Поміркуйте: Як ми вчимося продовжувати працювати над завданням, доки воно не буде виконано?
Подивіться: “Only a Stonecutter” [“Лише каменотес”] (Немає відео? Прочитайте наступну сторінку .)
Обговоріть: Як ми вчимося не припиняти докладати зусилля, навіть коли це важко? Як наша довіра до Господа впливає на нашу здатність не відступати?
Прочитайте: Висловлювання президента Фауста; Євреям 12:1 ; Учення і Завіти 58:4 (праворуч)
“Завзятість демонструється тими, … хто не здається, навіть, коли інші кажуть: “Цього не зробити”.
Джеймс Е. Фауст, “Завзятість”, Ensign або Ліягона, трав. 2005, с. 51
“Біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами”.
Попрактикуйтеся: Попрацюйте разом над застосуванням цього зразку завзятості і подолання труднощів:
Групою читайте кожен із кроків у наведеному нижче зразку.
Поверніться до когось із групи. Запитайте одне одного, чи стоїть перед ними якийсь обовʼязок або завдання, які є дуже складними.
Допоможіть одне одному пройти чотири наведені нижче кроки, обговорюючи складність обовʼязку або завдання.
Візьміть одне перед одним зобовʼязання, що ви не відступите---що ви будете продовжувати роботу, доки обовʼязок або завдання не будуть виконані належним чином.
Згадуйте свої благословення.
Просіть про допомогу друзів, однолітків, членів групи та інших людей.
Уникайте сумнівів. Памʼятайте, що Господь має всю силу. Звертайтеся до Нього і приймайте Його волю.
Ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся; витерпіть з вірою.
“Не станьте жертвою спокуси, на яку попалися Ламан і Лемуїл. Коли вони отримали надзвичайне завдання здобути пластини Лавана, в літописі зазначається, що вони ремствували, кажучи, що це було важким завданням, яке їм було заповідано виконати. І вони втратили свою нагоду і свою нагороду. Натомість нехай ваше ставлення буде таким, як було в їхнього брата Нефія: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав” (див. 1 Нефій 3:5–7 )”.
(Томас С. Монсон, Teachings of Thomas S. Monson (2011), 54
Попрактикуйтеся: Виберіть одне з випробувань, яке долає ваша сімʼя. За допомогою наведеного вище зразка визначте два або три способи, завдяки яким ви можете просуватися з вірою, покладаючи довіру на те, що Бог підготує шлях:
Створити примітку
Візьміть зобов’язання: Візьміть на себе зобов’язання виконати вказане нижче протягом тижня. Ставте позначку поруч з кожним виконаним вами завданням:
На практиці вчіться не відступати---робіть це способами, визначеними вами вище.
Навчіть цього принципу свою сімʼю.
Продовжуйте застосовувати попередні фундаментальні принципи.
“Наша відповідальність в тому, щоб здійнятися від посередності до компетентності, від провалу до успіху. Наше завдання---стати якомога кращими. Одним із найвеличніших дарів Бога для нас є радість того, щоб пробувати знову, тому що жодна невдача ніколи не повинна бути кінцевою”.
Томас С. Монсон, “The Will Within”, Ensign, May 1987, 68
Якщо у вас немає можливості подивитися відео, прочитайте цю друковану версію.
СТАРІЙШИНА ХОЛЛАНД: Джон Р. Мойл був піонером з Англії, який пройшов Сполучені Штати, штовхаючи ручний візок. Він оселився в Альпіні, штат Юта, що за 35 км від Солт-Лейкського храму.
Бригам Янг покликав брата Мойла бути головним наглядачем за камʼяною кладкою під час будівництва Солт-Лейкського храму.
Щоб не запізнитися на 8 годину ранку на роботу, брат Мойл кожного понеділка вирушав в дорогу пішки на відстань у 35 км о 2 годині ночі. Тиждень праці він закінчував о 17 годині в пʼятницю й одразу вирушав додому, дістаючись будинку майже опівночі. Кожного тижня він дотримувався такого розпорядку протягом майже 20 років будівництва храму.
Одного разу, коли на вихідних він був удома, одна з його корів під час доїння смикнулася і вдарила брата Мойла по нозі, зламавши кістку трохи нижче коліна.
Не маючи на фермі належної медичної допомоги, його близькі та друзі зняли двері із завіс і поклали його на імпровізований операційний стіл. Тоді вони взяли пилку, що використовувалася для пиляння гілок на деревах, що росли поблизу, і ампутували йому ногу на кілька дюймів нижче коліна.
Коли, нарешті, нога стала заживати, брат Мойл узяв колоду і витесав протез. Спочатку він ходив по будинку. Тоді пересувався по двору. Нарешті він обійшов свій маєток.
Коли він відчув, що витерпить біль, то прикріпив деревʼяну ногу, пройшов 35 км до Солт-Лейкського храму, піднявся на риштування і з долотом в руках вибив слова: “Святиня для Господа”.
(Див. також Джеффрі Р. Холланд, “Ніби голуби до вікна”, Ліягона, лип. 2000, сс. 92–93).