кинула загублених овець”14. У цій статті розповідалося про кількох овець, що належали до ранчо, розташованого поблизу ранчо мого друга, які чомусь відбилися від інших і залишилися на літньому пасовищі. Через два чи три місяці вони заблукали і потрапили в снігову пастку. Коли вівці відбилися, з ними залишилася вівчарка, оскільки її обов’язком було доглядати овець і захищати їх. Вона не припинила піклуватися про них! Там вона і залишалася, кілька місяців ходячи колами навколо загублених овець у холодну і сніжну погоду, захищаючи від койотів, когуарів та інших хижаків, які могли їм загрожувати. Вона залишалася там, доки не змогла відвести чи загнати овець назад до безпеки пастуха й отари. З фотографії на першій сторінці цієї статті видно, як в очах цієї вівчарки та її манері триматися відображено її характер.
У Новому Завіті ми знаходимо притчу й настанови від Спасителя, що містять подальші пояснення стосовно нашої відповідальності як пастирів, які служать сестрам і братам, загубленим вівцям:
“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих девʼятидесяти й девʼяти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.
І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену”15.
Якщо підсумувати урок, який викладається в цій притчі, ми знаходимо такі цінні поради:
-
Ми маємо визначити, які вівці загубилися.
-
Ми шукаємо їх, доки не знайдемо.
-
Коли знайдемо їх, нам, можливо, потрібно буде покласти їх на свої плечі, щоб принести додому.
-
Коли вони повернуться, ми оточуємо їх друзями.
Брати і сестри, наші найбільші випробування і найбільші нагороди можуть прийти, коли ми служимо загубленим вівцям. Члени Церкви у Книзі Мормона “пильнували своїх людей, і живили їх тим, що стосується праведності”16. Ми можемо наслідувати їхній приклад і пам’ятати, що служіння має “скеровуватися Духом, бути гнучким і пристосованим до потреб кожного члена Церкви”. Також критично важливо, щоб ми “намага[лися] допомагати окремим людям і сім’ям готуватися до отримання наступного обряду, дотримуватися [їхніх] завітів … і ставати самозабезпеченими”17.
Кожна душа є дорогоцінною для нашого Небесного Батька. Його особисте запрошення служити має для Нього величезну цінність і важливість, бо це Його робота і слава. Це досить буквально є роботою вічності. Кожен з Його дітей має незмірний потенціал в Його очах. Він любить вас любов’ю, яку ви не можете навіть почати усвідомлювати. Як вірна вівчарка, Господь залишиться на горі, щоб захистити вас від вітру, дощів, снігу і набагато більшого.
Президент Рассел М. Нельсон навчав нас на минулій конференції: “Наше послання світові [і, я б додав, “нашим служителям”] просте й щире: ми запрошуємо всіх Божих дітей, які по обидва боки завіси, прийти до їхнього Спасителя, отримати благословення святого храму, мати нескінченну радість і підготуватися до вічного життя”18.
Давайте піднімемо наш погляд до цього пророчого бачення, щоб ми могли направляти душі до храму і, зрештою, до нашого Спасителя, Ісуса Христа. Він не очікує, що ми здійснимо чудеса. Він лише просить, щоб ми приводили наших братів і сестер до Нього, бо Він має силу викупляти душі. І якщо ми так зробимо, то забезпечимо виконання цього обіцяння: “А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави”19. Про це я свідчу, і про Ісуса Христа, як нашого Спасителя і Викупителя, в ім’я Ісуса Христа, амінь.