Для Нього
Знання того, “кому” і “чому” в служінні іншим допомагає нам зрозуміти, що найвищим виявом любові є відданість Богові.
У цей історичний вечір я висловлюю свою любов і вдячність кожній із вас, мої дорогі сестри. Незалежно від віку, місця знаходження або обставин ми зібралися сьогодні в єдності, силі, з метою і свідченням того, що нас любить і скеровує наш Небесний Батько; наш Спаситель Ісус Христос і наш сучасний пророк Президент Рассел М. Нельсон.
Коли ми були молодим подружжям, єпископ покликав нас з чоловіком відвідувати і служити сім’ї, яка протягом багатьох років не ходила до церкви. Ми з готовністю прийняли це завдання і через кілька днів пішли до їхнього дому. Ми відразу ж зрозуміли, що вони не бажали бачити ніяких відвідувачів із Церкви.
Тож під час наступного відвідування ми прийшли до них із тарілкою печива, впевнені, що шоколадна помадка розтопить їхні серця. Марно. Подружжя поспілкувалося з нами через дверну сітку, ще ясніше показуючи, що нам зовсім не раді. Та коли ми приїхали додому, то були цілком переконані, що досягли б успіху, якби лише запропонували їм кремові тістечка.
Наш брак духовного бачення приніс додаткове розчарування від невдалих спроб. Неприйняття ніколи не буває приємним. З часом ми почали запитувати себе: “Чому ми це робимо? Якою є наша мета?”
Старійшина Карл Б. Кук висловив таке спостереження: “Служіння в Церкві може бути й непростою справою, якщо нас просять зробити щось, що лякає нас, якщо ми вже втомилися від служіння або якщо ми покликаємося зробити те, що спочатку нас не приваблює”1. Ми на власному досвіді відчули істинність слів старійшини Кука, коли вирішили, що нам слід звернутися за скеруванням до Когось, Хто має краще, ніж наше, бачення.
Отже, після багатьох щирих молитов і обмірковувань, ми отримали відповідь на запитання чому. Це була зміна нашого розуміння, зміна серця---в дійсності це було одкровення2. Ми прагнули шукати скерування в Писаннях, і Господь навчав нас, як робити так, щоб процес служіння іншим був легшим і більш значимим. Ось прочитаний нами вірш, який змінив як наші серця, так і наш підхід до справи: “Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, усією своєю могутністю, розумом і силою; і в імʼя Ісуса Христа служи Йому”3. Хоча цей вірш був таким знайомим, здавалося, він давав нам нове і важливе розуміння.
Ми усвідомили, що щиро намагалися служити цій сім’ї і служити єпископу, але нам слід було спитати себе, чи дійсно ми служили внаслідок відчуття любові до Господа. Цар Веніямин чітко вказав на цю відмінність, зазначивши: “Ось, я кажу вам, що сказавши вам про те, що я провів свої дні в служінні вам, я не хочу хвалитися, бо я був тільки на службі у Бога”4.
То ж кому цар Веніямин у дійсності служив? Небесному Батькові і Спасителю. Знання того, кому і чому в служінні іншим допомагає нам зрозуміти, що найвищим виявом любові є відданість Богові.
З тим, як поступово змінювалася наша мета, змінювалися наші молитви. Ми почали з радістю очікувати на зустрічі з цією дорогою сім’єю завдяки нашій любові до Господа5. Ми робили це для Нього. Він зробив так, що боротьба вже не була боротьбою. Після багатьох місяців нашого стояння біля дверей, ця сім’я почала нас впускати. Зрештою, разом ми почали регулярно молитися і проводити ненав’язливі євангельські бесіди. Розвинулася тривала дружба. Ми поклонялися Йому і любили Його, виявляючи любов до Його дітей.
Чи можете ви пригадати, коли було так, що ви з любов’ю і щирими зусиллями намагалися допомогти комусь, хто має потребу, і відчували, що ваші зусилля залишилися непомітними або, можливо, були неоцінені чи навіть небажані? У такий момент чи ставили ви під сумнів цінність вашого служіння? Якщо так, нехай слова царя Веніямина позбавлять вас сумнівів і навіть болю: “Ви тільки служите вашому Богові”6.
Замість того, щоб накопичувати образи, ми можемо, завдяки служінню, формувати більш досконалі стосунки з нашим Небесним Батьком. Наша любов і наша відданість Йому випереджає потребу у визнанні або вдячності й дозволяє, щоб Його любов проливалася в нас і через нас.
Іноді спочатку ми можемо служити з почуттям обов’язку чи зобов’язання, але навіть таке служіння може підняти нас на вищий внутрішній рівень, скеровуючи служити “іще краще”7—як у запрошенні Президента Нельсона до “новішого, більш святого підходу до піклування про інших і служіння їм”8.
Коли ми зосереджуємося на всьому тому, що зробив для нас Бог, наше служіння лине з вдячного серця. Коли ми починаємо менше перейматися тим, як наше служіння звеличує нас, ми усвідомлюємо, що насправді метою нашого служіння буде те, щоб навчитися ставити Бога на перше місце9.
Президент М. Рассел Баллард навчав: “Лише тоді, коли ми любимо Бога і Христа усім нашим серцем, душею та розумом, ми здатні ділитися цією любов’ю з нашими ближніми шляхом служіння і добрих справ”10.
Перша з Десяти заповідей повторює цю божественну мудрість: “Я---Господь, Бог твій. … Хай не буде тобі інших богів передо Мною!”11 Черговість цієї заповіді допомагає нам зрозуміти: якщо ми ставимо Його за наш найбільший пріоритет, усе інше зрештою стане на своє місце---навіть наше служіння іншим. Коли Він займає першочергову позицію в нашому житті завдяки нашому обміркованому вибору, тоді Він в змозі благословити наші вчинки для нашого блага і для блага інших.
Господь радив: “Звертайтеся до Мене в кожній думці”12. І кожного тижня ми укладаємо завіт робити саме це---“завжди пам’ятати Його”13. Чи може така висока ціль застосовуватися до всього, що ми робимо? Чи може виконання навіть чорної роботи стати можливістю виявити нашу любов і відданість Йому? Я вірю, що може. Так воно і є.
Кожен пункт нашого списку завдань ми можемо використати для того, щоб прославити Його. Ми можемо розглядати кожне завдання як привілей і можливість служити Йому, навіть коли перебуваємо під тиском часу, обов’язків або брудних підгузників.
Як сказав Аммон: “Авжеж, я знаю, що я ніщо; щодо моєї сили я слабкий; отже, я не буду вихвалятися собою, але я буду хвалитися моїм Богом, бо в Його силі я можу зробити все”14.
Коли служіння нашому Богові стає нашим головним пріоритетом у житті, ми втрачаємо себе, і в належний час ми знаходимо себе15.
Спаситель навчав цьому принципу так просто і прямо: “Отже, нехай ваше світло сяє перед цим народом, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого Батька, Який на небесах”16.
Дозвольте мені поділитися з вами кількома мудрими словами, які були написані на стіні одного з сирітських притулків у Калькутті, Індія: “Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в затаєній особистій користі. І все ж виявляй доброту! Те, що ти будував роками, хтось може зруйнувати в одну мить. І все ж будуй! Добро, яке ти зробив сьогодні, люди скоріш за все забудуть завтра. І все ж твори добро! Ділися зі світом найкращим, що в тебе є, і цього, напевно, ніколи не буде достатньо. І все ж ділися зі світом найкращим, що отримав! Зрештою, ти сам переконаєшся, що все це між тобою і Богом”17.
Сестри, це завжди між нами і Господом. Як сказав президент Джеймс Е. Фауст: “Якою є найбільша потреба у світі? … Чи не є найбільшою потребою всього світу те, щоб кожна людина мала особисті, тривалі, щоденні, постійні стосунки зі Спасителем? Наявність таких стосунків може розкрити нашу внутрішню божественність, і ніщо не здатне сильніше вплинути на наше життя, ніж те, коли ми приходимо до пізнання і розуміння наших священних стосунків з Богом”18.
Подібним чином Алма пояснював своєму синові: “Так, нехай всі діяння твої будуть для Господа, і куди б ти не пішов, нехай буде це з Господом; так, нехай всі твої думки будуть націлені на Господа; так, нехай любов твого серця буде спрямована на Господа завжди”19.
І Президент Рассел М. Нельсон так само навчав нас: “Коли ми усвідомлюємо Його добровільну Спокуту, будь-яке поняття жертви з нашого боку повністю затьмарюється глибоким почуттям вдячності за привілей служити Йому”20.
Сестри, я свідчу, що коли Ісус Христос силою Своєю Спокути працює над нами і в нас, Він починає працювати через нас, щоб благословляти інших. Ми служимо іншим, але при цьому ми любимо Його і служимо Йому. Ми стаємо такими, як описано в Писаннях: “І щоб кожний опікувався благополуччям свого ближнього і робив усе з оком, єдиноспрямованим до слави Бога”21.
Можливо, наш єпископ знав, що це був урок, який ми з чоловіком мали засвоїти завдяки тим першим і старанним, хоча й не досконалим зусиллям служити улюбленим синам і дочкам Бога. Я даю своє особисте і впевнене свідчення про доброту і любов, якою Він ділиться з нами, коли ми прагнемо служити Йому. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.