Прямувати шляхом щастя
Старійшина Квентін Л. Кук
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Ми можемо виховувати праведних, сповнених надії дітей в будь-якому куточку світу, якщо вони твердо стоять на фундаменті Спасителя.
Фотографія Джима Ліллівайта
Багато років тому моїх молодших кузенів попросили виконати певне служіння на фермі нашого дідуся Кроузера Кімбола. Їм було обіцяно, що винагородою буде дивовижний домашній торт бабусі Клари1.
Після виконання свого завдання вони пішли на кухню за винагородою. Втім дідусь не дав їм зайти на кухню. Моя кузина Кеті Галловей, якій на той час було років 14, згадує, що він сів на стілець для піаніно й запросив дітей сісти на підлозі. Він подякував їм за старанну роботу, а потім сказав, що має поділитися чимось дуже важливим, перш ніж вони їстимуть свій торт.
“У вашому житті настане час, коли вам потрібно буде знати те, що я вам зараз скажу, і діяти відповідно до того”,—повідомив він.
Він пояснив, що його дідусь, Гебер С. Кімбол (1801–1868) та інші родичі, які були піонерами, мали надзвичайно важкі фізичні випробування. Дідусь сказав, що піонери швидко зрозуміли: для виживання їм необхідно разом працювати, мати любові служити одне одному.
“Це—один з найбільших спадків, які вони залишили вам!—сказав він, і по його щоках покотилися сльози.—
Маючи покликання патріарха і будучи вашим дідусем, коли я думаю про майбутнє, … то відчуваю біль у серці за вас,—сказав він.— Перед вами стоятимуть такі емоційні та духовні труднощі, яких більшість з ваших предків-піонерів навіть не уявляли”.
Він додав, що якщо молодше покоління не шануватиме спадок любові й служіння, залишений піонерами, “багато хто з вас зазнає невдачі, бо ви не зможете вижити поодинці”.
Потім з великою проникливістю дідусь Кімбол завершив: “Ми потрібні одне одному. Крім того, що ми ділимося своїм свідченням одне з одним, ми маємо обов’язок любити, служити, зміцнювати, підживлювати, підтримувати й підбадьорювати одне одного, … особливо в своїй сім’ї. Я прошу вас, пам’ятайте, що в останні дні ваше виживання залежатиме від вашої готовності працювати разом і виявляти любов та служити одне одному. А тепер ходімо їсти торт!”
Ми потрібні одне одному
Фотографія Венді Гіббс Кілер
З огляду на безлад, що оточує насу світі, і відповідно до того, що передрікав дідусь Кроузер, ми потрібні одне одному. Нам потрібні люблячі сім’ї, готові до служіння кворуми й Товариства допомоги, та філії, приходи і коли, де надають підтримку.
“Бог хоче, щоб ми співпрацювали й допомагали одне одному,—сказав Президент Нельсон.— Тому Він і посилає нас на землю у сімʼї та організовує нас у приходи і коли. Тому Він і просить нас служити й допомагати одне одному. Тому Він і просить нас жити у світі, але бути не від світу. Разом нам вдасться зробити набагато більше, ніж поодинці”2.
Життя у нашому другому стані є важким. Через Падіння Адама і Єви ми маємо справу з колючками й осотом, труднощами і спокусами. І це є частиною плану щастя, але ми допомагаємо одне одному вистояти в життєвих бурях.
Подібно до Адама і Єви, яких було “висла[но] … із еденського раю” (Буття 3:23), нас вислано з нашого підготовчого доземного дому на цю занепалу землю. І подібно до Адама і Єви ми радіємо знанню про Божий план для Його дітей:
“І в той день Адам благословив Бога, і був сповнений, і почав пророкувати стосовно всіх сімей на землі, кажучи: Благословенне імʼя Бога, бо через мою провину мої очі відкрилися, і в цьому житті я матиму радість, і знову в плоті я побачу Бога.
А Єва, жінка його, почула все це і раділа, кажучи: Якби не наша провина, ми б ніколи не мали сімені, і ніколи б не знали добра, і зла, і радості нашого викуплення, і вічного життя, яке Бог дає всім послушним” (Moйсей 5:10–11; див. також 2 Нефій 2:25).
“Частин[а] Його божественної мети”
Здійснення нашого “безсмертя і вічн[ого] життя”—це “робота і … слава” (Moйсей 1:39) нашого Батька. “Ми,—як навчав Президент Нельсон,—є частиною Його божественної мети”3.
Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів проголосили, що, будучи духовними синами і дочками в доземному царстві, ми “знали Бога як свого Вічного Батька, поклонялися Йому і прийняли Його план, за яким Його діти могли отримувати фізичні тіла й набувати земного досвіду, щоб розвиватися в досконалість і зрештою реалізувати свою божественну долю спадкоємців вічного життя”4. А президент Даллін Х. Оукс,перший радник у Першому Президентстві, навчав: “Згідно з планом нашого Небесного Батька Він “створив небеса і землю” (Учення і Завіти 14:9), щоб кожен із нас міг мати досвід смертного життя, необхідний для досягнення нашої божественної долі”5.
З Писань і слів пророків останніх днів ми безпомилково дізнаємося про важливу роль, яку відіграють наші тіла в Божому плані. Наша доля—повернутися в Його присутність у воскреслих піднесених тілах і жити вічно сім’ями.
“Таким чином, наші стосунки з іншими людьми, здатність розпізнавати істину і діяти відповідно до неї та дотримуватися принципів і обрядів євангелії Ісуса Христа підсилюються у нашому фізичному тілі,—сказав старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— У школі смертного життя ми пізнаємо ніжність, любов, доброту, щастя, горе, розчарування, біль і навіть виклики фізичних обмежень у такий спосіб, що це готує нас до вічності”6.
Навчайте про Христа
У цей час сумнівів і невпевненості знання про план щастя є важливим для нашого духовного виживання. Але ми не можемо сподіватися, що світ живитиме наших дітей принципами вічного щастя. Ми, батьки, повинні навчати своїх дітей про їхнє божественне походження і божественну долю.
Ми починаємо допомагати їм розвивати свідчення про Ісуса Христа і Його Спокуту, які є центральними в плані спасіння. Я впевнений, що ми можемо виховувати праведних, сповнених надії дітей в будь-якому куточку світу, якщо вони твердо стоять на фундаменті Спасителя.
На домашньому вечорі, під час сімейної молитви та вивчення Писань, під час сімейних заходів і навіть коли ми робимо зауваження “ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, …щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26).
Ми допомагаємо нашим дітям зрозуміти, що покаяння у плані спасіння є “навчальним планом на все життя”7, який несе надію і зцілення, знімаючи тягаріз душі та наповнюючи майбутнє світлом.
Коли наші діти розвивають вірув Спокуту Христа, вони дізнаються, що ніщо ніколи не втрачається і що Господь чекає на них з розкритими обіймами. Ми допомагаємо їм зрозуміти, що “що б [нам] не довелося залишити позаду, аби знайти шлях до [нашого] небесного дому, одного дня це взагалі не здаватиметься жертвою”8.
Збирати Божих дітей
Ми не досягаємо своєї божественної долі наодинці. Як святі останніх днів ми маємо особливий обов’язок запрошувати інших стати на шлях, що веде до нашого небесного дому. Світові потрібні святі останніх днів, які бажають наповнювати світ світлом Відновлення за допомогою своїх свідчень, прикладу й готовності ділитися євангелією. Коли ми сяємо, ми збираємо.
“Коли ми говоримо про збирання,—сказав Президент Нельсон,—ми просто кажемо таку фундаментальну істину: що кожен з дітей нашого Небесного Батька, по обидва боки завіси, заслуговує на те, щоб почути послання відновленої євангелії Ісуса Христа. Вони вирішують для себе, чи хочуть дізнатися більше”9.
І, як радив дідусь Кроузер, ми ділимося своїми свідченнями про євангелію Ісуса Христа. Ми любимо і служимо, зміцнюємоі підживлюємо, підтримуємо і підбадьорюємо наших ріднихі ближніх.
Допомагаючи іншим іти призначеним Богом шляхом, ми допомагаємо собі йти тим самим шляхом, “бути прийнятими в царство Батька, щоб більше не залишати Його, але жити з Богом вічно на небесах” (3 Нефій 28:40).