Ісус Христос дав мені надію, щоб жити
Авторка живе в Японії.
Кілька років тому в мене зникло бажання жити, але в євангелії Ісуса Христа я змогла віднайти сенс життя.
Шість років тому я намагалася вчинити самогубство.
У мене щойно діагностували шизоафективний розлад, тяжке психічне захворювання, і мене це спустошило. Мені здавалося, що в мене немає друзів. Я почувалася відірваною від власної родини. У той час я відчувала пригніченість і таку самотність, якої не відчувала жодного разу за все життя. А ще моєю супутницею стала безнадійність, бо я не розуміла, навіщо живу.
У голові почали крутитися думки, що всім стане краще, якщо я зникну, і мені зовсім не хотілося жити. Тож одного вечора я спробувала тихо піти з життя.
На щастя, моя родина дізналася про це й відвезла мене до лікарні, де я отримала психіатричну допомогу.
Через кілька тижнів моє життя все ще не набуло сенсу, а я не відчувала ні радості, ні світла. У душі оселився холод. Але, зрештою, я зрозуміла, що насправді я не сама й не хочу вмирати. Працюючи зі спеціалістом, я чітко побачила, що моя родина й друзі мене люблять, і мій психічний стан покращився настільки, що в мене знову з’явилася надія, щоб жити. Мені хотілося, щоб у моєму житті знову з’явилися радість і сенс. Сьогодні я глибоко переконана, що саме Небесний Батько дав мені ще один шанс і сповнив моє серце надією.
Господь завжди дарує нам Своє світло
Я почала навчання в університеті й там зустріла старого знайомого. Я не була близько з ним знайома, але помітила, що в ньому щось змінилося. У нього був дуже світлий і життєрадісний вираз обличчя. Від одногрупників я дізналася, що він нещодавно повернувся після служіння на місії. Я не мала жодного уявлення, що вони мали на увазі, але коли він пояснив, що залишив своїх друзів і родину на два роки, у мене з’явилися суперечливі відчуття. Він видався мені радісним і щасливим, проте мені на його місці було б дуже самотньо.
Наша дружба міцніла, і він почав розповідати мені про свою церкву. Оскільки в минулому я намагалася вчинити самогубство, у мене було чітке відчуття, що, можливо, Бог не вигадка. Мені вже доводилося чути, як люди говорять про Нього та Ісуса Христа, але я не знала, у що вірити. Тож одного дня я запитала свого друга: “Ти віриш у Бога?” Він одразу поділився зі мною пристрасним і доленосним свідченням, яке посіяло в моєму серці зерно віри. Я бачила, скільки радості й світла йому дала євангелія, тож мені захотілося самій відчути цю радість.
Я продовжувала розпитувати його, тож він дав мені Книгу Мормона, додавши, що з нею я дізнаюся про сенс життя. Він познайомив мене з місіонерами. Я почала відвідувати разом із ним причасні збори, на яких люди, які світилися сліпучим світлом, розділили зі мною свою любов і нагадали про все добро, яке існує в світі.
Я дізналася більше про Ісуса Христа, свою божественну сутність і призначення, Божу любов і спокутну жертву Спасителя, а також про те, яке значення всі ці речі мали для мене. Через три тижні я охристилася і була конфірмована як член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
З євангелією я знайшла відчуття радості й спокою, яких раніше не відчувала. З того моменту, як у мене виявили психічне захворювання, мені здавалося, що я більше ніколи не зможу бути щасливою. Але розуміння того, що я не борюся зі своїми труднощами на самоті, принесло в моє життя світло.
Я дізналася, що навіть у найтемнішій скруті Господь завжди посилає нам Своє світло.
Життя—це дар
Через кілька років я отримала храмові благословення й вийшла заміж за друга, який відкрив для мене євангелію. Ми були запечатані в Японському храмі в Саппоро. Я безмежно вдячна за світло, любов і надію, якими Ісус Христос сповнив моє життя і стосунки. Шукаючи й поглиблюючи свою віру в Нього та істини євангелії за допомогою молитви, вивчення Писань і відвідування храму, я змогла повною мірою усвідомити, що моє життя є великим даром і привілеєм.
Те, що Ісус віддав Своє життя заради мого, має для мене велике значення. Це знання повністю змінило мій погляд на проблеми з психічним здоров’ям, з якими я стикнулася, тому я щодня дякую за те, що відчуваю Його присутність у своєму житті.
Я повторю слова старійшини Джефрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:
“Усі[м] …, хто стикну[вся] з проблемами, якими б не були ваші занепокоєння чи труднощі, кажу, що померти, вчинивши самогубство,—це однозначно не вихід. Це не зменшить біль, який ви відчуваєте, чи який, як вам здається, ви спричиняєте. У світі, який так відчайдушно потребує усього світла, яке тільки може отримати, будь ласка, не угашайте того вічного світла, яке Бог помістив у вашій душі до заснування цього світу. Поговоріть із кимось. Просіть про допомогу. Не знищуйте життя, заради збереження якого Христос пожертвував Своїм життям. Ви в змозі долати труднощі в цьому земному житті, оскільки ми допоможемо вам їх здолати. Ви сильніші, ніж це собі уявляєте. Вам можуть допомогти інші люди і, особливо, Бог. Вас люблять і цінують, і ви потрібні! Ви потрібні нам!”1
Труднощі нікуди не зникли, але тепер я знаю, що моє життя має сенс. Мене безмежно любить мій Небесний Батько і багато інших людей. Я знаю, що мені ніколи не відмовлять у духовній допомозі. Я часто нагадую собі, що слід не втрачати вічної перспективи, пам’ятати, що Спаситель розуміє мій біль і відчуття несправедливості, і думати про те, як, долаючи труднощі в житті, я можу ставати такою, як Він.
Я вірю в Ісуса Христа та Його євангелію. Я знаю, що Він завжди допоможе пережити скрутні часи й виведе до світла. Завдяки Йому я дізналася, що, навіть у труднощах можна дійсно любити життя, насолоджуючись радістю і спокоєм. Я кожного дня дякую Йому за сенс і надію, якими Він сповнив моє життя. Я впевнена: якщо ми покладемося на Нього, у нашому житті завжди буде надія.