“Сила піднімати”, Ліягона, бер., 2023.
Чудеса Ісуса
Сила піднімати
Ми можемо допомагати тим, хто чекає на Спасителеве визволення.
Поразка. Знову. Я відкинулася на сидінні, опустивши голову. Я була лише глядачем, але й у мене не було сил підвестися. Наша команда докладала так багато зусиль. У декого були синці. Хтось ішов з поля шкутильгаючи. Після того як наша шкільна футбольна команда зазнала кількох поразок поспіль, ми почувалися не лише переможеними, ми почувалися розбитими.
Саме тоді, коли я майже повністю піддалася розчаруванню, повз мене пройшла наймолодша учасниця команди. Мою увагу відразу ж привернула цілеспрямованість, яку я помітила на її обличчі.
Я спостерігала, як, зробивши кілька кроків, вона простягала руку кожній з дівчат, але не для того, щоб визнати їхню поразку. Натомість вона кожній сказала щось похвальне, втішаюче або співчутливе. “Ти ніколи раніше не бігала так швидко, щоб перехопити кожну передачу. Це була твоя найкраща гра”. А іншій: “Ого! Дивовижна гра. Правда, ти сьогодні була на висоті!”
Вона давала п’ять однією рукою, а іншою обнімала за плече або лагідно гладила синець на нозі зі слідами від трави. Я відчувала, що в ній щось було, — сила, яка неймовірним чином передавалася від неї до серця кожного з гравців. Крізь болісні вирази обличчя й розчарування почали пробиватися усмішки. Повільно, одна за одною, кожна з гравців відчувала щось нове, що вібрувало в повітрі.
Куди й поділися синці та біль? Куди й поділися гнів та невдоволення? Ніхто й не помітив. Але як можна було самою лише рукою підняти людину від страждань до відчуття мети й сили?
Хочу поділися тим, що зрозуміла про Спасителеву силу піднімати й про те, як ми можемо допомагати, як і моя подруга з футбольної команди.
У Новому Завіті ми читаємо таку розповідь про дочку Яіра.
“І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила! …
І пішов Він з ним” (Марк 5:22–24).
“І пішов Він із ним”.
Мені подобаються слова “І пішов Він із ним” (Maрк 5:24). Диво ще не сталося. В дійсності попереду ще будуть трагічні затримки, перш ніж сім’я побачить звільнення від того, про що вони просили. Однак Христос уже на шляху до них.
Коли нам потрібно те, чого ми не можемо зробити для себе, ми можемо довіряти, що Ісус наближається. І ми можемо довіряти, що коли ми з вірою чекаємо на Його дива у нашому житті або в житті наших близьких, Він буде йти з нами. Він пройде з нами весь шлях крізь тривоги, страх і сум, які можуть на нас чекати по дорозі, що веде до звільнення.
“Прийди ж, поклади Свої руки на неї”
Ми не можемо приносити зцілення, але, подібно до Яіра, ми можемо приводити Ісуса Христа, Головного Цілителя, до тих, кого ми любимо. Яір знав, що руки Спасителя можуть підняти людину від страждань до відчуття мети й сили.
Я бачила це у тій дівчині з нашої команди, яка дарувала всім світло. Вона ділилася світлом Христа на футбольному полі, даючи Йому здійснювати зцілення. Високо тримаючи Його світоч, вона допомагала збирати Ізраїль.
Кожному нас потрібен хтось, хто дасть нам спасіння, якого ми самі не можемо здобути. Якими б уразливими ми не здавалися, ми можемо вірити, що Небесний Батько дав нам Спасителя, Який допоможе піднятися з відчаю. І ми можемо робити це разом з Ним, саме як моя героїня-футболістка.
А що, коли все лише погіршується в той час, поки ви чекаєте на Його благословення?
“Чого ще турбуєш Учителя?”
Поки Христос ішов до дому Яіра, Його затримували. На вулицях було багато людей, і поки Він намагався крізь них проштовхнутися, жінка, яка мала велику віру і також чекала на зцілення від Нього, доторкнулася до Його одягу.
“Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю.
І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!” (Maрк 5:28–29).
Як мав обуритися Яір? Як його мала засмутити затримка? Коли він ішов з дому, його донька вже була при смерті. Потім, коли Спаситель знайшов жінку, яка зцілилася, і говорив з нею, хтось з дому Яіра прийшов з поганими новинами: “Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?” (Марк 5:35).
Яке благословення для жінки, яка так довго чекала! Але яка трагедія для Яіра і його сім’ї, у яких не було часу на очікування! Іноді, коли ми також чекаємо, буває важко невпинно сподіватися, що Він іде. Однак сім’ї Яіра здавалося, що вже пізно сподіватися на диво, яке вони очікували побачити. Його донька померла. Навіщо турбувати Учителя?
Навіщо? Тому що обмеження, які ми часом накладаємо на чудеса Спасителя, нічого не означають. Наші терміни Його не обмежують, і сила Його не обмежується нашим розумінням можливого.
Якщо під час очікування ми будемо дивитися очима віри, то побачимо запевнення, що Його звільнення надійде (див. Алма 58:11). Це запевнення може змінювати наше серце і бути підтвердженням нашої віри в Нього. Навіть коли здається, що ми вже втратили свою можливість, Він в дорозі; ваша мить настане.
Повернення до життя Яірової дочки, художник Габріель Макс /фотограф Петер Хоррі / Alamy Stock Photo
“Не лякайсь, тільки віруй”
Як тільки Спаситель почув погану новину, то сказав Яірові: “Не лякайсь, тільки віруй” (Марк 5:36). Слова Спасителя, промовлені до Яіра, показують, як сильно Він хоче дати нам запевнення, поки ми чекаємо. У Своєму служінні Він не зволікає, навіть коли ми зволікаємо. Він відразу ж переконує Яіра не втрачати віру.
“А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! …
І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! ” (Maрк 5:39, 41).
Чи ви зрозуміли це? “І взяв Він за руку дівча”. Є сила в Його руках. Президент Говард В. Хантер (1907–1995) якось сказав: “Усе, на що Ісус покладає свої руки — оживає”1 . Що ми можемо робити, аби краще приймати Його зцілюючу руку? Як ми можемо бути Його руками, щоб піднімати інших у час їхнього болю й відчаю?
“І в ту мить підвелося й ходило дівча”
Життя відразу ж повернулося до Яірової дочки: “І в ту мить підвелося й ходило дівча” (Марк 5:42). У земному житті будуть ліжка, з яких ми повинні вставати. У кожного з нас ті ліжка виглядатимуть трохи по-іншому — від відчаю після програної гри до втрати близької людини. Страждання неодмінно настануть. Але Він ніколи не залишить нас, якими б жахливими чи безповоротними не здавалися обставини. Іноді Він дасть нам пройти позбавленими життя, спустошеними місцями, щоб ми могли дотягнутися до Його руки й наповнити їх життям.
З ознакою Його Спокути — знаком, що лишився від цвяха на кожній руці — Він показує нам, що ми є Його служінням: “Отож на долонях Своїх Я накреслив тебе” (1 Нефій 21:16). Служіння Христа полягало, полягає і завжди буде полягати в тому, щоб піднімати нас зі смерті, якої ми не можемо уникнути фізично або духовно, і це стає можливим завдяки Його викупительній жертві.
Коли ми відчуваємо такий душевний біль або маємо труднощі, то можемо побачити в уяві руки зі слідами на кожній долоні, що несуть не лише доброту і любов, але й силу все подолати. Якщо ми виявляємо в Нього віру, повне відновлення Викупителем світу подолає все, що перед нами постає.
І ми можемо бути продовженням Його рук, щоб допомагати тим, хто потребує Його дотику.
Я свідчу, що кожного з нас буде піднято з наших хвороб і зрештою з могили. Пам’ятайте, навіть коли всі почуваються розгубленими, Він поруч і простягає Свої руки, що мають спасительну силу. Уявіть радість, яку ви відчуєте, коли Він простягне Свою руку до ваших рук і скаже: “Кажу тобі встань”. І ми встанемо.