Лише в цифровому форматі
Заповіді — прекрасне джерело запрошень і благословень
Я хотіла робити все, про що просить Господь, але я не знала, чи зможу вмістити все у свій графік.
Протягом усього земного священнослужіння Господь пропонував людям відмовитися від усього, що вони мають, щоб слідувати за Ним (див., наприклад, Матвій 8:18–22; Марк 3:31–35; Марк 10:17–22).
Хоча нас можуть і не попросити залишити рибальські човни чи всі наші багатства, є два способи, як нас можуть попросити віддати Йому все, що належить нам — через наш час і послух1.
З урахуванням усіх справ із нашого щоденного списку може здатися, що зробити все, що запрошує нас зробити Господь і Його пророки, є непосильним завданням. Ось приклад.
-
Моліться змістовно і без поспіху
-
Щоденно вивчайте Книгу Мормона
-
Щотижня вивчайте посібник За Мною йдіть
-
Регулярно відвідуйте храм (коли це можливо)
-
Досліджуйте та створюйте свої сімейно-історичні дерева та виконуйте повірні обряди
-
Діліться євангелією
-
Служіть підопічним
-
Беріть участь у домашніх вечорах
-
Ведіть щоденник
-
Служіть у покликаннях, вдома та в громаді
-
Приймайте запрошення церковних провідників вивчати різні теми (наприклад, запрошення Президента Нельсона вивчити всі вірші з Писань про Спасителя2 або дослідити матеріали про Божу силу священства3)
-
І багато іншого.
Намагаючись знайти баланс між сім’єю, стосунками з друзями, домашніми обов’язками, роботою, розкладом дітей та іншими інтересами, все вищезгадане може здатися лякаючим чи неможливим. Я вже була в такій ситуації, і іноді ці переживання досі охоплюють мене. Але зараз я дивлюся на це по-іншому, оскільки багато років тому я отримала підказку.
Одного разу, коли я молилась, щоб дізнатись, як мені краще наслідувати Спасителя, мені було нагадано, що я можу з більшою вірою виконувати перераховані вище справи. Хоча з деякими з них я добре справлялася, інші ж чергувалися залежно від вільного часу в моєму розкладі.
Надихнувшись прагненням послідовно виконувати усі ці пункти, я також згадала про два пророчі послання:
-
1 Нефій 3:7: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм”.
-
Коли президент Генрі Б. Айрінг, другий радник у Першому Президентстві, виступав на генеральній конференції про те, що кожен день записує свідчення присутності руки Господа в житті своєї сім’ї, він сказав: “Я писав по кілька рядків щодня протягом багатьох років. Я ніколи не пропускав жодного дня, яким би втомленим я не був або як рано мені не треба було б починати наступний день”4.
Я вирішила довіритися словам Нефія і пам’ятати, що Господь не дасть мені жодної заповіді (або кілька з них), яку він не допоможе мені виконати. Крім того, мене надихнуло зобов’язання президента Айрінга з вірою дослухатися до запрошення вести щоденник, навіть коли він був надто стомленим. Якщо він, незважаючи на напружений графік, міг залишатися слухняним, навіть коли був стомленим, я знала, що і я зможу.
Тому я вирішила докласти більше вірити в те, що Господь допоможе мені виконати все, до чого Він мене запрошує. Я молилася Небесному Батьку, а також прагнула “рад[ити]ся з Господом” (Алма 37:37), щоб дізнатися, коли або як часто я повинна приділяти час кожному запрошенню та заповіді. Я знала, що деякі з них буде легко виконати, оскільки вони вже були частиною мого щоденного учнівства. Я також розуміла, що, можливо, я не зможу приділяти так багато часу деяким справам, наприклад, сімейній історії, скільки можуть приділяти їм інші люди. Але я знала, що можу робити щось регулярно. Я також вірила, що в таких ситуаціях, як обіцяв Президент Рассел M. Нельсон, “Господь любить зусилля”.5 Я знала, що Він також цінує лепту вдови (див. Лука 21:1–4) і все, що я можу дати. Зрештою, кожен із нас може робити різні приношення в різний період свого життя або навіть щодня чи щотижня.
Після того, як я з молитвою склала план щодо виконання справ, які я робила не настільки регулярно, як могла б, я помолилася про божественну допомогу та силу, щоб діяти відповідно до цього плану. Я також покладалася на обіцяння Президента Езри Тефта Бенсона (1899-1994), коли він радив:
“Коли ми ставимо Бога на перше місце, усе інше або займає належне місце, або зникає з нашого життя. Наша любов до Господа буде управляти нашими уподобаннями, тим, як ми витрачатимемо час, нашими інтересами, вона визначить порядок наших пріоритетів.
Ми повинні ставити Бога перед будь-ким іншим у нашому житті”6.
Я вирішила віддати перевагу Господу у своєму графіку, у своїх справах та у своєму серці, і залишити свої метафоричні “рибальські сіті” й краще присвятити своє життя Йому.
Чи означало це, що я маю займатися духовними справами 24 години на добу? Ні, я не мала щохвилини читати Писання або займатися сімейною історією. Але я свідомо запросила Небесного Батька та Ісуса Христа до кожної миті свого дня. Звертаючись до Них серцем таким чином, я отримувала нагадування про те, що все земне також є духовним (див. Учення і Завіти 29:34–35) і що Господь може бути в центрі всіх моїх справ (див. Алма 34:17–27). І це означало, що я маю залишатися зосередженою на головному, оскільки прагну стати більш свідомим учнем.
Невеликі зміни почали все змінювати і відкривати шлях до ще більшого послуху. Якщо вранці в мене було кілька хвилин, щоб посидіти в телефоні, я могла провести цей час у застосунку “Родинне дерево” на FamilySearch, замість того, щоб бездумно переглядати соціальні мережі. Поки я чекала в черзі, я могла швидко зробити дзвінок, надіслати повідомлення другу з висловленням підтримки або поговорити з кимось поруч7. Наприкінці дня я вела щоденник, замість того щоб розважатися. Прокидаючись, я була краще зосереджена та складала розклад на день, надаючи пріоритет духовному навчанню перш, ніж мене відволікала буденна метушня. Я дослухалася до поради Президента Нельсона “регулярно зустрічатися з Господом — бути в Його святому домі — і з точністю й радістю дотримуватися цього плану”8. Я почала помічати моменти, коли мене відволікало щось хороше, і натомість намагалася витрачати цей час на щось найкраще9.
І знаєте що? Мені вдалось вмістити все у свій графік і при цьому знайти час, щоб насолоджуватися іншими речами. Здавалося, що організація мого часу не піддавалася логіці, але я знала, що це ще один спосіб, у який Господь чинить чудеса в нашому житті, які ми не можемо пояснити.
Як навчала сестра Мішель Д. Крейг, радниця в генеральному президентстві Товариства молодих жінок: “Ми з вами можемо віддати те, що маємо, Христу, а Він помножить наші зусилля. Того, що ви можете запропонувати — більш ніж достатньо, навіть попри ваші людські немочі та слабкості, якщо ви покладаєтеся на благодать Бога”10. Я відчувала (і досі відчуваю), що це обіцяння здійснилось у моєму житті, і я зрозуміла, що коли я намагаюся робити все, що просить Господь, мій розклад насправді менш напружений, а не навпаки. Я зрозуміла, що заповіді та запрошення Господа приносять у моє життя набагато більше багатства, ніж будь-що інше.
Хоча я не повинна була дивуватися тому, що почало відбуватися, коли я діяла з оновленою вірою і ставала свідком чудес, завдяки яким стало можливим робити все, про що просить Господь, я досі вражена тим, як Небесний Батько та Ісус Христос допомогли мені досягти того, що раніше здавалося неможливим у моєму графіку (див. Лука 1:37). Усі мої сподівання перевершило не лише те, що Господь “приготува[в] шлях для [мене], аби [я] могл[а] виконати те, що Він наказав” мені, але й радість і задоволення, які прийшли в моє життя. І я почала розуміти, що ці зусилля насправді більше пов’язані з тим, ким я стаю, ніж із тим, що я роблю11. Здебільшого це становлення привело до того, що моє серце наблизилося до Небесного Батька та Ісуса Христа, і це допомогло мені стати більш схожою на Них.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, одного разу сказав: “Іноді деякі люди плутаються, думаючи, що заповіді є обмеженням або перешкодою, яка ускладнює життя і позбавляє можливостей, або щастя, або насолоди в житті. В дійсності, заповіді захищають нас і ведуть до щастя. Вони не обмежують, а навпаки — уможливлюють, тобто дозволяють нам досягнути у цьому житті та в наступному того, чого ми дійсно бажаємо і що наш Небесний Батько, Який любить нас, хоче від нас.
… Тож …, будь ласка, не скаржіться, коли йдеться про заповіді. Не кажіть: “Я більше не хочу”. Але натомість кажіть: “Так, я хочу більше і більше. Я хочу розвиватися. Я хочу бути щасливим. Я хочу бути таким, як мій Небесний Батько. І заповіді показують мені, як цього досягнути. Вони відкривають шлях переді мною”12.
Коли я з вірою сумлінно дослухаюся до кожного пророчого запрошення, це допомагає мені краще жити на шляху завіту та ставати більш схожою на мого Спасителя, Який показує нам досконалий приклад послуху всьому, чого просить від Нього Батько. Згодом я зрозуміла, що надання пріоритету цим заповідям та пророчим запрошенням — це не виконання пунктів зі списку справ, а радше спосіб життя, який допомагає мені зростати. Я розглядаю їх як можливість вшановувати свої храмові завіти, присвячуючи своє серце і свій графік Господу на знак моєї любові до Нього та бажання стати схожою на Нього. Коли я намагалася шанувати ці завіти, то відчувала, що дійсно отримую “силу робити все, чого Бог хоче [від мене]”13.
Мені подобається уявляти кожне запрошення від Бога як джерело радості та благословень, які чекають на нас, якщо ми просто вирішимо увійти у воду. Небесний Батько хоче благословити нас поза нашим розумінням, і Він дає нам заповіді, які дозволяють цим благословенням прийти через наш послух (див. Учення і Завіти 130:20–21). Нам просто потрібно вирішити довіритися Йому та Його здатності допомагати нам виконати всі Його заповіді. Коли наші серця, руки і час віддані Йому, ми побачимо, як Він чинить чудеса в нашому житті.