1 І сталося, що наприкінці вісімнадцятого року те військо грабіжників підготувалося до битви і почало спускатися і робити вилазки з-за пагорбів, і з гір, і пустині, і своїх фортець, і своїх таємних місць, і почали захоплювати землі, і ті, що були на землі на півдні, і ті, що були на землі на півночі, і почали займати всі землі, що їх було покинуто Нефійцями, і міста, які було залишено спустілими.

2 Але ось, не було ні диких звірів, ані дичини на тих землях, які було покинуто Нефійцями, і не було ніякої дичини для розбійників, крім тієї, що була в пустині.

3 І розбійники не могли існувати ніде, крім пустині, через нестачу їжі; бо Нефійці залишили свої землі спустілими, і зібрали свої отари, і стада, і все своє майно, і вони були однією групою.

4 Отже, не було можливості розбійникам грабувати і здобувати їжу, як тільки виступити на відкриту битву проти Нефійців; а Нефійці, будучи однією групою і в такій великій кількості, і зберігаючи для себе провізію, і коней, і худобу, і отари всякого роду, щоб можна було харчуватися протягом семи років, а за цей час вони сподівалися знищити розбійників з лиця землі; і так пройшов вісімнадцятий рік.

5 І сталося, що в девʼятнадцятому році Ґіддіангій зрозумів, що необхідно йому йти на битву проти Нефійців, бо не було для них іншого шляху, щоб вижити, як тільки грабувати, і розбійничати, і вбивати.

6 І вони не наважувалися розповсюджуватися по лицю землі так, щоб вирощувати зерно, аби Нефійці не напали на них і не повбивали їх; отже, Ґіддіангій дав наказ своєму військові, що цього року вони мають піти на битву проти Нефійців.

7 І сталося, що вони пішли на битву; і було це шостого місяця; і знайте, великим і жахливим був той день, коли вони пішли на битву; і були вони підперезані за звичаєм розбійників, і мали вони ягнячі шкури навколо стегон, і були вони пофарбовані кровʼю, а їхні голови було поголено, і вони мали шоломи на них; і величним і жахливим був вигляд війська Ґіддіангія через їхню броню, і через те, що вони були пофарбовані кровʼю.

8 І сталося, що військо Нефійців, побачивши вигляд війська Ґіддіангія, впало на землю, і здійняло волання свої до Господа Бога свого, щоб Він пощадив їх і визволив їх від рук їхніх ворогів.

9 І сталося, що коли військо Ґіддіангія побачило це, вони почали голосно кричати, радіючи, бо вони вважали, що Нефійці впали від страху, злякавшись їхнього війська.

10 Але в цьому вони були розчаровані, бо Нефійці не боялися їх; але вони боялися свого Бога і благали у Нього захисту; отже, коли військо Ґіддіангія кинулося на них, вони були готові зустріти їх; так, з силою Господа вони прийняли їх.

11 І битва почалася цього шостого місяця; і великою і жахливою була битва в той час, авжеж, великою і жахливою була різанина в той час, так що не було ще відомо такої великої різанини серед усіх людей Легія відтоді, як він залишив Єрусалим.

12 І, незважаючи на погрози і клятви Ґіддіангія, ось, Нефійці розбили їх, так що ті відступили від них.

13 І сталося, що Ґідґіддоній наказав, щоб його військо переслідувало їх аж до меж пустині і щоб вони не щадили нікого, хто попаде в їхні руки по дорозі; і так вони переслідували їх і вбивали їх до меж пустині, аж доки не виконали наказу Ґідґіддонія.

14 І сталося, що Ґіддіангія, який стояв і бився з хоробрістю, переслідували, коли він тікав; і оскільки він втомився через довгу свою боротьбу, його було захоплено і вбито. І таким був кінець розбійника Ґіддіангія.

15 І сталося, що військо Нефійців повернулося знову до місця своєї безпеки. І сталося, що цей девʼятнадцятий рік пройшов, і розбійники не поверталися на битву; не приходили вони знову і в двадцятому році.

16 І в двадцять і першому році вони не виходили на битву, але вони підійшли з усіх боків поставити облогу навколо народу Нефія; бо вони вважали, що якби вони відсікли народ Нефія від їхніх земель, і оточили б їх з усіх боків, і якби вони відсікли їх від усіх їхніх зовнішніх привілеїв, тоді вони б змусили їх здатися згідно з їхніми бажаннями.

17 Тож вони призначили собі іншого вождя, чиє імʼя було Земнарійга; отже, саме Земнарійга наказав, щоб ця облога мала місце.

18 Але ось, це було перевагою для Нефійців; бо розбійникам було неможливо утримувати облогу настільки довго, щоб це мало якийсь вплив на Нефійців, бо вони зробили великий запас провізії,

19 І через нестачу провізії у розбійників—бо ось, вони нічого не мали, окрім мʼяса, для свого харчування, мʼяса, яке вони отримували з пустині;

20 І сталося, що дичина стала рідкістю в пустині—так що розбійники мало не загинули від голоду.

21 А Нефійці постійно виходили вдень і вночі, і нападали на їхнє військо, і рубали їх тисячами і десятками тисяч.

22 І тому люди Земнарійги забажали відмовитися від свого плану через велике знищення, яке приходило на них вночі і вдень.

23 І сталося, що Земнарійга віддав наказ своїм людям, що вони мають відмовитися від облоги і прямувати у найвіддаленіші частини землі, що на півночі.

24 І тоді Ґідґіддоній, будучи обізнаним з їхнім планом і знаючи про їхню слабкість через нестачу їжі і велику різанину, яка сталася серед них, отже, він вислав своє військо вночі, і відрізав їм шлях до відступу, і розмістив своє військо на шляху їхнього відступу.

25 І це здійснили вони в нічний час і просувалися вперед у своєму поході, випереджаючи розбійників, так що наступного дня, коли розбійники почали свій похід, їх зустріло військо Нефія і з їхнього фронту, і з їхнього тилу.

26 А розбійників, які були на півдні, було також відрізано на дорогах їхнього відступу. І все це було зроблено за наказом Ґідґіддонія.

27 І було багато тисяч таких, які здалися в полон Нефійцям, а решту з них було вбито.

28 І їхнього вождя, Земнарійгу, було захоплено і повішено на дереві, так, аж на самій його верхівці, доки він не вмер. А коли він, повішений, вмер, вони зрубали дерево, поваливши його на землю, і заволали гучним голосом, кажучи:

29 Хай Господь збереже Свій народ у праведності і в святості серця, щоб вони могли зрубати до землі тих, хто намагатиметься вбити їх через владу і таємні змови, так само, як цього чоловіка було зрубано до землі.

30 І вони зраділи і заволали знову в один голос, кажучи: Нехай Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Якова захищає цей народ у праведності стільки, скільки вони прикликатимуть імʼя свого Бога на захист.

31 І сталося, що вони грянули, всі як один, спів і хвалу їхньому Богу за те велике, що Він зробив для них, зберігаючи їх від того, щоб не потрапити до рук їхніх ворогів.

32 Так, вони кричали: Осанна Всевишньому Богові. І вони кричали: Благословенне імʼя Господа Бога Всемогутнього, Всевишнього Бога.

33 І їхні серця сповнилися радістю, аж до великого пролиття сліз, через великодушність Бога у врятуванні їх від рук їхніх ворогів; і вони знали, що це через їхнє покаяння і їхню смиренність їх було врятовано від вічного знищення.