У пошуках відповідей: сестра сестрі
Як ми можемо зберігати надію і радість у світі, що занурюється в темряву?
Це запитання ставить багато вірних сестер, зокрема і я.
Я маю погану звичку казати Небесному Батькові про те, з чим, на мою думку, я можу і не можу справлятися. Пам’ятаю, як одного разу, ще будучи малою дитиною, я сказала Йому, що не мала бажання жити в останні дні лише тому, що вважала себе нездатною вистояти у такі злочестиві, лихі часи.
І хоча життя іде далі, як і раніше я все ще вважаю, що не можу справлятися з наростаючою темрявою у світі.
Дивно, що в моєму патріаршому благословенні сказано, що я матиму радість у житті. Часто мені важко зрозуміти, як Бог сподівається, що я буду знаходити радість у світі, де люди відкрито обирають, підтримують і пропагують зло.
Як хтось може знайти надію чи тривалу радість у такому світі?
Це очевидне неспівпадіння між тим, що сказано у моєму патріаршому благословенні, і тим, яким є сьогоденний світ, спонукало мене дізнатися більше про роль надії і радості в євангелії Ісуса Христа.
Надія
Коли я почала більше дізнаватися про надію, то натрапила на висловлювання старійшини Стівена Е. Сноу, почесного генерального авторитета, сімдесятника: “Наша надія на Спокуту [Ісуса Христа] дає нам вічну перспективу. Така перспектива дозволяє нам зазирнути за межі “тут і зараз” і вдивлятися в обіцяння вічностей. Нам не слід потрапляти до пастки вузьких рамок мінливих очікувань суспільства”1.
Я усвідомила, що кілька років тому відчула дію цієї потужної істини у своєму житті. Саме перед закінченням моєї місії в південній Франції терористи вчинили напад у Парижі, що стало величезним потрясінням для всієї країни. Коли наступного після тієї події тижня ми підходили до людей, вони часто запитували, як ми можемо все ще мати віру, якщо Бог допустив такі страшні події. Ми ділилися історіями з Писань і навчали про Божу любов та про план щастя. Люди, які були здатні повернути собі надію, слухали наше послання і намагалися відкрити для себе бачення вічної перспективи.
Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Якщо немає надії на Христа, тоді немає визнання божественного плану викуплення людства. Без цього знання люди помилково вважають, що сьогодні вони живуть, а завтра—помруть, що щастя і сімейні узи—це щось примарне”2.
Якщо брак надії на Христа веде до розпачу, який ми так часто спостерігаємо у світі, то безсумнівно те, що зміцнення віри в Христа і надії на Нього може допомогти нам мати більше надії в житті. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, підтвердив: “Оскільки через Відновлення було підтверджено фундаментальну істину, що Бог працює в цьому світі, ми можемо мати надію, ми повинні мати надію, навіть коли стикаємося з чимось непереборним”3.
Іноді навіть коли ми знаємо, що слід покладати надію на Христа, нам нелегко це зробити, особливо з огляду на наростаючу темряву в світі навколо нас. Коли в мою душу закрадається зневіра, я люблю згадувати цю мудру пораду Кевіна Дж. Уортена, президента Університету Бригама Янга:
“Якщо ми хочемо зміцнювати свою надію, то повинні більше зосереджуватися на Спасителі, особливо тоді, коли охоплює зневіра. Серед найпростіших, однак найдієвіших засобів, які ми можемо застосувати,—це наслідувати Його приклад, служачи іншим людям. Якщо ми так зробимо, тоді центр нашої уваги переміститься з нас самих на інших людей, і ми почнемо перейматися їхнім благополуччям. Ця надія пізніше може доповнюватися упевненістю в тому, що Христос у змозі їм допомогти і що Він спроможний робити це з нашою допомогою. Така віра у поєднанні з нашими праведними бажаннями може перетворювати нашу маленьку незрілу надію на витривалу, потужну, більш досконалу форму надії, яка здатна змінювати не лише нас, але й інших людей”4.
Саме виконання того, що наближає нас до Христа, допоможе мати більшу надію в майбутньому, незалежно від того, що відбуватиметься у світі навколо нас. Зміцнюючи свої стосунки з Ним, ми навчимося дивитися на життя через призму вічності й розуміти, що наші труднощі й випробування у цьому житті “будуть лише на короткий час” (Учення і Завіти 121:7).
Радість
А як щодо радості? Хіба ми тут не для того, щоб мати радість? (Див. 2 Нефій 2:25). Як ми можемо отримувати радість, якщо все таке непевне, і ми докладаємо всіх зусиль лише для того, щоб мати надію на краще майбутнє?
Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, одного разу дав таке визначення радості: “Наше євангельське світосприйняття допомагає зрозуміти, що щастя—це більше, ніж швидкоплинне почуття або емоція; натомість це духовний дар і стан існування та становлення”5.
Коли я почула ці його слова, то змінила свій підхід до пошуку радості. До того моменту я була в пошуках відчуття чистого щастя, яке ніколи не зникає і яке поглине весь смуток і біль, які я відчуваю. Однак визначення, дане старійшиною Беднаром, допомогло мені зрозуміти, що, можливо, я не знаходила обіцяної радості, оскільки не те шукала.
Замість того, щоб намагатися почувати себе радісною, я мала б намагатися стати радісною.
Як людина може стати радісною? Я не мала жодного уявлення.
Старійшина Беднар додав: “Радість настає тоді, коли ми виявляємо віру в Господа Ісуса Христа, гідно отримуючи священні обряди й укладаючи священні завіти і вірно шануючи їх та намагаючись стати глибоко наверненими до Спасителя і Його цілей”6.
Старійшина Нельсон також навчав:
“Радість, яку ми відчуваємо, не має майже нічого спільного з обставинами нашого життя. …
Радість—це дар вірним. Це дар, який ми отримуємо, коли свідомо намагаємося жити праведно, як навчав Ісус Христос”7.
Я зрозуміла це, відкривши для себе більше істин про джерело радості.
Віра в Ісуса Христа? Стати глибоко наверненою до Нього і Його цілей? Про це я чула все своє життя. Чи справді від цього залежить зміна мого ставлення до життя у світі в цей період темряви?
Так!
Розмірковуючи над моментами свого життя, коли я відчувала найбільшу надію та радість, я усвідомила, що майже завжди то були миті, коли я найбільше зосереджувалася на зміцненні своїх стосунків з Христом і намагалася ставати такою, як Він.
Хоча мені й досі доводиться боротися зі смутком або розпачем, я маю надію і віру, що, постійно наближаючись до Христа, буду відчувати Його присутність і допомогу в подоланні слабкостей. Я сподіваюся, що одного дня здобуду повноту радості і, шукаючи світло Спасителя та прагнучи стати радісною попри складні обставини, я знайду ту радість, яку мені було обіцяно в патріаршому благословенні і яку обіцяно всім нам—що “буде повною їхня радість назавжди” (див. 2 Нефій 9:18).