Як вивчення історії Церкви зміцнює мою віру
Зображення від Getty Images
Коли я навчався у старших класах середньої школи в Південній Африці, мені подобалося вивчати історію. Вступивши до університету, я отримав ступінь з історії. Під час навчання в семінарії, а потім в інституті я із задоволенням вивчав усі курси, але найбільше мені сподобався курс Учення і Завіти, бо, вивчаючи його, я ознайомився з історією Церкви. З роками я полюбив читати книги з історії Церкви---навіть ті, в яких розглядалися складні питання з нашої історії. Оскільки я продовжую вивчати історію Церкви з різних джерел, моя особиста віра зміцнюється. Ось три способи, у які це відбувається.
Історія Церкви відкриває мені бачення перспективи, особливо коли це стосується певних практик минулих часів, серед яких обмеження, пов’язані з отриманням священства і храмових благословень. Коли я вперше дізнався про те, що були часи, коли темношкірі чоловіки не могли мати священство, моя віра похитнулася. Як могла Церква, яку я люблю, не надавати священство темношкірим? Деякі люди намагалися продемонструвати мені пояснення, які, як вони заявляли, основуються на доктрині або на Писаннях. Ці пояснення дуже бентежили й тривожили.
З часом саме історичне пояснення виявилося логічним і принесло заспокоєння. В історичному вступі до Офіційної декларації 2, наприклад, пояснюється, що Джозеф Сміт висвятив у священство кількох чорношкірих чоловіків, але провідники Церкви припинили надавати священство чорношкірим ще на початковому етапі історії Церкви. Потім там наведено таку важливу заяву: “В церковних записах відсутні чіткі причини початку цієї практики”1. У статтях Gospel Topics (Євангельські теми)2 та інших церковних посібниках це питання розглянуто більш докладно і в ширшому історичному контексті3. Ці історичні пояснення знайшли відгук у моїй душі й зміцнили мою віру.
Історія Церкви допомагає мені бути вдячним за тих, хто жив раніше. Це особливо стосується випадків, коли ми розмірковуємо над внеском, на перший погляд, “звичайних” членів Церкви. Наприклад, зведення перших каплиць у Південній Африці, Зімбабве й Замбії у 1950-ті й 1960-ті роки стало можливим завдяки внескам членів Церкви. Отримання храмових обрядів вимагало ще більших жертв. Знаючи про те, що доведеться чекати десятиліттями, перш ніж у Церкви будуть храми в Африці, багато членів Церкви продавали своє майно, у тому числі й будинки, аби мати гроші, щоб здійснити подорож до храму та взяти участь у тих священних обрядах. Церква на Африканському континенті побудована на вірі тих перших членів Церкви, у яких було так мало усього, але які пожертвували так багато. Коли я читав їхні записи, моя віра зміцнювалася, а бажання жертвувати зростало.
Історія Церкви надихає мене краще вести записи. Провідники Церкви заохочують нас вести щоденники. Чому? Тому що історія Церкви---це запис про “спосіб життя, … віру і діяння” її членів (див. Учення і Завіти 85:2). Кожного разу, коли я читаю історію Церкви, наприклад, нову історію---книгу Святі, мене вражає, що підготувати ці томи стало можливим лише завдяки щоденникам, листам та іншим записам звичайних членів Церкви. Їхні щирі розповіді, написані від першої особи, надихають мене краще вести щоденник, таким чином допомагаючи майбутнім історикам документувати правдиву історію Церкви в Африці.
Також є й інші особисті благословення, які приходять завдяки читанню історії Церкви й зусиллям з ведення власних записів. Подібно до того, як навчав президент Генрі Б. Айрінг, другий радник у Першому Президентстві, я маю благословення бачити й пам’ятати, як Господь являв Свою руку у моєму житті й у житті моєї сім’ї4. Думка про це зміцнює моє свідчення і збільшує здатність протистояти труднощам у моєму житті. Коли я веду власні записи й думаю про те, як інші члени Церкви ретельно ведуть свої записи, то починаю бачити, яким чином діє Господь, відновлюючи Його Церкву і Царство в ці останні дні.
Ці та багато інших уроків, засвоєних завдяки вивченню історії Церкви, значною мірою сприяли моєму духовному розвитку. Ці уроки також дали мені сміливість захищати свою віру, бо я розумію, чому ми робимо те, що ми робимо. Знання історичного контексту багатьох з наших практик та вірувань допомогло мені стати кращим учителем і кращим учнем.