Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Місіонерам, яких несподівано перевели служити в інше місце
На вашій місії сталося щось несподіване? Ось кілька порад від того, хто трохи розуміє вашу ситуацію.
Автор живе в штаті Юта, США.
Місіонери, багато хто з вас знаходиться не там, де ви сподівалися бути зараз, і чекає, щоб дізнатися, до якої місії вас буде призначено або навіть, можливо, повернутися додому. Спостерігаючи за розвитком подій, я з ніжністю пригадала мій власний досвід служіння на місії багато років тому. Я подумала, що я, як одна місіонерка, несподівано переведена в інше місце служіння, могла б поділитися з іншими кількома ідеями, які можуть бути корисними.
Евакуація з Албанії
На початку 1997 року я була місіонеркою в Албанії. Нам з напарницями дуже подобалася сільська місцевість, смачні пироги з сиром і шпинатом та звучання мови, яку ми так старанно намагалися вивчити. Найбільше нам подобалося працювати з місцевими людьми.
З часом політичний клімат навколо нас ставав все більше напруженим. Ми намагалися залишатися зосередженими на тому, щоб ділитися євангелією, але не могли не чути новини про повстанські сили, які збиралися по всій країні. А потім уряд ввів комендантські години і ситуація почала погіршуватися. Країна прямувала до громадянської війни.
Зрештою, 14 березня уся наша місія була евакуйована. Я ніколи не забуду той телефонний дзвінок, коли ми дізналися, що нам час збирати речі, щоб нас швиденько вивезли з країни. Суперечливі думки і почуття вирували в моєму розумі й серці. Звичайно ж, я хотіла бути в безпеці, але думка про те, щоб залишити сім’ї, які ми полюбили, особливо у тому хаосі, краяла моє серце. У нас навіть не було можливості попрощатися.
Наша подорож з країни почалася з польоту на гелікоптері, потім ми пересіли на авіаносець, а після швидкої пересадки в Італії нас перевели служити в інші місії. Мене відправили до Англії. Усе відбулося так швидко, і навіть трохи захоплююче, але здебільшого було важко. Ось один з моїх останніх спогадів про Албанію: я спостерігала за тим, як зменшується ландшафт внизу під нашим гелікоптером і думала про те, що ж буде з людьми, яких ми там залишили.
Знайти мир
Хоча деталі нашого з вами досвіду й будуть різними, я впевнена, що у вас є тепер подібні змішані емоції. Тому я сподіваюся, що те, чим я зараз поділюсь, буде знайомим і вам. Ось шість принципів, які допомогли мені знайти мир після шокуюче складних ситуацій під час мого служіння на місії повного дня.
-
Підтримуйте зв’язок з іншими. У вас можуть виникнути сумні і змішані почуття, які змушують вас віддалитися від інших. Але важливо підтримувати зв’язок з іншими, особливо в наступний короткий час, поки ви пристосовуєтеся. Зверніться до небайдужих людей, які допомагають вам підтримувати настрій. З доступними сьогодні технологіями у вас немає виправдань! Можливо, ви можете знайти когось, щоб практикувати ваші навички спілкування іноземною мовою. Можливо, ви навіть можете спілкуватися з тими, кому служили і кого навчали. І хоча ви можете почувати себе не в своїй тарілці, ви не самі. Навіть якщо ваша сім’я і друзі не знають, як найкраще вас підтримувати, я впевнена, що більшість з них щиро дбають про вас і хочуть, щоб у вас все було добре.
-
Продовжуйте свідчити. Немає значення, де ви знаходитеся географічно, читаючи це, у мене немає сумніву, що ви оточені людьми, яких ви можете благословити завдяки вашій унікальній ситуації. Не соромтеся ділитися тим, що ви дізналися і відчували як місіонер повного дня---немає значення, довго чи ні ви служили “в місці призначення”. Обдумуючи недавні події і розпізнаючи Божу руку у своєму житті, діліться цим з близькими вам людьми. Можливо, урок з вашої пригоди---саме те, що комусь потрібно почути.
-
Довіряйте тому, що Небесний Батько знає вас. А знаєте що? Бог знав, що це станеться! Він знає про все, що відбувається у вашому житті. А ваш Спаситель Ісус Христос розуміє, що саме ви відчуваєте. Вони поруч з вами, коли ви йдете цим шляхом, і можуть втішити вас через Святого Духа. Болісні почуття можуть тривати довгий час, і це нормально. Довіряйте Господу, коли Він каже: “Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели---навколо вас, щоб підтримувати вас” (Учення і Завіти 84:88).
-
Будьте терпеливими, коли сумуєте. Ви відчуваєте злість? Смуток? Розчарування? Або думаєте: “Це так несправедливо!”? Можливо, у вас зовсім інший набір емоцій. Просто знайте, що маєте право відчувати те, що ви зараз відчуваєте. Ви сумуєте через втрату, і важливо бути терпеливими з собою, коли ви це переживаєте. У той самий час, будьте обережні, щоб не перебільшувати свій досвід або думати про минуле так часто, що це впливало б на вашу здатність функціонувати сьогодні. Якщо ви відчуваєте, що не можете природним чином справитися з цим, попросіть вашого єпископа або президента місії допомогти вам зв’язатися з професійним консультантом. Просити про допомогу не соромно.
-
Докладайте зусиль, щоб запрошувати Духа. Продовжуйте занурюватися в євангельську роботу. Якщо вас перевели в інше місце служіння, продовжуйте слухняно виконувати правила місії. Кожного дня знаходьте, як показати Духу, що хочете, аби Він був з вами, і записуйте враження, отримані від Нього. Залишаючись з Духом, ви зможете прийняти рішення стосовно майбутнього, а також знайти втішення у вашій теперішній ситуації.
-
Будьте впевнені в тому, що ви й далі є “покликан[ими] до роботи”. Довгий час я думала, що моє “покликання” було там, куди мене було призначено служити. Хотіла б я розуміти раніше, що моїм справжнім покликанням було служити Божим дітям там, де я знаходжусь. Навіть коли я вже зняла свою чорну іменну табличку, я все ще була зобов’язана завітами хрищення взяти на себе ім’я Ісуса Христа і кожного дня ставитися до інших так, як би це робив Він. Дали вам нове призначення чи звільнили від покликання служити на місії повного дня, будьте певні, що ваші таланти можуть бути використані для розбудови Божого царства, де б ви не були.
У Його руках
Я думаю, що одним з того, що найбільше нас нервувало, коли ми залишали Албанію, було те, що ми покинули новонавернених святих, яким тепер потрібно буде орієнтуватися в євангелії без нашої допомоги. Але знаєте що? Вони робили дивовижну роботу. Хоча нас там й не було, щоб допомагати їм, з ними був Бог. З того часу, як я поїхала звідти 20 років тому, робота на тій землі розвивалася і святі там сильні.
Тому, дорогі місіонери, продовжуйте шукати божественне втручання в усьому, що розгортається перед вами. Усе ще є люди, яким потрібен ваш голос, і все ще можна знайти багато радості. Використовуйте цей унікальний досвід як можливість зміцнити ваші стосунки з Богом. Нехай Він благословить вас, коли ви йдете вперед з вірою.